Чому держава має розробляти прозорі правила гри, в основі яких лежить конкуренція? А регіони мають конкурувати та створювати умови для бізнесу, туризму?
Чому будувати, як 10-15 років тому, вже виглядає дещо маргінально?
Чому щоб суспільству отримати архітектора або дизайнера, має пройти 15-20 років, та скластися багато зірок на небі?
А в нас часто інтер’єр пересічної кав’ярні кращий за європейські ресторани?
Поговорили з головним архітектором Hip Park Олексієм Бокочем на ці та інші актуальні та болючі теми щодо того, в якому просторі ми живемо та як він формує свідомість.
Ми створюємо архітектуру дитячих просторів. У нас досить широка цільова аудиторія, від безпосередньо маленьких користувачів та їхніх батьків, до архітекторів та девелоперів.
Втілено вже, мабуть, більше сотні різних проєктів, важко сказати точно. Ми намагаємось працювати комплексно, дивимось на ситуацію у цілому, що за стиль в архітектурі, які особливості благоустрою, які ідеї були закладені архітекторами та намагаємось підібрати для клієнта найбільш цікаві та збалансовані рішення.
Мотузкові парки в Фінляндії, бо це були перші великі та складні проєкти, довгий цикл угоди, перемовини, експорт, монтаж фінським літом, що більше схоже на наш листопад, — ми їх досі щороку перед літнім сезоном обслуговуємо. Я тестував там всі етапи перед здачею об’єкту, зривався на кожному, перевіряв як працює страховка, на скільки завдання відповідає складності.
Файна-таун 1 черга, бо то був масштабний і складний інженерний проєкт, ми багато чого робили вперше, випробували, випробували та знову випробували. На гірці, яку ми повністю збирали та встановлювали в цеху, катались всі: зварювальники, майстри, монтажники, я. А взимку по снігу на спеціальних санях вивозили її на місце завантаження в автівку.
Сцена в парку Шевченка в Дніпрі. Її проектувала польсько-українська команда, а ми виготовляли та монтували, внесли виробничі корективи. То був краудфандинг з мінімальним бюджетом. Вийшов цікавий соціальний проєкт. Це той випадок, коли реальний вплив проєкту значно перевершив наші скептичні очікування.
У цьому році буде реалізовано багато незвичайних проєктів. Як локальних, так і значних, з розмахом. Практично всі вони зараз або на завершальному етапі, або скоро підуть у монтаж.
Немає універсального підходу: десь треба просто сісти і спокійно обдумати, перебрати варіанти; десь ідеї приходять просто під час якихось буденних занять, навіть перегляду фільмів; щось під час спостереження за дітьми та їхньою грою; звичайно, вивчаємо світовий досвід, ми постійно слідкуємо за рішеннями у світі, вивчаємо нову забудову, реновації, сучасні парки та майданчики.
З часом “база ідей” росте швидше, ніж вдається їх реалізовувати.
Хочеться сказати "тиша та спокій", але правдою буде сказати - стрес, або краще вдалий мікс стресу та тиші зі спокоєм.
Колись, коли я був студентом, у соцмережах у мене було написано: live fast, die old, відтоді і донедавна я майже весь час проводив в горах за різними екстремальними (дуже не люблю це слово) активностями. Я думаю, зараз видозмінилась форма, але суть та сама. А щевсе випробовувати на собі, — я тестую всі наші рішення, а також світовий досвід. Добре, що я невеликих габаритів і майже всюди можу пролізти. Раніше було складно, бо якось дивно виглядає дорослий чоловік, що лазить дитячим майданчиком, але тепер в мене є помічник, моя донька, і ми разом досліджуємо дитячі ігрові простори.
Подорожі, навчання новому та моя донька.
Що мене тішить, так це те, що архітектури за яку не соромно, все більше і більше, і будувати, як 10-15 років тому, вже виглядає дещо маргінально. І в цілому цей список вже можна досить довго писати.
Я тут виділю декілька категорій.
Суспільні простори:
Харків: Саржин яр - найкращий новозбудований сучасний парк, на мою думку
Дніпро: реконструкції вулиць Яворницького та Південної
Львів: Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні
Київ: мабуть, буде нове життя ВДНГ, тут не про архітектуру, а більше про менеджемент, але все ж.
Житло: майже все що будують КАН, Сага, Авалон, Алеф, це новий якісний рівень архітектури.
Завод Інтерпайп, буде трохи самотній в категорії сучасна промисловість.
Це дуже об’ємне та складне питання, — ми маємо вивчати весь досвід, що можемо осягнути, намагатися аналізувати, чому там так склалось, а десь інакше.
Мені здається, для України цінний досвід західно- та північно-європейських, південно- азійських (Сингапур, Куала-Лумпур, Бангкок), китайських та американських міст. Там багато різного досвіду: мономіста побудовані навколо одного виробництва, транспортна інфраструктура мегаполісів, різні правил гри для забудовників, робота з історичними ареалами, створення туристичних атракцій сучасною забудовою.
...професіонала важко виховати, - щоб суспільству отримати архітектора або дизайнера, має пройти 15-20 років, та скластися багато зірок на небі.
Мені здається, що в Україні нарешті вже сформувалося чітке розуміння що архітектура та дизайн — це невід’ємна частина успішного проєкту. Інше питання, що професіонала важко виховати, - щоб суспільству отримати архітектора або дизайнера, має пройти 15-20 років, та скластися багато зірок на небі. А ще треба виховати всіх спеціалістів та створити промисловість, щоб реалізувати задуми архітекторів та дизайнерів. “Мода на архітектуру” є і далі буде тільки рости, бо світ став прозорий: інтернет та лоукост-переліт дозволяють зазирнути у будь - який куточок світу. Молодь бачить, як живуть інші, у якому середовищі. Можливо не аналізують причин, але відчувають, де комфортніше та цікавіше, хочуть бачити подібне навколо себе. Це як з якісно зробленою річчю: ти дивишся, торкаєшся і відчуваєш, що круто зроблено, навряд чи поясни, чому, але відчуваєш, що це круто. Звичайно, ми розуміємо, що ми наздоганяємо Європу. Та є речі, де ми вже, як мені здається, на рівні та кращі - це, наприклад, дизайн кафе та ресторанів. У нас часто інтер’єр пересічної кав’ярні кращий за європейські ресторани.
Держава має розробляти прозорі правила гри, в основі яких лежить конкуренція. Регіони мають конкурувати та створювати умови для бізнесу, туризму. Децентралізація була дуже важливим кроком у цьому напрямку, але треба рухатись далі.
Мегаполіси виглядають більш сучасно, бо в них є ресурс, більше можливостей, а також просто заможних людей, які хочуть хоча б локальних змін навколо свого бізнесу чи житла. Робити нове і сучасне в маленьких містах важко, бо менші бюджети, менші технологічні можливості, менше досвіду, більша ціна помилки. Також ми ще не звикли рахувати інвестиції в архітектуру та інфраструктуру на 20-30-50 років, враховувати експлуатаційні витрати, це сильно змінює підхід.
У всіх відомих нам зручних і цікавих містах, до яких ми з задоволенням їдемо відпочивати, найкращі голови працюють над кожним квадратним метром тканини міста — в деяких випадках вже тисячі років.
Урбаністика має йти від загалу до частки. Ми маємо глобально визначити для кожного міста, що є цінністю, які зони ми маємо зберегти, в якому вигляді, що ми хочемо “законсервувати”, а що можемо відпустити. Розробити механізми прозорого перегляду цих рішень. Як місто має розвивати свою транспортну інфраструктуру, рекреаційні, промислові, житлові зони. Наскільки ми готові ущільнювати забудову. Ці речі потрібно вирішувати, з одного боку, залучаючи світовий досвід та спеціалістів, а з іншого, локальний, бо хто, як не місцеві знають, що є цінним для них? Це величезна і перманентна робота. У всіх відомих нам зручних і цікавих містах, до яких ми з задоволенням їдемо відпочивати, найкращі голови працюють над кожним квадратним метром тканини міста — в деяких випадках вже тисячі років.
З такими об’єктами, як “Квіти України”, ситуація складна, бо реставрувати старе та вносити туди нову функцію завжди складніше і дорожче, ніж будувати нове, а особливо коли це архітектурна пам’ятка, і обмеження значно суворіші. Мені здається, що умови та обмеження реставрації таких будівель, з одного боку, мають бути “батогом”, але має бути ще й “пряник”, що дозволить залучити інвесторів на цей виклик. Також, на мою думку, перш за все ми маємо зберігати історичне середовище, а вже потім, окремі будівлі. На жаль, у багатьох містах ми вже маємо ситуацію, коли середовище зруйноване, й окремі будівлі вже мають значно меншу цінність.