Музична вистава в стилі кабаре, «спроба згадати життя», постдокументальний мюзикл, подорож на «острів сліз», «танцювальна чума», сторітелінг-концерт — театри підготували для вас чимало несподіваного. Детальніше про все — у добірці Yabl.
Ремейк вистави «Співай, Лоло, співай» режисера Дмитра Богомазова, що з весни 2015-го до весни 2020-го збирала аншлаги в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. 2016 року експерти премії «Київська пектораль» визнали її найкращою музичною виставою, а за виконання чоловічої ролі (Гнуса) нагороду отримав Олександр Ганноченко. У «перествореній» версії театру ім. Івана Франка вчителя Гнуса зіграють Богдан Бенюк і Олександр Ярема. Співачку Лолу — уже знайома глядачеві за цією роллю Оксана Жданова та Дар’я Легейда.
За сюжетом, учитель латини, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус якось опиняється в портовому кабаре «Блакитний ангел». Він знайомиться з зіркою сцени Розою Фрейліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. А втім, навідується сюди все частіше, і роль охоронця моральності — відтепер другорядна.
Репетиція вистави «Співай, Лоло, співай» Дмитра Богомазова
«Співай, Лоло, співай» поставлена за п’єсою харків’янина Олександра Чепалова, який надихався романом Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та фільмом «Блакитний ангел» із Марлен Дітріх. На сцені театру ім. Івана Франка будуть оркестр, кордебалет, клоуни та тільки жива музика, адже це — кабаре!
Вистава в жанрі «спроба згадати життя на 2 дії» за п’єсою Флоріана Зеллера, яка 2014 року здобула національну театральну нагороду Франції — премію Мольєра. Ви точно чули про кінострічку «Батько» з Ентоні Гопкінсом, лауреатом «Оскара» за цю роль. Так-от, і фільм, і майбутня вистава (за українським перекладом Івана Рябчія) засновані на тексті французького драматурга. П’єса поставлена в понад 40 країнах світу, а з вересня в переліку буде й Україна.
Це історія непростих взаємин доньки й батька, що страждає на старечу деменцію. І не одразу зрозумієш, де проведена межа між реальністю та виміром його підсвідомості. У головних ролях — Олег Стефан та Ірина Мак.
Репетиція вистави «Батько» Стаса Жиркова. Фото: Анастасія Мантач
Режисер Стас Жирков каже: «Це сучасний, модний текст, але за своєю силою — абсолютна класика, тому я щасливий, що всеукраїнська прем’єра відбудеться саме на нашій сцені. Інтуїтивно я відчував, що п’єса та її тема зацікавлять мене, артистів і глядачів театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Будуть класні актори, цікаві декорації та відео, буде катарсис. Не вірю, що хтось зможе спокійно спостерігати за блуканнями головного героя Андре у власній пам’яті. Головне питання для мене — на що здатна любов? Чи готові ми стерпіти все в нашій любові до батьків? Вибір складний, але він є».
Постдокументальний мюзикл, що створений у співпраці з Освітнім центром з прав людини у Львові. Його основою стало дослідження якості життя ЛГБТ-людей, яке здійснила команда Центру на чолі з Наталією Отріщенко. У виставі ви почуєте історії реальних людей.
Тривалість «146 зірок…» концептуальна — 1 година 46 хвилин. Також у назві заховано секрет, і щоб його розкрити, достатньо запитати Google. Це інтерактивна вистава: глядачі можуть скористатися вільним мікрофоном, і лише від них залежить, які саме сцени виконають актори та акторки.
Репетиція вистави «146 зірок, видимих неозброєним оком» Дмитра Захоженка
До команди проєкту долучилися польський сценограф Мачей Боґдановіч, дизайнер Руслан Багінський та драматургиня Оксана Данчук. Володимир Бєглов разом із композиторами Володимиром Помірко та Оксаною Цимбаліст створили для вистави п’ять хітів прийдешньої осені. Актори та акторки, зі свого боку, проходили інфосесію про дискримінацію в Україні.
Розіграш квитків буде в різних форматах: на радіостанціях міста, листи із запрошеннями, розкидані по місту, та у Facebook.
Режисер Дмитро Захоженко розповідає: «Майже рік триває робота над постановкою, і нарешті ми покажемо її глядачу. Оскільки це постдокументальна вистава, то на першому плані не документ, а наша власна робота з цими темами, знаходження спільних точок — а вони на вдивовижу близькі й прості. Це страх. Страх сказати правду, прийняти себе, бути іншим. Але всі ми інші, і це прекрасно. Тож будемо багато говорити, танцювати, трошки лякати вас, трошки сміятися разом із вами. Ну і ще це мюзикл, тому будемо багато співати».
Вистава про долю українських емігрантів, заснована на кіносценарії Івана Миколайчука (1986). Тоді разом із французькою режисеркою Еліані Сабате вони подорожували Волинню в пошуках родичів головної героїні — реальної жінки Катерини. За сценарієм, вона виїхала до США у 20 років, 60 років пробула у психічній лікарні (через незнання англійської мови) та померла на чужині. Для знімань планували побудувати декорації українського села — під Парижем! Однак КДБісти робили все, аби перешкодити екранізації. Фільмувати історію мали 1987 року, але так і не розпочали через смерть Івана Миколайчука.
Автори сценічної інтерпретації зроблять акцент на трагізмі еміграції. У виставі можна буде почути кілька мов, понад 20 пісень зі збірки українських народних емігрантських пісень та акапельний спів і з супроводом оркестру.
Промо до вистави «Острів сліз» В’ячеслава Стасенка
Режисер В’ячеслав Стасенко наголошує: «Тема еміграції актуальна сьогодні, як і сто років тому. Люди їдуть у пошуках кращого життя, у пошуках щастя. Чи варто їхати, чи ні — вирішувати кожному. Але наша історія саме про трагічну долю емігрантки Катерини. Оскільки більшість людей в еміграції знайшла лише “острів сліз”».
Вистава в жанрі «танцювальна чума з антрактом» за фантастичною п’єсою Карела Чапека «Засіб Макропулоса» (1922) в перекладі Юрія Винничука. Бенефіс Ліліани Ребрик, яка зіграє роль таємничої прими. За сюжетом, до містечка приїздить артистка Емілія Марті, нібито щоб дати свідчення в судовій справі про родовища. Та з’ясовується, що вона розшукує один старовинний рукопис... Емілія проходить шлях від улюблениці чоловіків до ворога. Детективна історія тут сплітається з численними любовними колізіями.
Спочатку автори хотіли створити коміксову історію, і вона дійсно схожа на «марвелівську» — персонажка як супергероїня з надзвичайними здібностями. Та й жанрове рішення «танцювальна чума» — невипадкове, адже творці провели паралелі з епідемією чуми в 16 столітті: люди, що потерпали від лихоманки, вийшли танцювати на площу. Багато сцен вирішені хореографічно (Андрій Дикий), а текст показуватимуть на екрані за принципом німого кіно.
Репетиція вистави «Ін’єкція безсмертя» Олени Щурської
Режисерка Олена Щурська розказує: «Кожні 100 років наші цінності летять шкереберть на всіх рівнях: і валюти, і смисли. Це історія про знецінення, але й про вічні ідеали, за які чіпляється героїня. Емілію нічого не зупиняє, для неї не існує гріха — тільки потреба отримати те, заради чого приїхала, й жити далі, попри відсутність близьких і сенсу життя. Це історія жінки, яка презентує себе світові, але суспільство не визнає її право на особисту правду».
Вистава у форматі сторітелінгу-концерту. Тут прозвучать монологи та пісні на досі табуйовані в Україні теми ранньої вагітності, насилля та сексуальної освіти. Українки — одні з наймолодших мам у світі, і це доводить статистика ранніх пологів. 2020 року матерями стали 118 дівчаток до 14 років, а у віці від 15 до 17-ти народили 5700 дівчат.
Режисерка Андра Каваліускайте (Литва) та драматургиня Марина Смілянець страшну статистику осмислюють засобами театру. Тому звітів ВООЗ не буде — ви почуєте музичні композиції в стилях хіп-хоп, хаус, електро-фолк і побачите contemporary хореографію та відеоарт.
Постер до вистави «IН-ШІ» Андри Каваліускайте
Вистава «IН-ШІ» створена в межах проєкту мобільності «“Золоті ворота” відкриті для світу» за участю українських акторів та за підтримки Українського культурного фонду й Посольства Литви в Україні.
Режисерка Андра Каваліускайте говорить: «Хотілося б вірити, що це буде як молитва за тих дітей, у яких ніколи не було права говорити, захищатися, народитися. За тих дітей, у яких немає віку, стирається стать. За тих дітей, що живуть майже в кожному з нас або поряд із нами. Але тільки іноді ми наважуємося сказати їм: “Привіт!”»
Фото надані пресслужбами театрів