«Дюна», кіноекранізація культового однойменного роману Френка Герберта, нарешті дісталась до великих екранів!
Стрічка усією своєю масштабністю відкидає будь-який сенс у перегляді на домашніх (якими б вони не були великими) плазмах. Одна з найбільш очікуваних картин двох останніх років (адже мала виходити ще в 2020-му) має всі шанси стати значним кінохітом, та в той же час може й не зібрати очікувану продюсерами касу. Спробуємо розібратись, що врешті-решт вийшло!
А тим часом з 16 вересня фільм вже в кіно! Довіряйте, але перевіряйте.
Дюна, чи Арракіс - це вкрай небезпечна пустельна планета. Вона наповнена гігантськими хробаками-вбивцями. Тут немає води, а єдиною цінністю є бездонні поклади найкоштовніших мінералів - прянощів. На Арракісі проживає корінне населення фремени та харконенни, якими править бридкий і жорстокий Барон (Стеллан Скарсгард). Міжпланетний імператор направляє шляхетний дім Атрідів керувати цією планетою. Цю родину складає Герцог Лето (Оскар Айзек), його супутниця Джессіка (Ребекка Фергюсон) та син Пол (Тімоті Шаламе). Герцог чесний та порядний, жінка родом із ордену напіввідьом Бен Гессеріт, а син має приховані здібності й поки невідоме йому велике призначення на цій жахливій планеті. Барон, як безумовне зло, має намір сильно нашкодити Атрідам і вочевидь зайняти їхнє місце, і для цього не нехтує жодними засобами, як-от зрада в найближчому оточенні герцога...
“Дюна” Френка Герберта - це один з найбільш культових фантастичних романів минулого століття, глобальний твір з повністю вигаданою, структурованою цивілізацією, зі своїми звичаями, особливостями та релігіями, безліччю персонажів, сторін протистояння, сюжетних ліній та ідей. Книга, яку важко екранізувати так, щоб фанати лишились повністю задоволені. І ця проблематика лежить не у візуальній реалізації (із сучасними технологіями можна зробити майже все), а в передачі надскладних міжособистісних стосунків та мотивацій персонажів, що є рушійними силами всіх подій на планеті. А головне - КОЖЕН герой книги володіє розвинутим внутрішнім світом, що відобразити аудіо-візуальними методами майже неможливо. Проте продюсери та режисер Дені Вільньов взялися за таку надскладну задачу і планують вмістити це у двох фільмах.
Важливо наголосити, що усім, хто добре знайомий з першоджерелом, перед походом у кінотеатр на “Дюну” варто зробити одну важливу річ - ВИМКНУТИ в голові цю книгу. Безумовно, Вільньов та сценаристи з повагою віднеслися до літературного твору, і не сказати, що щось навигадували сильно, але дивіться абзац вище. Дива не трапилося - хотілося більш глибокого дослідження, та ми оцінюємо лише кіно.
Дюна є очевидною аналогією до екологічних проблем сучасності...
Перед нами досить традиційна для світу, мистецтва та кінематографу проблематика - боротьба за владу та ресурси. Порушені питання безмежного цинізму великої політики б’ють в очі своєю актуальністю, сама планета Дюна є очевидною аналогією до екологічних проблем сучасності, а війни за володіння природними ресурсами (під зовсім іншими лозунгами) насправді не припиняються й досі. Не говорячи вже про питання становлення молодої особистості та створення героя із нічого - це чи ненайголовніша наскрізна ідея стрічки, яка, все ж хочеться вірити, розкриється більше саме в другому фільмі франшизи (у вихід якої теж дуже хочеться вірити).
В “Дюні” у смертельному та безупинному вихорі зчепилися знать, шляхетні й хороші проти інтригантів і поганців, проти своєї волі чи за власним бажанням. Водночас безжальна природа планети сама собою є найлютішим ворогом та вагомою дійовою особою.
А над сторонами, що борються, майоріє невидимий прапор його Величності Імператора, у якого, ймовірно, є свої приховані інтереси. На окраїні цього всього, десь у пісках перебувають фремени - дикі загадкові місцеві племена, які знають секрети цієї планети, невідомі чужинцям. Чекають вони на месію, якого бачать у молодшому Атріді - Полі. Останній бачить видіння, в яких дуже добре знає планету разом із вродливою місцевою дівчиною (Зендея), яку насправді ще не зустрів. Це все, з безліччю інших ліній та ходів, закручується у цікавий сюжетний клубок, де всі головні персонажі пов’язані між собою (лише фремени, як пам’ятаємо, трохи осторонь). Цим створюються кількарівневі конфлікти, непрості взаємозв’язки та постійні протистояння, від чого породжується сильний драматизм, чималий екшн та повне занурення в екран протягом усіх 155 хвилин стрічки.
Весь фільм - як вітрина чи музей досягнень сучасних кінопостановочних можливостей та технологій, підкріплені найвищим виконавчим рівнем. На йорданських та саудівських пісках за допомогою незліченної кількості декорацій й матеріалів у союзі з майже непомітними візуальними ефектами був створений неймовірно вражаючий світ, де знайшлось місце величним будівлям правителів, хитким поселенням бідняків, розкішним інопланетним інтер’єрам, кільком видам абсолютно унікальних літальних апаратів - від громіздких космодромів до механічної версії якоїсь невідомої комахи. Відверто вразили величезні хробаки, - приблизно так їх за книгою і уявляєш.
Один з найсуттєвіших технічних плюсів в кіно - непомітність комп’ютерної графіки. Коли точно розумієш, що ось тут вона є, проте все зроблено як по-справжньому, ніби на власні очі бачиш у реальності. Саме такий рівень візуальних ефектів у “Дюні”. Знімаю капелюха.
Костюми та обладнання для такого кіновсесвіту - це окрема історія для фільмів зі своїм кіновсесвітом, і тут вони цілком відповідають духу та книжковим описам. Кожна сторона протистояння і всі племена суттєво відрізнялися, мали свій стиль й особливості, що для складнопостановочних проєктів вкрай важливо.
Найвищий технічний рівень виконання має підкріплюватись самою постановкою, інакше це нічого не значить. Бої військ посеред пустелі та на фоні величних космічних кораблів, одиночні смертельні бої на мечах та врукопашну, протистояння хробаку та вбивчому сонцю на безкрайніх дюнах, небезпечні польоти літальних апаратів в епіцентрі бурі, подорожі відчужених фременів - відвести погляд неможливо, бо перехоплює дух, затягує й тримає до останніх секунд відповідних епізодів. Манера зйомки підкреслює весь масштаб дійства, де в кадрі перебуває аж забагато всього, а фоном виступає безнадійна та вбивча пустельна природа. Є лиш ця велична маса піску і маленькі крапки, якими є беззахисні люди.
Пустельний екшн, жорстока цивілізація, величний розмах дійства.
Тепер про моменти, які є мінусами стрічки.
Місцями відбувалось досить швидке та хаотичне перестрибування з однієї сцени на іншу, і від цього можна було тимчасово втратити суть подій. Частину ліній, нюансів та питань чи зовсім не розкрили, чи лише привідкрили до них дверцята. Наприклад, напрочуд мало уваги приділили “водному” питанню, а навколо нього крутиться геть усе на Арракісі. Майже не донесена суть Бен Гесеріт, і, відповідно, не дуже зрозуміла леді Джессіка. Мало розповіли про питання зради в оточенні Герцога. Дуже поверхово чи взагалі не розкрили деяких персонажів, глибина яких дорівнює як не Полу, то, як мінімум, Герцога. Та й до розкриття головних осіб теж є питання, чому теж сприяли ненайпереконливіші діалоги.
Загалом, не дуже сподобалась гра акторів, при тому, що попадання в каст є. У своїх образах впевнено виглядають Оскар Айзек (в ролі Герцога), його супутниця Джессіка у виконанні Ребекки Фергюсон та Стеллан Скарсгард, який переконливо та трохи навіть жахаюче передав головного злодія Барона. А от далі все гірше. Тімоті Шаламе безумовно прекрасний та глибокий актор, але протягом усього фільму не відпускало відчуття, що він трошки “не дотягує”, що ось тут можно було сильніше чи чуттєвіше. Сподіваюсь, що це врахують, і в другій частині актор виправиться. Геть не сподобалась кам’яна гра Зендеї, дівчини фременки, ймовірно, майбутньої коханої Пола у ймовірній другій частині. Від Джейсона Момоа, який грав найвідданішого та наближенішого воїна Атридів на ім’я Айдаго, майже нічого і не очікуєш, бо це красунчик з горою м’язів та Аквамен, а вже потім актор. От він нічого і не продемонстрував. Прекрасні Джош Бролін та Хав’єр Бардем (ватажок фременів) грали так, коли немає особливо чого грати.
Що маємо у підсумку? Кіноекранізація відчутно різниться від книги, і слабше за першоджерело передає усю потужність, глибину та характери твору Герберта. Попри це, фільм є найбільш досконалим кіновидовищем цього року з точки зору технічного та візуального виконання, і на це варто бігти в кінотеатр!
Це яскравий фантастичний блокбастер із захопливим сюжетом, з рядом важливих питань (комусь очевидних, а комусь і ні), і він дійсно міцно тримає увагу та не викликає бажання залишити залу. І ми знаємо не так багато космічно-пустельних екшн-стрічок зі своєю індивідуальністю. Тепер будемо спостерігати за подальшою долею цього кінопроєкту: окупиться (хочеться, та не віриться) - другій частині бути, не окупиться - ця кінооповідь закінчиться на найцікавішому моменті, маючи шанси зробити продовження досконалішим.