Американському актору, режисеру та продюсеру Роберту Де Ніро — 78. За ці 78 років він встиг знятися в 110 картинах і не збирається зупинятися. Майстерність кінозірки оцінена двома «Оскарами» та ще купою нагород. Але як він став тим, ким є зараз? Yabl розбирається разом із вами.
Сім’я та дитинство
Роберт Ентоні Де Ніро-молодший народився 17 серпня 1943 року в Нью-Йорку в сім’ї місцевої богеми. Мати Роберта — Вірджинія Адмірал, була художницею, як і його батько — Роберт Де Ніро-старший. До речі, прізвище «Де Ніро» — італійського походження, і насправді мало прийменник «di», що означає «з». Але паспортисти в міграційному сервісі дещо переплутали, і пращур Роберта став «Де Ніро».
Немовля Роберт Де Ніро з батьками
Коли хлопчику було два роки, батьки розлучилися. Змалку Роберт залишався сам на сам із собою, внаслідок чого потоваришував із безпритульними дітьми. У компанії розбишак йому дали прізвисько Боббі Молоко, адже хлопчина був дуже худим і блідим. Але ця субтильність оманлива. Він міг дати відсіч, чим і завоював беззаперечний авторитет серед однолітків.
Роберт Де Ніро-старший інколи брав малого до своєї художньої майстерні. Там Роберт-молодший любив спостерігати за роботою батька й за тим, як фарби лягають на полотно. Саме тато відкрив для сина кіносвіт, водивши його на фільми за участю Ґрети Ґарбо. Надалі актор неодноразово говорив про вплив Ґарбо.
Малий Роберт з батьком
Хлопчик пішов у початкову загальноосвітню школу в Нижньому Мангеттені. Там він уперше вийшов на сцену в дитячій виставі «Дивовижний чарівник Країни Оз» у ролі Боягузливого Лева. Акторський дебют минув успішно, і в Робертові поступово зародився інтерес до лицедійства.
Після шостого класу Де Ніро перевели в приватну школу, яка була відома вкрай ліберальними поглядами. Учнів готували до престижних університетів «Ліги плюща» й вимагали ідеального виконання домашньої роботи. Роберту було складно, але він старався як міг, годинами переробляючи завдання. За взірець він обрав батьків: захопленого живописом тата й працелюбну матір.
І все-таки після восьмого класу викладачі радили йому звернути увагу на мистецький навчальний заклад, наприклад, Школу музики, мистецтва й виконавської майстерності ім. Фьорелло Ла Гуардії. Так він і зробив, але провчився там усього кілька днів, роздратований «босими студентами, що бриньчали на гітарах». Потім Роберт змінив ще кілька шкіл, із однієї навіть був відрахований за те, що підняв руку на вчителя.
Після скандалу з матір’ю 15-річний Де Ніро сказав, що має помандрувати країною, перш ніж зрозуміти, ким він хоче стати. Повернувшись додому після подорожі, він твердо вирішив ступити на акторський шлях.
Роберт записався на заняття до Стелли Адлер — єдиної американської акторки, яка брала уроки особисто в Станіславського. А після закінчення потрапив на курс до Лі Страсберга, паралельно беручи участь у виставах і отримуючи схвальні відгуки про свою гру від учнів та самого майстра.
Друзі Роберта згадували, що він не так прагнув бути зіркою, як опанувати акторську професію загалом.
Перші кроки в кіно
Уперше 20-річний актор з’явився на екрані в образі друга нареченого в легкій комедії «Весільна вечірка» (1963) Браяна Де Пальми та Синтії Манро. Але через банкрутство студії вона вийшла в прокат лише за шість років, тому часто у фільмографії Де Ніро вказують, що перша поява була в стрічці «Три кімнати на Мангеттені» 1965 року.
Популярність прийшла до Роберта після ролі бейсболіста в картині «Бий у барабан повільно» (1973). За гру він одержав премію Спільноти кінокритиків Нью-Йорка як кращий актор другого плану.
Того ж року Де Ніро завдяки Браяну Де Пальмі познайомився з маловідомим, але перспективним режисером Мартіном Скорсезе. Виявилося, що Роберт і Мартін росли в сусідніх кварталах і в юності перетиналися на «італійських танцюльках», як висловився Скорсезе, але перебували в різних молодіжних угрупованнях, тому тісно не спілкувалися.
Скорсезе запросив молодого актора на головну роль у бойовику «Злі вулиці». За задумом режисера, дія фільму відбувається в маленькій Італії, рідному кварталі Де Ніро, тому він легко й майстерно вжився в образ молодого мафіозі Джонні Боя. З цієї роботи почалася творча співпраця Роберта й Мартіна, який став не тільки його дороговказною зіркою в світі кінематографа, а й вірним другом.
Роль Джонні Боя привернула увагу багатьох режисерів до актора, зокрема, Френсіса Форда Копполи. Роберт отримав роль юного Віто Корлеоне в знаменитому блокбастері «Хрещений батько 2» (1974), за виконання якої здобув свою першу статуетку «Оскар» за кращу чоловічу роль другого плану.
Це був перший випадок в історії нагороди, коли її володарем став актор, що не вимовив жодного слова англійською мовою, адже у фільмі Де Ніро говорить лише італійською. Також уперше два виконавці отримали «Оскар» за роль одного персонажа (Марлону Брандо дісталася статуетка за втілення Віто Корлеоне в першій картині).
Далі були стрічки «Таксист» (1976), «Двадцяте століття» (1976), «Нью-Йорк, Нью-Йорк» (1977), «Мисливець на оленів» (1978) тощо, які мали успіх і серед глядачів, і серед критиків. Із популярного актора Роберт Де Ніро перетворився на мегазірку кіноекрана.
«Таксист» привертає особливу увагу. Герой Де Ніро Тревіс Бікл — ветеран В’єтнамської війни, страждає через безсоння, працює нічним таксистом і одержимий ідеєю «очистити» цей світ від мерзоти. За місяць до знімань актор отримав ліцензію водія таксі, аби краще відчути роль. А легендарну сцену «перед дзеркалом» він вигадав з нуля.
Епізод став культовим: його пародіювали та цитували в багатьох картинах і додали до переліку «100 кращих сцен в історії кіно».
80-ті й 90-ті
1978 року Мартін Скорсезе ледь не загинув через передозування. У гонитві за відчуттям творчого польоту режисер став залежним від кокаїну, вживаючи все більше й більше. Врятував його Роберт Де Ніро.
Актор регулярно відвідував товариша в лікарні та багато говорив про свою мрію знятися у фільмі про боксера. Режисер ніколи не хотів працювати зі спортивною тематикою, але послухавши Роберта, створив одну з кращих своїх картин — «Скажений бик» (1980). Для омріяної ролі Де Ніро довелося погладшати на 20 кілограмів. За ці старання він отримав другий «Оскар» у свою скарбничку.
Робота зі Скорсезе продовжилася у стрічці 1982 року «Король комедії». Під час знімань Де Ніро перед сценою сутички виголосив своєму партнеру Джеррі Льюїсу грубу антисемітську тираду. Це дало результат. Льюїс згадував: «Я забув, де камери... Я рвався до глотки Боббі».
1984 року на екрани вийшла картина Серджо Леоне «Одного разу в Америці», у якій Роберт Де Ніро зіграв характерну вікову роль Девіда Ааронсона на прізвисько Локшина — від молодого бутлегера до розгубленого старого.
Після цього фільму режисери та продюсери почали трохи одноманітно експлуатувати актора в трьох основних образах: злочинця («Бразилія» (1985), «Недоторканні» (1987), «Славні хлопці» (1990), «Сутичка» (1995) та ін.); поліцейського/ спецагента («Встигнути до опівночі» (1988), «Ронін» (1998) та ін.); демонічного лиходія («Янгольське серце» (1987), «Мис страху» (1991), «Фанат» (1996) та ін.).
Де Ніро не хотів стати заручником цих амплуа. Він склав компанію Меріл Стріп у романтичній стрічці «Закохані» (1984), засвітився в історичній драмі «Місія» (1986) і перевтілився в пацієнта психіатричної клініки у фільмі «Пробудження» (1990).
1993 року в прокаті з’явилася картина «Бронкська історія», режисерський дебют Де Ніро, присвячений пам’яті померлого від раку батька. Стрічка не була номінована на престижні кінонагороди, але глядачі високо оцінили її.
1999 року Роберт Де Ніро виконав головну роль у кримінальній комедії «Аналізуй це». Актор зіграв мафіозі Пола Вітті, главу злочинного клану, який страждає через проблеми з нервами та наймає психоаналітика (Біллі Крістал).
Нульові та наші дні
На початку 2000-х актор знявся в безлічі успішних картин: «Люди честі» (2000), «Знайомство з батьками» (2000), «Знайомство з Факерами» (2004), «Зоряний пил» (2007) та інші.
2001 року, після теракту в Нью-Йорку, Роберт Де Ніро став співзасновником фестивалю «Трайбіка», мета якого — привернути увагу до постраждалих районів Мангеттена та відновити їхнє повноцінне економічне та культурне життя. Того ж року актор зіграв роль зломщика сейфів в кримінальному фільмі «Ведмежатник», що його сам зрежисував.
2006 року Роберт Де Ніро знову спробував себе як режисер і залучив до роботи над картиною «Хибна спокуса» відомих акторів, як-от Метт Деймон, Анджеліна Джолі та Алек Болдвін. Проте фільм отримав негативні відгуки, а критики назвали його «млявим і непереконливим».
2011 року вийшло одразу кілька фільмів за його участю. На церемонії «Золотий глобус» Роберту Де Ніро вручили премію імені Сесіля Б. Де Мілля за внесок у розвиток кінематографа протягом усієї кар’єри.
Того ж року глядачів порадувала мелодрама «Кохання: Інструкція з використання», у якій компанію акторові склала блискуча Моніка Беллуччі. Неможливо оминути комедію «Останнє похмілля у Вегасі» (2013), де партнерами Роберта стали Майкл Дуглас і Морган Фрімен, та мелодраму «Збірка промінців надії» (або «Мій хлопець — псих», 2012), вісім разів номіновану на «Оскар», зокрема, за кращу чоловічу роль другого плану (Де Ніро).
До сьогодні він залишається одним із найпопулярніших і найзатребуваніших акторів світу. Де Ніро продовжує з’являтися в різних фільмах: і комедіях, і бойовиках. Критики високо оцінили картину «Малавіта» (2013), а 2015 року Роберт знявся з Енн Гетевей у стрічці «Стажер», де зіграв роль комічного старого співробітника, який не встигає за молоддю з їхніми гаджетами й інтернетом.
2019 року Де Ніро з’явився одразу у двох великих фільмах: «Джокер» із Хоакіном Феніксом у головній ролі, де коміксовий образ лиходія Джокера з серії про Бетмена подається як похмура й реалістична драма; і у фільмі «Ірландець», де знову на екрані зустрілися двоє великих американських акторів Роберт Де Ніро та Аль Пачіно.
Далі буде новий фільм Мартіна Скорсезе «Вбивці місячної квітки» з Робертом Де Ніро та Леонардо Ді Капріо в головних ролях: про розслідування ФБР у 1920-х роках у індіанському поселенні Осейджей, де було відкрито родовище нафти, що збагатило місцевих жителів, які пізніше загинули.
Особисте життя
Де Ніро завжди був «казановою» та ніколи цього не приховував. Він двічі одружувався й мав безліч інтрижок із популярними моделями, зокрема, з Наомі Кемпбелл.
У нього шестеро дітей. Син від першого шлюбу, у якому він також удочерив доньку своєї дружини. Двоє синів від коханки, яких народила сурогатна матір. А також дочка від третього шлюбу та син із аутизмом. До речі, актор звинуватив виробників вакцини, яку вкололи його сину в дитинстві, зняв антивакцинаторський фільм та пообіцяв 100 тисяч доларів тому, хто доведе йому нешкідливість вакцини.
Під час виборчої кампанії 2015 року в США Де Ніро жорстко критикував Дональда Трампа та обіцяв «дати в морду» майбутньому Президенту. А після перемоги останнього заявив, що Америка «тимчасово збожеволіла».
Попри свій поважний вік, Роберт Де Ніро продовжує активно зніматися в кіно та жертвує багато грошей на благодійність. А які у вас улюблені стрічки з актором?