Едвард Нортон — американський актор і режисер, який здобув славу завдяки ролям у фільмах «Первісний страх» (1996), «Американська історія Ікс» (1998), «Бійцівський клуб» (1999), «Ілюзіоніст» (2006) і «Бердмен» (2014). Попри популярність серед кінопоціновувачів, артист став справжнім кошмаром для режисерів, продюсерів та інших колег у Голлівуді. Як це відбулося? Yabl спробує пояснити.
Дитинство і юність
Едвард Гаррісон Нортон народився 18 серпня 1969 року в Бостоні (штат Массачусетс, США), але виріс у Колумбії (штат Меріленд, США). Від народження хлопчика та його сестру Моллі очікувало забезпечене життя: мати Робін була вчителькою, а батько Едвард-старший — адвокатом. Та найбільше прославився його дід, «винахідник» супермаркетів, архітектор, знаменитий планувальник житла для малозабезпечених сімей і автор деяких туристичних центрів Бостона.
У п’ять років Нортон побачив мюзикл «Попелюшка» з батьками в Колумбійському центрі театрального мистецтва (КЦТМ), який і запалив інтерес до театру. Він із задоволенням дивився фільми ще в підлітковому віці з татом, але пізніше зауважував, що захоплений не кінематографом, а акторською грою на сцені. Восьмирічним хлопчик дебютував у професійному мюзиклі «Annie Get Your Gun» театру «Toby’s Dinner Theatre». У КЦТМ був задіяний у кількох театральних постановках режисера Тобі Оренштейна.
1984-го талант приніс 15-річному Едварду акторський кубок у літньому таборі в Бристолі (штат Нью-Гемпшир) — пізніше найвідомішого піонера призначили керівником літнього театру, де той із задоволенням вигострював свою майстерність. Згодом він поринув у фільми, назвавши Дастіна Гоффмана та Роберта Де Ніро двома своїми ранніми натхненниками, оскільки «вони змусили [його] подумати, що в нього вийде стати актором, бо він теж не був красунчиком».
Після закінчення школи Едвард вступив до Єльського університету на історичний факультет. У студентські роки хлопець займався веслуванням і охоче брав участь у самодіяльності. До речі, навчався він разом із майбутніми зірками Голлівуду Роном Лівінгстоном і Полом Джаматті.
Після університету Нортон вирушив у Японію допомагати дідові в його будівельному бізнесі. Відтоді актор непогано говорить по-японськи. Навіть на такій роботі Едвард зумів застосувати свої навички: знявся в серії навчальних роликів для відеопідручника з англійської найбільшої мовної школи країни.
Акторська кар’єра
На початку 1990-х Едвард переїхав із Японії до Нью-Йорка з остаточним рішенням стати зіркою. Прорив відбувся 1993 року в театрі Оф-Бродвею, де виконавець брав участь у постановці за п’єсою Едварда Олбі. Нортону доводилося поєднувати акторську професію з роботою офіціанта, оскільки відмовився від батьківської допомоги. Навіть сьогодні він входить до складу цього театрального колективу.
Для Едварда дебютом у кіно стала роль ув’язненого підлітка-соціопата в трилері «Первісний страх», що вийшов 1996 року. Завдяки раптовим перевтіленням то в сором’язливого Аарона, що страждає заїканням, то в жорсткого Роя з диявольською усмішкою, Нортон затьмарив головного героя, якого зіграв Річард Гір. Усі нагороди та номінації фільму були пов’язані з молодим талантом. Він отримав «Золотий глобус» і був номінований на «Оскар» як кращий актор другого плану. Безумовно, після «Первісного страху» про виконавця заговорили в Голлівуді. Так почався його злет. 
Того ж року Едвард з’явився в ролі адвоката Алана Айзекмана в біографічному фільмі «Народ проти Ларрі Флінта». Скандально відомого видавця й бізнесмена Флінта втілив Вуді Гаррельсон.
1998 року в драмі «Американська історія Ікс» актор зіграв Дерека Віньярда, у минулому — безжального лідера угруповання неонацистів, який після виходу з в’язниці змінює свої погляди на життя.
У процесі виробництва стрічки вирували скандали. Режисеру Тоні Кею категорично не подобався Едвард у головній ролі. Він назвав актора «самозакоханим дилетантом» і пізніше, коли фільм уже вийшов у прокат, зізнався, що був проти участі Нортона, оскільки вважав його «занадто розпещеним життям», але не мав можливості знайти іншого виконавця через нестачу часу. На знімальному майданчику їхні розмови відбувалися переважно на підвищених тонах.
Після того були проблеми з монтажем. Спочатку режисер змонтував версію, яка подобалася студії й Нортону, але не влаштовувала його самого. Вдруге Кей скоротив картину до 87 хвилин, однак вона не задовольнила ні New Line Cinema, ні актора. Третій варіант створив Едвард (як виняток): студія прийняла, а от режисер розлютився. Саме ця версія вийшла в прокат — і тоді Тоні Кей попросив прибрати його ім’я з титрів (але йому відмовили).
Фільм по-справжньому вразив публіку й отримав багато позитивних відгуків. Проте в прокаті провалився, покривши лише 28,1% витрат. Але це не вплинуло на подальшу успішність акторської кар’єри Едварда Нортона.
Наступний гучний фільм із ним — «Бійцівський клуб» Девіда Фінчера. У психологічному трилері 1999 року за мотивами роману Чака Палагнюка Едвард зіграв безіменного оповідача, незадоволеного своїм життям яппі, який створює підпільну організацію «Бійцівський клуб» разом із продавцем мила Тайлером Дерденом (Бред Пітт).
Щоб підготуватися до ролі, Нортон брав уроки боксу, тхеквондо та грепплінгу, а також навмисно худнув від початку знімань (на відміну від Пітта, який нарощував масу).
Того ж року він відмовився від ролі рядового Раяна у фільмі «Врятувати рядового Раяна» (її виконав Метт Деймон). А продюсери «Американського психопата» хотіли, щоб Нортон зіграв Патріка Бейтмана, хоча в результаті це зробив Крістіан Бейл.
Едвард мав романтичні стосунки з акторками Сальмою Гаєк, Дрю Беррімор і Кортні Лав. З останньою він гастролював як сесійний гітарист у її гурті Hole.
2000 року Нортон дебютував як режисер, знявши комедію «Зберігаючи віру». Цю стрічку він присвятив матері Робін, що померла від раку мозку 1997-го, але фільм не окупився.
2002 року на екрани вийшла картина «Вбити Смучі», де Едвард перевтілився в персонажа дитячого телешоу. Режисером став Денні де Віто, а Нортон також взяв участь у створенні віршів і музики для комедії про бузкового носорога та отримав за співавторство чек на $40. Додатково він домовився з Армані, щоб саме вони пошили костюм носорога для картини, попередньо посварившись із костюмеркою.
Незабаром шанувальники спостерігали за грою свого улюбленця в драмі «Фріда», де головну роль художниці Кало виконала його тодішня дівчина Сальма Гаєк. Нортон перевтілився в магната Нельсона Рокфеллера. Він додавав правки до сценарію, а потім образився на Гільдію сценаристів — бо його імені не було у титрах серед авторів.
Того ж року артист знявся в трилері Бретта Ратнера «Червоний дракон», другому фільмі з серії про інтелектуала-психопата Ганнібала Лектера (його традиційно зіграв Ентоні Гопкінс). Настільки ж успішною стала стрічка «25-а година» Спайка Лі. У ній актор показав американця, засудженого на сім років за торгівлю наркотиками — він має всього 24 години, аби попрощатися з близькими.
У картині можна помітити безліч перетинів з «Американською історією Ікс»: в обох є сцени зі згадуванням про рабство, у Нортона однакова зачіска та борода, його батько — пожежник, а сам він — злочинець.
2003 року компанія Paramount Studios змусила актора зніматися в бойовику «Пограбування по-італійськи» — такими були умови контракту. Нортон не палко бажав працювати в цьому проєкті, грав так собі, а згодом відмовився брати участь у промотурі напередодні прем’єри. Проте фільм був комерційно успішним, а знімання подарували виконавцеві знайомство з Марком Волбергом, Шарліз Терон, Дональдом Сазерлендом і Джейсоном Стейтемом.
Потім була роль у картині «Ілюзіоніст», де актор знову підтвердив свою майстерність та «відродився» в очах кінокритиків; а також у любовній драмі «Розмальована вуаль» з Наомі Воттс.
Початок кінця
2008 року на екрани вийшов фільм Marvel Studios «Неймовірний Халк», в якому акторові дісталася головна роль. Нортон втілив образ ученого Брюса Беннера, що після невдалого експерименту мутує, перетворюючись на зеленого монстра Халка. Це була єдина картина кінозірки в студії Marvel. Едвард одразу зажадав переписати сценарій і сам додавав нескінченні правки в діалоги під час знімань. А після успіху стрічки попросив величезний гонорар, аби продовжити працювати у франшизі. Керівництво не укладало з ним контракт на наступні фільми, замінивши Марком Раффало, який мав більш м’який характер. У недавньому інтерв’ю Нортон зауважив, що з задоволенням зіграє лиходія, якщо Marvel надасть йому таку можливість. Після цього інциденту затребуваність актора серед голлівудських продюсерів і режисерів потихеньку спала. До багатьох дійшли чутки про його кепський характер та «самозаконність».
Далі були цікаві ролі в стрічках «Гордість і слава» (2008), «Листя трави» (2009), «Стоун» (2010), «Королівство повного місяця» (2012) та «Спадок Борна» (2012).
2012 року Едвард Нортон таємно одружився з канадською продюсеркою Шоною Робертсон, з якою зустрічався п’ять років. За рік у пари народився син Атлас.
Відродження кар’єри здавалося близьким після виходу фільму «Бердмен» (2014) Алехандро Гонсалеса Іньярріту. В історії про літнього театрального режисера (Майкл Кітон) Едвард Нортон постав в образі зухвалого актора, який роздягається догола на сцені, намагається зґвалтувати свою партнерку (Наомі Воттс) на очах у тисячі глядачів і відчайдушно б’ється з начальником. Словом, виконавець частково зіграв себе самого. Критики зауважили, що вперше за п’ятнадцять років після «Бійцівського клубу» він отримав рівного за силою й темпераментом персонажа.
Того ж року Нортон знявся у фільмі Веса Андерсона «Готель “Ґранд Будапешт”», утіливши образ поліцейського інспектора Генкельса.
За два роки актор зіграв роль другого плану в картині «Прихована краса» (2016) разом із Віллом Смітом. Потім повернувся до роботи з Весом Андерсоном, озвучивши мультик «Острів собак» (2018) — і зник із кіноекранів.
2019-го була не зовсім яскрава роль лиходія у фільмі «Аліта: Бойовий ангел». І повернення до режисерського крісла: у стрічці «Сирота Бруклін» Едвард ще й виконав головну роль приватного слідчого з синдромом Туретта. Компанію на майданчику Нортону склали Брюс Вілліс, Алек Болдвін та Віллем Дефо.
Хоч останні п’ять років у кар’єрі актора не були солодкими, він усе одно намагається повернутися на екрани. Вже анонсована участь Нортона у фільмі Веса Андерсона «“Французький вісник” від “Ліберті, Канзас Івнінґ Сан”», а також продюсери проєкту «Ножі наголо» запросили його до другої частини стрічки, яку світ побачить 2022 року.
Цікаво, чи зробив Едвард Нортон якісь висновки зі своїх помилок? Та наскільки довго його вистачить! А який ваш улюблений фільм із артистом?