В українських кінотеатрах з’явилася стрічка, яка порушує тему стосунків між людиною та штучним інтелектом, але без акценту на фантастичній складовій. Чи можна покохати андроїда — читайте в новому матеріалі Yabl.
...фільм Шрадер не має нічого спільного з умовним «Чорним дзеркалом» чи «Ex Machina»
Передусім прем’єра викликала інтерес через присутність Марії Шрадер у режисерському кріслі. Чим вона відома? Мінісеріал «Неортодоксальна» (про ультраортодоксальну єврейську громаду у Вільямсбурзі), який вийшов минулого року на Netflix, спричинив безліч обговорень. Нова робота — зовсім інакша й за темою, і за структурою. Варто одразу розставити крапки над «і»: фільм Шрадер не має нічого спільного з умовним «Чорним дзеркалом» чи «Ex Machina» Алекса Ґарленда. Сценарій був написаний за мотивами оповідання Емми Браславські.
Історія будується навколо Альми, яка завжди ставить науку на перше місце, особливо після невдалих стосунків у минулому — вони лишили занадто глибокі рубці. На її шляху з’являється Том, у якого немає ніяких проблем, бо він не людина зовсім... Як доля звела їх? Щоб отримати фінансування для важливого дослідження, Альма погодилася взяти участь в експерименті: протягом декількох тижнів Том буде жити з нею. Він — робот, якого створили для однієї мети: стати ідеальним чоловіком для жінки, бо під час розробки враховувалися найбільш поширені вподобання щодо зовнішності чи романтичних вчинків. Чи дозволять алгоритми підібрати ключик до серця Альми? Відповідь на це дадуть події фільму.
Ті глядачі, які очікують від стрічки повноцінного фантастичного наповнення, припускаються помилки, бо навіть у трейлері нам дали зрозуміти: головний акцент — на більш реальній «начинці». Настільки реальній, що про щось фантастичне ти згадуєш в останню чергу, попри майже постійне перебування андроїда Тома в кадрі. Якби все було більш передбачувано з початковими даними, то ми побачили б чергову «Ex Machina», яку згадували вище. Шрадер концентрується на тому, щоб завдяки регулярним комедійним моментам підкреслити глибину людської драми. Робот — лише каталізатор, необхідний для повноцінного розвитку не так історії, як головної героїні.
Динаміка фільму дуже неоднорідна, і це час від часу призводило до нестачі насиченості. Якщо коротко: перша половина картини перманентно буксувала, їй не вистачало бадьорості й подій, які б інтенсивніше рухали історію вперед. Чи стало це проблемою? На щастя, ні, бо «НЕідеальний чоловік» поступово набирав хід — це дозволило на зовсім інакшому рівні розвивати сюжет і персонажів. Чому саме «персонажів»? Так, Том — робот, але це зовсім не вирок, тому що штучний інтелект також заслуговує на поважне ставлення (хай яка там суспільна думка). Це показали дуже вдало, але тема не претендувала на статус головної — усе працювало для того, аби зробити багатогранною Альму, якій довелося жити з андроїдом задля експерименту.
У подібних картинах, що не мають великого бюджету та концентруються на персоналіях, а не масштабному висвітленні теми, дуже важливу роль відіграють актори. Марії Шрадер пощастило залучити до проєкту Марен Еґґерт та Дена Стівенса, які чудово взаємодіяли протягом усього фільму. Зазначимо, що Марен отримала «Срібного ведмедя» за найкращу головну жіночу роль на 71-му Берлінському кінофестивалі, і це зовсім не дивує — фінальна 30-хвилинка в її виконанні дуже потужна, а Ден Стівенс завжди покращував настрій глядачам жартами чи навмисними дурощами.
Щодо рекомендації — дивитися чи пропускати? Так, цей фільм — далекий від ідеалу, але він доволі вдало розкриває основну ідею: показує, що означає любити та бути людиною. Також стрічка нагадує всім нам: ніколи не кваптеся з висновками, бо ніхто не знає, із чим зіштовхнулася людина в минулому, і навіть більше — як це вплинуло на її поведінку, рішення, мрії... Для цього не довелося показувати масштабні фантастичні події, бо, як виявилося, можна на повну використовувати властиві реальному світу складові з невеличким бонусом — одним андроїдом. 
Якщо ви засумували за якісним європейським кіно, нова робота Марії Шрадер буде гарним вибором. Життя — деколи така складна річ, що навіть алгоритми штучного інтелекту не в змозі знайти підхід до людини — у кожного з нас є особливості, які частково чи повністю не відповідають загальним уявленням щодо особистості, мети в житті та багато чого іншого. І це прекрасно — ми ніколи не втратимо власної індивідуальності, хоч які впливові тренди й сучасні технології.