З 2018 року у Києві працює англомовний театр ProEnglish Theatre. Ми поспілкувалися з актором Володимиром Зубковим про те, хто цільова аудиторія театру, чому він їде до США, чи підштовхнув до цього рішення саме ProEnglish Theatre, які ролі йому далися найлегше та найважче, і не тільки.
Які асоціації у тебе викликає словосполучення ProEnglish Theatre?
Це театр англійською мовою у Києві. Кожного разу, коли згадую його, у мене дуже приємні спогади - дуже багато чого пережив там.
Ким ти був у минулому житті?
Сподіваюсь я жив в якійсь іншій галактиці.
Твій девіз по життю?
Не треба ставитись до всього занадто серйозно, бо все одно живим звідси не виберешся.
Іноді, коли на мене навалюється купа проблем чи щось дуже занепокоює, я пригадую, що людство це всього-на-всього вид приматів, який з точки зору еволюції тільки вчора зліз з дерев і що все це відбувається на велетенському камені, який летить крізь простори космосу. Мені стає дуже смішно від цього всього, зокрема, від своїх проблем і стає набагато легше.
Що для тебе особисто театр? Як він змінив твоє життя, коли ти почав грати у виставах?
Я, на жаль, творча людина. І ти можеш дати творчій людині будь-яке заняття, але якщо у неї не буде можливості займатись мистецтвом, то її життя буде здаватись порожнім, позбавленим сенсу. Театр для мене - це спосіб відчути себе живим, що ти займаєшся чимось, наділеним сенсом. Це може бути просто ілюзія, і, можливо, я просто марно витрачаю час, але мені дійсно здається, що театр - це щось дуже важливе.
Виставу на яку тематику чи яку конкретну п’єсу мрієш поставити на сцені?
Я люблю гумор. Зараз пишу п’єсу, яка буде складатись із декількох маленьких п’єс у стилі сюрреалістичної комедії. Вони будуть між собою переплітатись, але це окремі історії. Свого роду театральне скетч-шоу. Але не в розумінні, що два хлопця будуть стояти на сцені з мікрофонами і перекидуватись лінивими жартами. Ні! Кожен окремий сюжет - це буде справжня театральна вистава з декораціями, костюмами, і, сподіваюсь, хорошою грою акторів.
Чому їдеш до США? І чи підштовхнув до цього тебе саме ProEnglish Theatre?
З'явилися думки про те, що хочеться бути професіоналом і все своє життя присвятити улюбленій справі. Актори, які прийшли до такої думки і, за збігом обставин, живуть в Україні, зустрічаються з фактом того, що це майже неможливо робити у нас. Так, ти можеш грати в багатьох театрах, зніматись у кіно тут і там, але щоб це була твоя єдина діяльність - ні. Тобі потрібна основна робота, яка буде фінансово підтримувати.
Основна відповідь, яка спадає на думку, - це пробувати досягти своєї мети за кордоном.
Для тих, хто не дуже володіє англійською, поясни, навіщо у Києві англомовний театр?
Є іноземці, англофіли, студенти лінгвістичних вузів. Їм цікаво на таке ходити і вони є основною аудиторією нашого театру.
У Києві дуже багате театральне життя: величезна кількість незвичних театрів, наповнених талановитими акторами і режисерами - експериментальні театри, театри різними мовами, психологічні, психопластичні, пантоміми, - список можна продовжувати довго. Наприклад, в Лондоні чи Лос-Анджелесі кількість таких незвичних театрів відносно до кількості людей, які проживають в цих, містах набагато менша.
Чому так? Бо в Києві актори дуже часто розуміють, що театральна діяльність все одно не буде основним джерелом прибутку.
Якщо б умовний актор, який любить, скажімо, німецьку мову, знав би, що зараз він може почати підніматись по театральній кар’єрній сходинці і через декілька років повністю себе забезпечувати, граючи в театрі, то у нього було б більше мотивації йти в класичні репертуарні театри і пробиватись до найбільших театрів країни. Але в реальності цей актор дивиться, що великих театрів з великою зарплатою в країні дуже мало. Та й назвати це високою зарплатою важко. Тому він вирішує просто займатись тим, чим він любить. А оскільки це німецька мова і театр, то народжується альтернативний незалежний німецький театр.
За яким принципом обирається матеріал до репертуару ProEnglish Theatre?
У нас є декілька режисерів, і вони відповідають за репертуар. Грубо кажучи, що їм до вподоби, те і будуть ставити. Звичайно, актори пропонують свої варіанти, але останнє слово за режисерами, бо їм потрібно буде це ставити.
Які ролі у ProEnglish Theatre тобі давалися найважче, а які - найлегше, і чому?
Почну з тієї, яка мені далась найважче. В ProEnglish’і є вистава, яка називається The Birthday Party. Вважається однією з найкращих вистав театру. Її автор - Гарольд Пінтер. Це нобелівський лауреат з літератури, який славився поєднанням сюрреалізму з іншими жанрами, заплутаними до неможливості сюжетами та неповторними діалогами. Хоча у мене там була маленька роль володаря готелю, де відбувається все дійство, було важко грати з акторської точки зору - всі звичайні акторські інструменти, які я зазвичай використовую, там просто не працювали. Ти не до кінця знаєш, що за людина твій персонаж, чому вона так робить те, що робить, яка її кінцева ціль і все це приправлено довгими, іноді абсурдними діалогами. Разом з режиссером, Танею Шелепко, йшла дуже копітка робота над майже кожною фразою. А, здавалось би, така маленька роль.
Найлегшою я би назвав роль незадоволеного своїм шлюбом адвоката у виставі Swipe Left. Персонаж, якого звуть Леле, ніяк не може розвестись зі своєю дружиною, з якої у них шлюб вже давно напівмертвий. Чоловік починає спілкуватись з молодими дівчатами на стороні, і все це він прикриває цинічним гумором перед своїми друзями. Режисер, а заодно і засновник театру, Алекс Боровенський підібрав мені такого персонажа. Не знаю чому, але на репетиціях мені іноді здавалось, що я вже роками граю у цій виставі. Хоча роль і присутність на сцені в рази більша, ніж у The Birthday Party, - тут я був на сцені усі дві години. І ні, у мене навіть дружини ніколи не було - це був просто гарний підбір ролі під характер та амплуа актора.
У цьому є певна краса театру - підхід до всього може кардинально відрізнятись від режисера до режисера. І в будь-якому випадку може вийти щось пекрасне, якщо повністю віддатись справі.