21 липня відбулася світова прем’єра нового фільму М. Найта Ш’ямалана «Час» (ориг. «Old»). В український прокат стрічка вийшла 29 липня. Розповідаємо про новий містичний трилер з елементами жахів та пояснюємо, чому варто його переглянути.
Про режисера
М. Найт Ш’ямалан — режисер, сценарист, актор та продюсер, який свого часу здивував кіносвіт стрічкою «Шосте відчуття» (1999). Саме після неї Ш’ямалан привернув увагу великих кінокомпаній, які почали частіше запрошувати молодого режисера. Далі були картина «Невразливий» (2000) (початок супергеройської трилогії), а також ще один вдалий фільм, що став його другим magnum opus — «Знаки» (2002).
Потім проєкт «Таємничий ліс» (2004), який зібрав значну касу, маючи невеликий бюджет. А 2006 року світ побачив «Дівчину з води». Картину розбомбили кінокритики, заявивши нібито режисер «сам облив себе бензином та підпалив». «Дівчину з води» було номіновано на премію «Золота малина», а М. Найт втратив контракт на знімання «Гаррі Поттера та Напівкровного Принца».
З 2010 року Ш’ямалана запрошують долучитися до великобюджетних проєктів. Першим став «Останній володар стихій», екранізація мультсеріалу Nickelodeon «Аватар: Останній Захисник» («Avatar: The Last Airbender»). Стрічка виявилася провальною та принесла п’ять номінацій на «Золоту малину». Невдача спіткала й фантастичний бойовик із Віллом Смітом «Після нашої ери» (2013). Єдине, що тоді тримало режисера на поверхні — малобюджетний фільм жахів «Диявол» (2010), який зібрав непогану касу.
Як виявилося згодом, справжній талант Ш’ямалана — зняти хороше кіно з мінімальним кошторисом. Наприклад, касові збори малобюджетної ($5 млн) роботи «Візит» (2015) досягли $100 млн. А вже за нею, з бюджетом $9 млн прокат розірвав сиквел «Невразливого» — «Спліт» (2016), зібравши $275 млн.
У 2019 році триквел «супергеройської історії» з назвою «Скло» став фінальною розповіддю про «особливих» людей. Незважаючи на прохолодну реакцію критиків, фільму вдалося зібрати касу, а Ш’ямалану — залишитися на коні.
Окрім великого кіно, режисер спробував свої сили в серіалах «Вейнворд Пайнс» (2015, трилер, містика) та «Дім з прислугою» (2019, горрор), які були схвально оцінені глядачами та критиками.
Про кіно
Ідея зняти фільм «Час» прийшла до режисера досить несподівано. На черговий день народження М. Найта Ш’ямалана три доньки подарували йому роман «Замок з піску» французького письменника П’єра Оскара Леві та художника Фредеріка Петерса. Він розповідав історію людей, які вирушили відпочивати на віддалений пляж, де за лічені години постаріли на роки.
За сюжетом фільму, на далекий острів приїжджає група людей. На початку стрічки сімейна пара Ґай та Пріска Капа прибувають у готель разом з 11-річною донькою Меддокс та 6-річним сином Трентом. Ґай та Пріска планують розлучитися, але досі не сказали про це дітям.
Родину зустрічають менеджер курорту та його помічниця з коктейлями на будь-який смак. Трохи призвичаївшись, Трент заводить дружні стосунки з хлопчиком свого віку. Разом вони придумують власну мову — певний код шифру, завдяки якому можуть обмінюватися секретними повідомленнями.
Згодом сім’я вирушає на віддалений пляж, де вони можуть трохи поплавати, позайматися серфінгом чи просто провести час під сонцем. Несподівано до них приєднується ще одна родина — кардіохірург Чарльз, його мати Агнес та молода дружина Чарльза Крістал з їхньою донькою Керою та ще декілька людей.
Опинившись на острові, герої розуміють, що втратили будь-який зв’язок із навколишнім світом: телефони більше не працюють, знайти шлях назад неможливо, а діти старіють у них на очах.
Година перебування тут дорівнює двом рокам життя, тобто майже 50 років зводяться до одного дня. Кожна спроба втечі закінчується нічим, тому герої мають вирішити, як хочуть провести залишок часу: боротися або ж змиритися й більше не втрачати дорогоцінні хвилини?
Незважаючи на те, що сам режисер хотів зробити горрор, сюжет фільму та події характеризують його як містичний трилер. Чітко простежується любов до саспенсу Альфреда Гічкока. Лінія кожного персонажа тримає вас у напрузі попри те, що деякі з них мають мало екранного часу.
Радісний той факт, що всі суттєві запитання «чому?» закриті, а всі зміни логічно обґрунтовані. Сюжетні дірки не з’являються, тож після перегляду ви задоволені та не обмануті.
Вдалий акторський склад розкриває всю сутність проблем, які постають перед героями. Приємно було побачити на екрані як знаних (Гаель Гарсія Берналь, Руфус Сьюелл, Кен Люн, Ембет Девідц), так і молодих акторів (Томасін Маккензі, Елайза Сканлен).
Водночас проста сюжетна знахідка — швидкоплинність часу, допомогла поглянути на одвічні запитання людства з іншого ракурсу. Проблема батьків та дітей, сім’ї, здоров’я фізичного та психічного, страху втратити молодість та смерті — саме вони посідають центральне місце у фільмі. Вони роблять стрічку цікавішою, ніж простий факт «прискореного процесу старіння», конфлікти та сюжетні твісти.
Були й доволі суперечливі моменти, наприклад, операторська робота Майка Ґіулакіса. Тут вам і раптові панорамні кадри, які для кіноглядача не зовсім доречні, і вбивства та сцени насилля, що були всіляко приховані динамічними зніманнями. Усе це руйнувало задуманий горрор. Чомусь для дітей знайшли три покоління акторів, які показали їх у різний період життя, а от інших героїв спробували «зістарити» не дуже якісною графікою.
Висновки
«Тож чи йти на новий фільм у кіно?» — спитаєте ви.
Якщо ви затятий шанувальник творчості М. Найта Ш’ямалана, і вас ніколи не турбували його провали, то ласкаво просимо на покази. Ви опинитеся в полоні класичного ш’ямаланівського шарму та його тяжіння до Гічкоківського саспенсу.
Але якщо у вас є сумніви щодо нової стрічки, то ми б порадили все ж таки її переглянути (звісно, з філософського погляду). Можливо, ви не будете від неї у великому захваті, але виходячи з кінозалу, точно матимете про що поміркувати.
Попри завищені очікування після «Спліту», режисеру поки вдається тримати планку та не скотитися у провалля великобюджетних «фікцій». Навіть якщо у вас виникнуть претензії щодо знімань і «комп’ютерного старіння», гра акторів та сценарна робота переважить усі ці недоліки.