Після фільму «Кіборги» український актор В’ячеслав Довженко став одним із найзатребуваніших на кіноринку. Фільми, проєкти, серіали — де б він не знімався, актор завжди працює на максимум: високоякісно та майстерно. Його серіальний герой Сергій Бондар («Дільничний з ДВРЗ») став народним улюбленцем. Для артиста головний «секрет успіху» — це наполеглива творча праця. Для Yabl В’ячеслав Довженко розказав, чому з Бондарем треба «попрощатися», яких персонажів він ніколи не буде грати та для чого потрібен «Театр 360 градусів».
Серіал «Дільничний з ДВРЗ» має вже три сезони: чи буде четвертий?
Поки що невідомо. Подібні довготривалі франшизи — це класна комерційна історія, але для творчої людини — це певне стояння на місці. Я вважаю, що все, навіть щось хороше, має закінчуватися.
У вас є втома від образу Бондаря?
Це не втома, а певний застій. У мене абсолютно немає претензій до виробників серіалу, бо всі ми вклали дуже багато зусиль. Але це певний етап, після якого треба рухатися далі.
Що в кіно чи серіалі для вас найбільш важливе — гроші чи популярність?
Це рівноцінні складові. Чим вища в тебе популярність, тим вищий твій гонорар. Популярність приходить із телепростору, а кіно — це більше усвідомлення себе як спеціаліста в галузі. У кіно ти кропітко працюєш над роллю, а потім глядач може подивитися та оцінити, як ти це зробив. Серіал — це виробництво, обмежене в часі, тому все робиться швидко: у хорошому сенсі слова його можна порівняти з фастфудом.
Але ж фастфуд теж буває різним.
Телеіндустрія — фастфуд...
Так, але ж я не стверджую, що це щось погане. Така їжа має певні обмеження: за часом приготування, за собівартістю компонентів. От і телеіндустрія — фастфуд, який має бути якісним і смачним для глядача, але він не стане настільки філігранним, як ресторанна їжа. Умовно кажучи, «фастфуд» — серіал — приносить популярність швидше, ніж кіновиробництво.
А як визначають власну популярність?
Я цим взагалі ніколи не займався й не збираюся цього робити. Напевно, неправильно себе оцінювати.
Якщо гонорар актора залежить від популярності, то, може, ваш агент цим займається?
Агент і продюсер дивляться передусім на кількість зіграних ролей: чим більше головних ролей з хорошими відгуками, тим вищі твої ціновартість і популярність. Агент — це фактично продюсер артиста. Я не маю про це думати, мені потрібно зосереджуватися на якісному виконанні своєї роботи. Фінанси — це не моя історія. Навіть у побуті я досить розсіяна людина: можу і гаманець забути. Не хочу займатися тим, чого не вмію.
Як подейкують у вузьких кіноколах, ви один із найзатребуваніших українських акторів, якого всі хочуть знімати. Вас це тішить?
По-перше, не всі. По-друге, приємно, що ти затребуваний, але до цього я пройшов досить довгий шлях. І якщо молодий актор запитує, як мені це вдалося, я розказую улюблену історію. Коли я вчився на третьому курсі, то готував реферат з історії зарубіжного театру на тему «Англійський театр». Наприкінці XVIII — в першій третині XIX сторіччя жив дуже відомий і потужний артист Едмунд Кін, якого запитали: як досягти такого успіху? І актор, що свого часу пережив дуже скрутні часи, сказав: «А ви можете голодувати?» Все. Це й моя відповідь молодим акторам. Чи тішусь я увагою? Так, це певний плід моєї праці.
А сьогодні часто на знімальному майданчику молодь звертається за порадами?
Ні, нечасто. Але якщо хтось потребує моєї поради, то я з задоволенням дам, як і мені свого часу допомагав слушними порадами Стас Боклан — потужний і досвідчений актор.
Чи є кінопроєкти або серіали, де ви не будете зніматися?
Так, я маю певні табу.
Які саме?
Моральні принципи, політичні. Наприклад, ніколи не буду грати російського військового та не одягну їхню форму — це табу для мене після 2014 року. Також не буду грати якогось відмороженого збоченця в фільмі, де немає жодного мотиваційного чи проблемного питання. Вважаю, що чим більше можливостей ставити запитання, тим кращий для мене матеріал. Якщо цього немає, тоді мені не цікаво.
Як часто відмовляєтеся від проєктів?
По-перше, на щастя, таких пропозицій мало. А по-друге, у нас не настільки багато проєктів, щоб можна було відмовляти.
Через низку локдаунів наш кіноринок періодично призупиняв робочий процес. Наразі ситуація покращилася?
Телеіндустрія не дуже постраждала через локдауни: пристосувалися до нових карантинних умов якось. Запрацювали, і ми зняли другий та третій сезони «Дільничного з ДВРЗ». А кіновиробництво пригальмувало сильно, тому що зупинився прокат. Зараз починається пожвавлення, відбуваються пітчинги.
Щодо російських акторів, їхня кількість не зменшується на українських знімальних майданчиках? Чи є якісь зміни?
Не всі українські актори принципово патріотичні, є різні люди.
Зміни відбулися після 2014 року, зокрема, завдяки «Миротворцю», тому що багато хто не має можливості приїжджати до України. Зараз їхніх акторів побільшало. До того ж невирішеним залишається питання копродукції: навіть із чинним мовним законом кіновиробники все одно шукають механізми роботи в таких обставинах. Чи є сьогодні російськомовні проєкти на стадії запуску? Так, є. Напевно, будуть дублювати. Це ринок. Ніхто не змушує глядачів дивитися російськомовні серіали з московськими артистами, але ж вони дивляться. Це попит, який формуємо ми — люди. З іншого боку, держава створює умови для кіноіндустрії, щоб певним чином обмежити ринок, але є й ті, кому начхати на це. І повірте, не всі українські актори принципово патріотичні, є різні люди. Ще раз наголошую: попит робить глядач. Відмовтеся від цього російськомовного продукту — і він стане непотрібним.
А щодо гонорарів українських і російських акторів, різниця є й досі?
Російські актори й раніше отримували більше, і зараз, бо вони — іноземці, мають іншу ставку. Тому глядач повинен знати, що платить у подвійному розмірі за російського актора.
Як у цій ситуації почувається український актор?
Напевно, це образливо. По-перше, особисто я нікому не заглядаю до кишені. А по-друге, у мене зменшилася кількість проєктів, де я перетинаюся з топовими російськими акторами.
А що, власне, з фільмом «Інший Франко»? Коли глядач його побачить?
Це краще запитати у продакшн-компанії «Ganza Film». Імовірно, триває процес постпродакшну. Це фільм про сина Івана Франка — Петра: як людину, а не історичну постать. Він проживає один день свого життя — день народження, у який відбувається певна подія. Дай Бог, щоб глядачу сподобалося.
Для вас цікавий проєкт «Театр 360 градусів», що відбувається на базі Театру на Подолі, а першою його виставою став «Камінний господар», у якій ви граєте головну роль?
Я не бачив запис, але можу сказати, що так іще ніхто не знімав виставу в Україні. Так, цікавий проєкт. Він популяризує театр, особливо якщо будуть використовувати VR-технології. Тільки уявіть, що глядачу, наприклад, бабусі в селі дуже подобаються якісь актор чи акторка, а тут вона надягає окуляри й «потрапляє» на сцену, бачить усе «наживо». Я підтримую цей проєкт, який безперечно заслуговує на повагу.
Чи не є це уніфікацією актора й театру взагалі?
Ні. За радянських часів були популярні телевистави. І це не зменшило кількість глядачів у театрах, але збільшився попит на акторів. Багато артистів, які нечасто знімалися в кіно, круто проявили себе у телевиставах.
Ще були радіовистави.
Так, але вони не прижилися — їх витіснили аудіокниги. Якщо хороший актор з дуже впізнаваним голосом начитує книгу, то це крутіше, ніж набрати певну кількість артистів для вистави біля мікрофона.
Ви маєте досвід начитування аудіокниг?
Ніколи не займався.
А хотіли б?
Поки що не знаю.
Аудіокнигами користуєтеся?
Дуже рідко, бо паперовий варіант ближче. Література — це те, що змушує нас вмикати уяву. У світі сьогодні є така величезна кількість інтернет-платформ, соцмереж, що люди все рідше хочуть користуватися фантазією. Мій молодший син колись запитав мене, навіщо читати оповідання, де п’ять сторінок опису. Я спробував пояснити, що коли автор писав, не було інтернету й телевізора, тому людина, читаючи, уявляє собі певну картинку. А сьогодні будь-що можна знайти в інтернеті. Намагаюся читати сучасні українські книги, але зізнаюся, що останнім часом дуже зрідка: нема коли, та й зір падає. Дуже люблю читати Сергія Жадана, Любка Дереша. Але як не крути, я теж у певному сенсі жертва інновацій — читаю все менше.
Ви вже скучили за глядачем у театрі?
Вже скоро побачимося: 10 серпня на виставі «Камінний господар».
Український театр іноді неприємно «вражає» з мистецького погляду, створюючи вистави, що не відповідають статусу театру. На вашу думку, яким має бути театр?
Театр має бути якомога різнобарвнішим, тоді глядач краще ходить.
Театр має бути якомога різнобарвнішим, тоді глядач краще ходить. До будь-якого театру я ставлюся як до майданчика. Не треба робити його якимось постулатом, що має певний колектив і від усього відмежовується умовним «парканом». Театр має бути для глядача, як квест-кімната, а актори повинні мати змогу грати в різних театрах. Від такої конфігурації буде вигравати глядач. Але є суто бюрократичне питання — як офіційно це все зафіксувати, відповідно до закону. Це вже треба вирішувати Кабміну.
В одному з інтерв’ю ви говорили, що хотіли б спробувати себе в кінорежисурі? Коли чекати дебютну роботу?
Я маю освіту режисера, але це питання сьогодення. Поки що я задовільняюся акторською роботою. Думаю, що коли матиму архіпотребу сказати про щось з екрана і буде хороший матеріал, то я обов’язково за це візьмуся. Для мене це буде пріоритетною справою.
Фото: Ira Marconi