Комедійна стрічка Шона Леві все ж таки дісталася до великих екранів після звичних для коронавірусної епохи переносів. Чи вдалося Раяну Рейнольдсу та іншим розважити глядачів — читайте в новому матеріалі Yabl.
Навряд чи багато людей вносили «Персонажа» до переліку найочікуваніших фільмів цього року (звісно, це вже після змін прем’єрної дати, бо спочатку покази планували ще 2020-го). Але реальність така, що саме комедія з Раяном Рейнольдсом стає однією з тих стрічок, які хочеться порекомендувати друзям та знайомим після перегляду.
Про що кіно? Ґай працює касиром у великому банку. У налагодженому та спокійному житті хлопця не буває несподіванок — сонячний ранок, улюблена рибка в акваріумі та кава, яку він постійно купує в одному місці. Усе б нічого, але одного дня його банк грабують майже 20 разів, наступного — не менше… Щось тут не так, і Ґай це зрозумів, поступово знаходячи все більше доказів того, що він живе у віртуальному світі, де гравцям можна робити практично все, що заманеться. Хіба це не мрія? Але ж якби все було так просто…
Як можна було здогадатися ще з трейлера, Ґай — неігровий персонаж (NPC), тому він лише виконує певний перелік дій та говорить декілька стандартних фраз. Іншими словами, NPC створені тільки для антуражу, щоб справжнім гравцям було цікавіше викрадати авто, грабувати магазини та стріляти з усього наявного. Звісно, історія починає розвиватися якраз тоді, коли Ґай усвідомлює все, що з ним відбувається у світі гри Free City — онлайнпісочниці, яка стала шалено популярною.
Здається, творці «Персонажа» навіть не намагалися якось здивувати глядача, тому концепція та наповнення — очікувані, і це не варто вважати недоліком, бо практично всі складові стрічки працюють. Якщо розглядати найбільш подібні за атмосферою та подіями фільми, то передусім згадуються «Шоу Трумена» та «Першому гравцю приготуватися», але також треба зауважити легке вкраплення «Пікселів» (де не змогли реалізувати потенціал навіть наполовину). Ніякого наслідування або нахабного використання вже перевіреного сюжету ми не побачимо, бо навіть не показуючи нічого нового, автори підготували потужні сюрпризи.
Режисером виступив Шон Леві, відомий за трилогією «Ніч у музеї» та фантастичним екшном «Реальна сталь». Комедії — його основна спеціалізація, однак уже неодноразово американець доводив, що може знімати масштабне розважальне кіно, де невід’ємною складовою стає фантастика (ті фільми, які ми вже згадали). Звісно, пандемія позначається на результатах світового прокату, тому зараз уже не так однозначно оцінюються навіть непереконливі показники в доларах, а рецензії критиків та відгуки глядачів стають усе більш цінними — «Персонажа» сприйняли вельми позитивно. Можливо, це все-таки допоможе прокату/продажам цифрових копій.
Про які сюрпризи йшлося вище? Автори подібних картин можуть відірватися на повну, працюючи з відсиланнями та камео: поєднання реального та віртуального світів створює чудові можливості (якщо вийде домовитися щодо використання героїв чи ледь помітних елементів з відомих франшиз). На щастя, цього в стрічці вдосталь, до того ж вдалося досягти гармонійності — історію не перенасичили безглуздими сценами, хоча їй час від часу чогось не вистачало. Так, легкість оповіді — завжди плюс, але в деяких моментах вона була аж занадто повітряною, і через це знижувалася залученість у події. 
Однак критична точка не була досягнута — ближче до фіналу «Персонаж» набрав доволі непоганий хід, застосовуючи важку артилерію: уже згадані відсилання та камео, і це поки найкраще, що доводилося бачити 2021 року. Звісно, ніяких спойлерів від нас не очікуйте, бо все треба побачити на власні очі — ви отримаєте той заряд позитивних емоцій, заради якого ми дивимося кіно. Буде смішно, обіцяємо.
Факт: фільм — бенефіс Раяна Рейнольдса, який надзвичайно органічний у кадрі, повністю захоплює глядачів своєю харизмою та навмисно дуркуватими, деколи навіть дитячими вчинками. І все це працює — міміка, жести, потрапляння в незручні ситуації, більшість жартів. Успіх «Персонажа» — звісно, не тільки його заслуга, але ж саме завдяки Раяну вдалося витиснути максимум з історії, яку загалом дуже складно назвати потужною чи глибокою (це не стосується головної думки, що навіть другорядні герої здатні змінити все).
Хімія між Раяном Рейнольдсом та Джоді Комер посприяла досить непоганій, хоч і передбачуваній романтичній лінії, що була виправдана, з огляду на розвиток історії та фінал.
Яскравого героя зіграв Тайка Вайтіті — завдяки експресивності він дуже вдало передав сутність творця та володаря гри Free City, який ні перед чим не зупиниться, коли є вірогідність прибутку. Усе це в дусі сучасного світу з багатьма прикладами з минулого та, на жаль, і майбутнього також — влада та гроші занадто привабливі, щоб наш світ кардинально змінився.
Ґай — немов Джанґо з фільму Тарантіно, який отримав свободу (один — реальну, інший — цифрову). Але водночас він і антипод, бо використовує безмежний потенціал ігрового світу лише для того, щоб за будь-яких умов залишатися гарним хлопцем. Це чудовий приклад для всіх — бути класним можна навіть тоді, коли твої можливості майже безмежні, а справжнє щастя в дрібницях.