У Токіо в самому розпалі Олімпійські ігри 2020, а в українських кінотеатрах демонструють дуже актуальне кіно — «Пульс». Якою вийшла історія про українську легкоатлетку Оксану Ботурчук — читайте в новому матеріалі Yabl.
В основі фільму — реальна історія української легкоатлетки. Дівчина з дитинства мріяла про виступи на великому стадіоні, тому за першої можливості завзято тренувалася. Перспективи — багатообіцяльні, але мрії про успішну кар’єру руйнує автокатастрофа, через яку дівчина майже повністю втрачає зір… Невже це кінець? Для багатьох — саме так, але Оксана не з тих, хто здається. Така героїня — справжня знахідка для спортивної драми, тому що сюжет отримав незламну серцевину, завдяки чому легше доносити до глядачів прості істини з душевним болем та потом від безкінечних забігів.
Прем’єра стрічки відбулася на американському фестивалі FLIC, де «Пульс» здобув одразу дві нагороди — «Найкращий фільм» та «Найкращий режисер» (Сергій Чеботаренко). Зазначимо, що для Сергія це дебют у повному метрі, до того він знімав комерційні ролики. Найголовніше: до нього немає серйозних претензій, тому можна побажати режисеру подальших успіхів та вдалого прокату не тільки в Україні, але й за межами нашої країни (коронавірус завадив показати кіно у 2020 році).
Оскільки перед нами класичний байопік, то початок шляху Оксани Ботурчук на маленькому стадіоні рідного містечка цілком логічний, після чого з’являються все складніші випробування та нові локації й міста. Одночасно з цими змінами відбувається трансформація характеру, героїня стає дорослішою не тільки за віком, бо накопичений досвід — майже безцінний, коли доводиться жити та змагатися в максимально жорстокому середовищі. Спорт сам по собі нещадний, а вади зору стають додатковим тригером для оточення. Тема інклюзивності не головна, але вона також є в цій стрічці, що дуже актуально для України, яка потребує змін у свідомості.
Слід визнати: перед тим, як зайняти своє місце в залі кінотеатру, дуже хотілося побачити роботу, що хоча б мінімально наблизиться до «Крихітки на мільйон доларів» Клінта Іствуда, де вдалося показати дуже потужний зв’язок між тренером і боксеркою. Звісно, жодних порівнянь ми не будемо робити (різні вагові категорії), але «Пульс» має досить впевнений вигляд на території спортивної драми, ба більше — творці розповіли цікаву історію та переконливо показали перехід легкоатлетки з однієї категорії спорту в іншу.
Дуже важливими стали два моменти: дієві жарти, які своєчасно розряджали ситуацію, та чудовий музичний супровід — він допомагав створювати настрій, відповідний подіям.
Що не сподобалося? Те, як демонструються забіги — у цьому компоненті творцям дуже не вистачило досвіду, та й бюджетні рамки зовсім не на голлівудському рівні, тому потенціал розкрити не змогли навіть наполовину. Операторська робота загалом хороша, хоча деякі сцени були занадто різкими за подачею (всі ми знаємо, що завдяки цьому можна приховати недоліки в кадрі).
Якщо спортивна складова стрічки сподобалася (шлях героїні, перепони, змагання тощо), то життя поза стадіоном залишило двояке враження: історії не вистачало глибини та більш реальних конфліктів, бо декілька разів події виявлялися аж занадто «кіношними». Усі без винятку сцени з тренером — краще, що можна побачити в картині, а от стосунки з батьками й сестрою, як і любовна лінія — дещо пласкі та награні.
Поговоримо про акторів. Варто віддати належне Наталії Бабенко, яка ретельно готувалася до ролі, щоб мати впевнений вигляд у кадрі. Потужним її перфоманс назвати складно, але на пресконференції після прем’єри фільму ми дізналися з вуст самої Оксани Ботурчук, що вона не має претензій до роботи акторки — це дійсно важливо, бо у світовому кінематографі вистачає прикладів, коли біографічні картини сприймаються максимально негативно реальними людьми чи представниками сімей. Станіслав Боклан очікувано забирає приз глядацький симпатій, чудово виконавши роль вимогливого, але справедливого тренера Віталія Сорочана.
«Пульсу» далеко до звання ідеального кіно, але фільм став орієнтиром для жанру спортивної драми
Мотиваційна складова – одна з головних переваг стрічки. Перемогти всупереч усьому, не зупинятися навіть тоді, коли буквально все проти тебе — для цього потрібно мати надзвичайну силу волі та непохитну впертість, без яких не досягти успіху не лише у спорті, але і в будь-якій іншій сфері. Коли ти маєш міць для того, щоб пройти різноманітні фізичні та моральні випробування — навіть недосяжні мрії стають ближчими, і приклад Оксани Ботурчук — це світла сторінка не тільки для неї та її близьких, а й для України загалом. Саме тому потрібні такі картини.
«Пульсу» далеко до звання ідеального кіно, але фільм став орієнтиром для жанру спортивної драми (зокрема, і на основі реальних подій) — можна буде лише порадіти, коли в Україні подібних стрічок з’явиться значно більше. Єдине побажання: хочеться, щоб історії були більш насиченими та напруженими. Так, взаємини між тренерами та спортсменами — це завжди скелет подібного кіно, і «Пульс» чудово використовує цю опцію. Проблема полягає в тому, що все інше — поверхневе, але ж творці могли копати глибше, оголюючи більше нервів та розгортаючи драму, яка проймала б до мурашок.