16 вересня в український кінопрокат виходить документальна стрічка Віктора Косаковського “Гунда” про життя свиноматки та її дітей на фермі. Фільм підкорив не один світовий кінофестиваль, в тому числі і на ОМКФ він зібрав майже повні зали глядачів на обидва свої покази. У чому успіх та зацікавленість глядачів перед спостереженнями за життям свині та корів? Пояснити досить важко, але ми спробуємо.
Дійсно, коли думаєш про те, що на “Гунду” необхідно написати рецензію, то стає якось ніяково. З одного боку, тобі є багато що розповісти про це кіно, а з іншого - це той випадок, коли не похвалиш гру акторів чи сценарну роботу авторів фільму. Навіть як для документального кіно “Гунда” позбавлена якихось стандартних характеристик, за які зазвичай хвалять чи сварять цей жанр. Віктор Косаковський взаємодіє із твоїм сприйняттям на трохи іншому рівні. “Гунда” - це дуже привабливе медитативне кіно, де ти півтори години спостерігаєш за красою фермерського світу.
Фільм дивним чином вибудовує емпатію під час перегляду до тваринного світу, який більшість з нас сприймали виключно, як їжу. У стрічці є умовні три лінії: свині, курча та корови. Простіше кажучи, Косаковський змушує нас під іншим кутом подивитись на тих, кого ми найчастіше вживаємо до столу. Під час перегляду чітко простежується думка того, що тварини нічим не гірші за людей. У них є такі ж емоційні реакції, як і в нас, включно зі здібностями плакати та переживати, вони так само піклуються про своїх дітей та проходять психологічні стани батьківства, їх не менше за нас можуть дратувати якісь речі, і вони відчувають страх у небезпечні для життя моменти.
Та все не так безвинно, як хотілося б сприймати. Під час перегляду мимоволі проводиш чіткі паралелі між скотарством та концтаборами. І наче у кадрі ніхто не знущається над тваринами, і взагалі немає людей, але ця атмосфера приреченості до тварин все одно відчувається. Більше того, цю думку дуже тонко та чітко підкреслює фінальний акорд, який я не буду розкривати, але скажу, що він працює набагато сильніше, ніж якби нам просто в лоб показали кадри зі скотобійні, як вбивають тварин. У цьому плані режисер майстерно впорався, щоб донести цю думку до глядача. Наче у кадрі нічого не відбувається, а твоя свідомість перевертається з ніг на голову, змушуючи проливати сльози.
Ти запитуєш у себе: “А чому ми вирішили, що в наших руках є влада над долею тварин, які так само, як і ми, хочуть жити і, умовно кажучи, насолоджуватись свободою та життям, а не боятися, що рано чи пізно їх відправлять на скотобійню?” І чому ми засуджуємо геноцид людей, але нам немає жодної справи до буквального геноциду тварин, яких заздалегідь вирощують заради вбивства? І з одного боку є ті, хто скажуть, що ми не можемо прожити без м’яса, і є люди, у яких організм не функціонує на повну, якщо не вживати тваринний білок чи молочні продукти, а з іншого - захисники, які почнуть доводити, що сьогодні вже є безліч продуктових альтернатив, які дозволяють перейти якщо не на веганське харчування, то хоча б на вегетаріанське. І ця суперечка вже триває досить довгий час, і буде тривати ще стільки ж. Проте незаперечним залишається той факт, що ми приречуємо тварин на страждання проти їхньої волі.
Окрім цього, “Гунда” ще дуже приваблива естетично. Чорно-біле зображення, копітка робота над звуковим супроводженням, яке детально передає фермерський світ. Оригінальні кадри перетворюють “Гунду” на справжній витвір мистецтва, відокремлюючи фільм від простого відеоспостереження. До речі, дивитись стрічку краще за все саме на великому екрані, адже кінозал - це найкраще місце для медитативного повільного кіно, де тебе ніщо не відволікає і ти повністю занурений у світ кіно. Під час домашнього перегляду є великий ризик, що в якийсь момент фільм вам набридне і ви його просто не додивитись до кульмінаційного моменту.
Дуже показовим є той факт, що одним з виконавчих продюсерів став Хоакін Фенікс, який відомий своєю позицією стосовно знищення людством довкілля. Фенікс вже колись працював над створенням документальної стрічки “Земляни”, що розповідала про жахи скотобоєнь та того шляху, яке м’ясо проробляє до того, як потрапити на наші тарілки. Щоправда в “Землянах” Хоакін був актором, що читав закадровий текст, але його тенденцію долучатись до подібних проєктів видно неозброєним оком.
Звісно, після “Гунди” ви не відмовитись одразу від м’яса і ваше життя навряд зміниться після перегляду за помахом пальця. Тим не менш, я вважаю, що подібного кіно не вистачає нашому суспільству і нам, як виду, корисно іноді подивитись щось на кшталт “Гунди” - Косаковський створив унікальний проєкт, що не залишає байдужим.