Вже 15 липня на великих екранах стартують покази комедійного бойовика «Пороховий коктейль», де всі головні ролі — у жінок з вогнепальною зброєю в руках. Щоб запланований похід у кіно не виявився провальним, щоб аудіовізуальний контент хоча б на якийсь час запалив вогник усередині чи просто розвантажив змучену свідомість, не треба мати завищені очікування від невідомого фільму. Не шукати в драмі скажено динамічні епізоди, у чорній комедії — щирі романтичні стосунки, а в бойовику — достовірність і дотримання фізичних законів. Тому й не варто йти на «Пороховий коктейль» із високими сподіваннями чи з прогнозом «комедія року для всіх вікових груп», бо можна схибити. Цю картину ніколи не назвуть шедевром, вона містить чимало сюжетних дірок, відвертих вигадок та просто дурощів. Водночас «Пороховий коктейль» досить стильний, комедійний, відверто чорногуморний, відривний, скажений бойовик із домішками трешу та з відсутньою серйозністю. І це справжнісіньке розважальне кіно, хоча й не зовсім типове.
За сюжетом, коли Саманті (акторка Карен Гіллан) було років 15, під час традиційного відвідування улюбленого кафе відбулася жорстока стрілянина. У цій м’ясорубці безпосередню участь взяла її мати Скарлет (Ліна Гіді), а після завершення безслідно зникла. За відсутності батька дитину віддали під опіку загадкового бандюка Нейтана (Пол Джаматті). Минає 15 років — і нам показують Сем (скорочено від Саманти) уже професійною кілеркою (вочевидь, із таким новим батьком у неї не було іншого шляху). Проте у дівчини є душа та сердечність, які допомагають творити добро на тлі фестивалю смертей.
У якийсь момент у неї все пішло не так: випадково замочила сина дуже впливового представника криміналітету, плюс до цього не виконала завдання з повернення великої суми грошей. У цьому бізнесі такого не пробачають, як наслідок — свої й чужі полюють на Сем. А вона ще й випадково стала відповідальною за життя восьмирічної (точніше восьми з половиною, це важливо) дівчинки. До того ж пам’ятаємо про зниклу маму, яка, за всіма законами драматургії, обов’язково десь має виринути. Також є чи то поганий, чи поганий не до кінця опікун Нейтан та абсурдна трійця скажених Бібліотекарок, володарок знань та зброї.
Безумовно, це комедія, створена, щоб смішити глядачів і відривати їх від буденності хоча б тим, що до реальності вона космічно далека. Комедійний жанр розгортається тут на повну, а комічні, абсурдні, відверто ржачні ситуації витісняють фізичні закони, елементарну логіку та раціональність. Тож гумор у «Пороховому коктейлі» насамперед проявляється в ситуаціях, а не в діалогах.
Сем за 15 років життя без матері стала справжньою машиною смерті, увібравши в себе риси Леона Кілера, Янголів Чарлі, Рембо, Джона Віка
Головна героїня Сем за 15 років життя без матері стала справжньою машиною смерті, увібравши в себе риси Леона Кілера, Янголів Чарлі, Рембо, Джона Віка та майже всіх інших кіногероїв, які вміють вправно битися, стріляти, бігати, стрибати, безжально вбивати за допомогою всього, що потрапить під руку. І звісно, окрім банального виживання, вони повинні виконувати якусь місію. Не забуваємо, що такі герої безсмертні й виживуть навіть після армагеддону. Становлення характеру Сем, її мотивація, тяжкі тренування, душевні сумніви — усе це не розкрито в картині. Була собі проста дівчинка, яка полюбляла морозиво, і от стала кілеркою, з тими ж смаковими вподобаннями. Проте клішований образ творці стрічки зуміли подати досить живо, комічно, об’ємно: під час фільму вона неодноразово запалює жартами і в буденних ситуаціях, і в перервах між вибиванням мізків черговим відморозкам. Хоча виконавиця не демонструє видатних акторських навичок.
Комедійний бойовик яскраво доповнюють найбільш нетипові персонажі цієї, будемо чесні, не дуже оригінальної стрічки. Це три Бібліотекарки, представлені білошкірою американкою, афроамериканкою та азіаткою. Жінки віком близько 50 років, вочевидь, із якогось специфічного бойового ордена, що до нього колись належала мати Саманти, — живуть у бібліотеці, де книжки в прямому сенсі містять різноманітну зброю. Лінія трійці становить дуже динамічну, відривну й комедійну складову фільму: вони й за себе вміють постояти, і Саманту з дитиною прихистять, і покарають виродків. Мейделін, Анна Мей та Флоренс (а саме так їх звуть) не просто доповнюють, а безпосередньо впливають на сюжет, хоча «Пороховий коктейль», звісно, не про сюжет.
А як щодо відморозків? Усі бандюки, а їх у фільмі пребагато, подані як мінімум дуже не симпатичними парубками, як максимум — відвертими придурками та лузерами. Вони й не люди наче, а, як в олдскульних бойовиках, несуттєві перешкоди на шляху протагоніста до головної мети. Дивом у цій, повторимо, стандартній кіноісторії, виникають не дуже типові герої чи ситуації, які повинні викликати і, судячи з реакції кінозалу, таки викликають ще більший регіт. Передусім це стосується трійки кілерів, які першими мали прибрати Саманту. Спочатку була сцена в боулінгу (теж, погодьтеся, не найпоширеніша локація для бойовикових бійок), а потім перший розрив фільму — бійня в лікарні, чогось подібного до цього епізоду в інших кінокартинах я не пригадаю.
У «Пороховому коктейлі» велика порція чорного гумору: убивства тут — буденність, але вони подаються... весело та життєрадісно, як би абсурдно це не звучало. Ніби весільні танці посеред згарища чи щира посмішка після вибиття зубів. Дивишся, як партіями кладуть людей, і регочеш від душі. Так кінематограф наче дає нам зазирнути в темні закутки людської душі. Але ж як не сміятися, наприклад, із цілком жорстоких, однак у певних пропорціях комедійних стрічок Квентіна Тарантіно чи братів Коенів. Те саме і в деяких відверто кривавих моментах «Порохового коктейлю» — не відторгнення, а сміх. Варто визнати, що кров у фільмі очевидно бутафорна, побої та рани не викликають відрази, а трупи такі, що, здається, ось-ось встануть і підуть.
Якщо хтось обирає «Пороховий коктейль», бо полюбляє живі та динамічні бойовики, то ласкаво просимо. Кілька технічних автомобільних переслідувань із бандюками на капоті, трохи вибухів, видовищні бійки брутальних мужиків проти тендітної (на перший погляд) Саманти, перестрілки на будь-який смак, у всяких стилях та з різними видами зброї. Чи не основна бойовикова прикраса фільму, до речі, небанальна — карколомні бойові трюки з використанням не дуже передбачуваних предметів і методів: куля для боулінгу, восьмирічна дитина за кермом потужної автівки, ножі, що прив’язані скотчем до занімілих рук, розправа жінок із мерзотниками за допомогою ланцюга, топірця чи книжок тощо.
Хочеться сказати, що кіно не дасть засумувати, проте провали в динаміці є. Під час перегляду виникає бажання перемотати деякі не надто цікаві моменти та діалоги, а іноді можна спокійно сходити до бару за новим пивом чи попкорном. Але ці провисання швидко минають, черговий блок екшну вганяє в крісла, а нові жарти миттєво піднімають настрій.
Думаю, що писатимуть про певні феміністичні меседжі цієї відривної екшн-комедії, і підґрунтя для цього очевидне. Усі головні «позитивні» героїні — жінки, а їх хочуть вбити чоловіки (багато чоловіків), і, як зазначалося вище, усі вони страшні поганці. Дурня це, кіно зовсім не про фемінізм і не для цього, адже «Пороховий коктейль» створено для розваги та позитивного настрою, а не для висвітлення соціальних питань.
Виконавиця головної ролі Карен Гіллан («Джуманджі», «Вартові Галактики») вправно бігає, стріляє, стрибає, виживає, постійно діє, тобто вміло працює без якихось видатних акторських витребеньок. Зірка «Гри Престолів» Ліна Гіді, яка зіграла тут матір головної героїні, знову втілює образ незламної відважної жінки й подеколи запалює на повну; але підсвідомо виникала думка, що вона ось-ось розсміється в кадрі зі словами «ну й дурню ви навигадували!» Серед Бібліотекарок хочеться виділити Карлу Гуджино, найчуттєвішу представницю цієї загадкової та відверто шаленої трійці інтелектуалок зі зброєю.
«Пороховий коктейль» — досить стильне кіно. Цікаві візуальні рішення з напівнуарними кольорами відсилають в інші кіноепохи, музичні рішення іноді приємно дивують, деякі бої та перестрілки зовсім не видаються вторинними, а мають досить цікавий та свіжий вигляд, камера під час екшн-сцен часом вихоплює досить цікаві ракурси. Загалом усі технічні засоби та прийоми слугували для того, щоб це кіно сприймалося ширше та більше, ніж прохідний комедійний треш-бойовичок, яких протягом року виходить досить багато. Чи вдалося творцям цього досягти? Касові збори покажуть, та, на мою думку, ця стрічка спокійно виконує п’ять функцій: розважає, смішить, наповнює енергією, розвантажує мізки та іноді викликає приємне здивування. Так, слабкі місця є, їх чимало, вони випирають, але нівелюються вищевказаними аргументами, бо це таке кіно, воно теж існує й існувати має. Це дійсно вибуховий кінококтейль, який можна спробувати в кінотеатрах просто зараз.