Чи не основна перешкода для глядача «Смертельного лабіринту 2: Небезпека всюди» 2021 року в тому, що цей фільм — продовження «Смертельного лабіринту» 2019-го. Без ознайомлення з першою частиною перегляд другої викличе надто багато запитань, адже все, що могло перейти з першої картини та продовжитися в наступній, перейшло та продовжилося. Та якщо все ж таки відбувався контакт із приквелом (що з бюджетом $9 млн зібрав приголомшливі $155 млн!) і він минув вдало, то відвідини другого «Лабіринту» неминучі й обов’язкові. Варто також зазначити, що режисером обох частин став Адам Робітель («Астрал 4»). А от чи гідний уваги саме сиквел, які емоції він може подарувати та для кого створювався — розберемося нижче.
Будь-яка розповідь про цей трилер має розпочинатися з першої частини франшизи, яка вийшла на екрани два роки тому. Хто не в курсі, трохи нагадаю. У «Смертельному лабіринті 1» шестеро незнайомців добровільно стають учасниками, здавалося б, безпечного квесту. Та щойно гра починається — стає зрозуміло, що вони замкнені в якійсь кімнаті, і аби з неї вийти, треба, як у стандартному квесті, розгадати загадки, щось десь знайти, кудись вставити, щось прорахувати та загалом знайти вихід. Ви скажете, ну нехай граються собі дорослі дітки, поки не докопаються до правди. Але якщо за визначений кимось зверху час вони не знайдуть виходу з кімнати, то вона їх банально розплющить. А за нею вже інша, не менш підступна, з такими ж умовами гри. Коротко кажучи, у першій частині вижили лише двоє — Зої та Бен. І от ці двійко учасників вирішили таки знайти організаторів смертельних лабіринтів. Цим прагненням закінчується перша картина й починається друга.
У «Смертельному лабіринті 2» ті, які вижили, вірять, що зможуть викрити особи творців цих геніальних головоломок. На жаль, вони досить швидко опиняються знову замкненими, цього разу у вагоні метро з чотирма іншими невдахами, також переможцями квестів. Перед нами пряма аналогія з «Голодними іграми» (2013), де в другій частині теж збираються кращі з кращих, а вижити має один. У «Лабіринті» шестеро людей знову мають розгадувати складні загадки, ламати над ними голову, а в разі невдачі їм ламатимуть голову в прямому сенсі. Що допоможе нашим героям банально не вмерти та фінішувати цього разу? Варто невпинно втілювати всі підказки та шукати вихід до наступної кімнати з надією, що там не будеш розчавлений? Або спробувати йти проти системи, знешкоджуючи її та граючи за своїми правилами? І як припинити цей безкінечний жах?
Зі стрічками, як-от «Смертельний лабіринт», водночас просто, неоднозначно і складно. Просто, бо смисл і сюжет досить доступні, мета й мотивації героїв дуже зрозумілі, і навіть кінцівку цілком можна передбачити, аж до того, хто саме залишиться живим. Неоднозначно, бо багатьом глядачам без нагадувань та підказок спадатимуть на думку абсолютно дотичні референси: не так близько — франшиза «Пила» і дуже близько — серія фільмів «Куб». Проте все не так очевидно, і в цьому випадку подібність аж ніяк не означає, що «Лабіринт» наслідує та повторює ці картини. Ну й складно, бо кіно насправді не просте, насичене, і самі головоломки стимулюють глядача напружено думати разом із героями.
«Смертельний лабіринт 2» дійсно має заїжджену основу. Як у згаданих вище стрічках (а маючи бажання, ми можемо ще десяток схожих пригадати), є начебто ні в чому не винні люди, які опиняються в смертельній небезпеці: садисти-ляльководи та кімнати з пастками. Об’єднайся, зізнайся, випусти своїх демонів, продемонструй приховані надздібності — словом, зроби все, аби вижити. За таких обставин твій ситуативний товариш раптом може стати тобі конкурентом. Усі обов’язкові для цього піджанру умови тією чи іншою мірою наявні в фільмі. Це, звичайно, може відштовхнути від перегляду «Лабіринту». У деяких моментах заїжджені та добре знайомі прийоми випирали та прямо виповзали з екрану, а подальші події непристойно зчитувалися та вгадувалися. Проте ця картина містить певні плюси, що надають «Смертельному лабіринту 2» статусу рекомендованого фільму для тих, хто в захваті від «Пили» та «Куба».
Плюс №1. Напруга. Починаючи хвилини з 15-ї й до фінальних титрів, панувала напружена, тяжка та наелектризована атмосфера. Єдині відносно спокійні миттєвості — це коли герої опиняються в новій кімнаті, переводять подих та озираються. Та це триває буквально кілька хвилин, а далі знову починається дуже складна, депресивна та майже безнадійна боротьба за виживання. І напруга, напруга, напруга.
Плюс №2. Жах. Незважаючи на відчутну комерційність стрічки, і відповідно — помітну орієнтацію на глядачів, кіно наповнене суцільним і, на перший погляд, непереможним жахом. Він простежується в усьому: в очах, словах та виразі облич героїв; у нерозв’язності та нескінченності головоломок; у кімнатах і локаціях, які після завершення відведеного часу просто вбивають усіх, хто не втік; у невидимості та відсутності творців цього всього жахіття. У певному сенсі жах наскрізний, постійно наявний нематеріальний герой фільму, його смисл і настрій. І в межах заданого жанру це потрібно, це прекрасно.
Плюс №3 з домішками мінусу. Головоломки. З одного боку, великого та визначного боку, усі головоломки, квести, ребуси та загадки, які випадають на долю нещасних героїв, дуже цікаво та різносторонньо продумані. Тут вам треба задіяти і математику, і логіку, і банальний пошук, і співставлення, і надувагу до найдрібніших деталей, і ходіння небезпечними клітками та просторами, і вправи на швидкість мислення, і просте та надважливе вміння опанувати себе. А після хибних кроків чи повільних дій — безальтернативна смерть. На це все глядач реагує так, як і варто реагувати: включається в гру та разом з героями грає в неї. З іншого боку, тут закрався хоч і менший за плюс, але все ж таки мінус — значна частина загадок розгадується настільки блискавично, що можна не встигнути їх осмислити, яким би розумним глядач не був. Та й деякі розгадки сильно вкорінені в ілюзорний світ кіно, бо зрозуміло, що так швидко й регулярно знаходити настільки складні відповіді неможливо. Тобто ніхто ніколи не пройшов би такі квести в реальному житті. Та повернемося до стрічки.
Плюс №4. Інтрига. Перша — чим же все закінчиться та хто ці виродки. Мабуть, кожен глядач буде перейматися цим запитанням, до того ж воно зазвичай супроводжує допитливу глядацьку свідомість протягом усього сеансу. Друга інтрига кожен раз по-новому існує в кожній новій локації, а саме — хто ж виживе, а хто назавжди лишиться тут бездушним тілом. Особисто мені такі питання додають окремого сенсу для перегляду подібних фільмів.
Плюс №5. Значна подібність до «Куба». Саме так, плюс, і це не помилка й не жарт. Коли хтось знімає якусь кінематографічну «глибу», якийсь мегафільм, що формує новий піджанр, то поява потім інших фільмів на цій території абсолютно природна. Я непохитно вважаю «Куб», а особливо перший фільм франшизи, справжнім шедевром, після якого з’явилися неминучі наслідування — вдалі, посередні та жахливі. І «Смертельний лабіринт» це не пряме копіювання, а цілком пристойний, хоч і не позбавлений мінусів, представник цього умовного піджанру «фільм-куб». Він усіма кінцівками заходить на цю територію, запозичує структуру та ідею, але йде собі далі — зі своїм стилем, подачею, сюжетом та поки що невідомим закінченням усієї історії.
Плюс №6. Художники-постановники. Кожна локація — від примітивного потягу метро до нічної вулиці та пляжу біля «моря» з «маяком» продумана та оформлена просто блискуче! Ти дійсно не можеш відвести погляд, придивляєшся до кожного предмета. Усі декорації в союзі з головоломною структурою досить сильно ПРАЦЮЮТЬ і додають стрічці додаткової цінності.
Підсумовуючи, хочу зазначити, що вийшло досить солідне продовження першого фільму. Тут може існувати вічна дилема: що краще — перша чи друга частина, але це не важливо, бо автори аж ніяк не злили продовження історії, а в чомусь навіть зробили її більш об’ємною та не менш захопливою. «Смертельний лабіринт 2» прихиляє до себе переліченими плюсами, не сильно відлякує помітними мінусами, відчутно вражає, притягує неоднозначною кінцівкою та якось не одразу вивітрюється з пам’яті. Це все показники якості фільму та відповіді на запитання «чи варто дивитися цей не надто легкий трилер?»