Що наболіло музичному світу? Слухаємо!
Нью-Йоркське тріо The Burden of Restlessness «зайде» всім шанувальникам Nine Inch Nails, Nirvana та все таке. Атмосфера розчарування, зневіри та депресивних настроїв, спричинених ізоляцією, тут дуже відчутна. Тільки не лякайтеся, для декого це будуть справжні ліки від нудьги.
Очевидна простота музики, на перший погляд, вражає, як і безперечна глибина. Стоїчний вокал, захопливі рифи, басова лінія створюють атмосферу, яка вабить загадковістю й затягує. Обкладинка альбому доповнює його психоделічний вайб. Ви повинні це почути.
Пісня «No One Knows» американського рокгурту Queens of the Stone Age, написана Джошем Хоммом та Марком Ланеганом, одержала купу нагород. Вона ввійшла до альбому «Songs for the Deaf» (2002), підняла гурт у топ міжнародних чартів та занесла до лав безсмертних. Хардрок буває душевним і чуттєвим. І, як завжди, ніхто не знає…
А щоб ще більше зірвати дах, послухайте чудовий кавер «No One Knows» у виконанні The Divine Comedy. Оркестровий супровід зі скрипками надає їй фантастично велику глибину.
The Divine Comedy — ірландський гурт, який очолює Ніл Геннон. В альбомі «Office Politics» він передає плач робочого чоловіка та знайомить нас із кожним персонажем, що населяє офіс: від нетверезих працівників на різдвяній вечірці до менеджера у веселих шкарпетках. Усі вони — справжні, живі люди, яких ви знаєте, або це й є ви.
Тільки романтична драма «Норман і Норма», на перший погляд, трохи випадає з цієї тематики, спонукаючи нас до роздумів про швидкоплинність життя.
Джон Грант — американський співак і автор пісень, учасник альтернативного рокгурту The Czars.
«Хлопчик з Мічигану» — це подія для його шанувальників, та й взагалі не можна пройти повз жоден альбом цього таланту. Він завжди експериментував із настроєм, фактурою та звуком. У цій автобіографічній роботі, де Джон Грант згадує своє дитинство та переходить до теми американської нації, ліричні попбалади досить дружно сусідять з електронними композиціями.
У їхній зовнішності є щось на зразок Тіма Бертона. Вони ваблять загадковістю ще навіть до співу. «Завжди приємно ділитися злиднями та болем» — із цими словами ми вирушатимемо на похмуру територію в Devil's Fairground. У наступній пісні нас попереджають, що «ми не вийдемо живими».
Зовнішність оманлива: чим глибше ви занурюєтеся в їхню творчість, тим більше розумієте, наскільки вони досвідчені й майстерні. Один із музикантів дуже спритно перескакує від гри на віолончелі до терменвокса, до гітари, а потім до пилки. Головний вокаліст також переходить від акордеона до фортепіано. Усе це додає тремтливої та ефірної текстури.