В український кінотеатральний прокат виходить стрічка “Холодний розрахунок”, справжню жанрову приналежність якої перед переглядом визначити непросто, що може породити у глядача певну невизначеність.
Для довідки: це свіжа робота від Пола Шредера, сценариста культового “Таксиста”.
Спойлер: це непересічний фільм, який має певні надбудови та глибини, - чого, як правило, позбавлені конвеєрні голлівудські трилери. Тому “Розрахунок” вартий, як мінімум, глибшого погляду - що Yabl і намагається зробити у свіжому огляді.
Вільям Телл (Оскар Айзек) - умілий картяр, і вміння це він досконало опанував під час тривалого перебування у в’язниці. Вийшовши на волю, чоловік почав “подорожувати” різними казино Штатів, граючи на невеликі суми без гонитви за славою. За великим рахунком, крім карт, нічого в його житті більше немає. А карти, як спосіб розбагатіти, не цікавлять нашого героя зовсім. Якось з ним знайомиться юнак на ім’я Кірк (Тей Шерідан). Той пропонує Теллу злісно помститися чоловікові на ім’я Гордо (Віллем Дефо). Виявляється, що їм обом є за що бажати зла колишньому старшому тюремному наглядачеві, ким і був Гордо. Вільям врешті-решт бере своєрідну опіку над Кірком, чомусь вирішивши заплатити його чималі борги та повернути до матері, що давно залишила сина. При цьому персонаж Айзека весь час тримає всередині себе нестримний потік чогось, що в минулому, та в той же час залишається теперішнім...
Режисером та єдиним сценаристом цієї стрічки є 75-річний Пол Шредер. Ця єдність кінописьма та постановки відчувається дуже сильно, коли з однієї сторони, присутні небанальні сюжетні прийоми та очевидний авторський почерк, з іншої, - деяким сюжетним лініям бракує логіки. А ряд персонажів, незважаючи на чимало приділеному їм екранного часу, розкриті досить поверхово. Також для повнішого розуміння “Розрахунку” варто звернутись до двох інших дотичних до Шредера фільмів - скорсезівського “Таксиста” (1976), де він був сценаристом, та “Щоденника пастора” (2017), який Пол крім сценарію ще й зрежисував.
“Холодний розрахунок” та ці дві стрічки об’єднує стрижневий головний герой - похмурий, закритий та загадковий, який живе з певними психологічними травмами, що не дають йому стати повноцінним соціальним суб’єктом.
У цих трьох стрічках важко спрогнозувати: де ж той край, та вогняна яма, за якою думки, страхи та болі переходять у рішучу дію. І ось цим очікуванням неминучого вивільнення внутрішніх “я”, в якому б вигляді вони не вивільнилися, просочена уся картина Пола Шредера з Оскаром Айзеком у головній ролі. Ця напруга й тривожне існування бісів у, здавалось би, спокійній душі безумовно передається небайдужому глядачеві та дає той ефект, за яким люди і дивляться подібні стрічки. Ця драма має неабияку напругу, яка дивним чином ховається в цілком розміреному та відносно малодієвому фільмі. Проте, не лише цими факторами чіпляє картина Шредера.
Весь сюжет, усі персонажі та події крутяться навколо Вільяма Телла, всі і все залежні від його дій та подаються з його точки зору. Це суто центробіжне кіно, де центром усього є один герой. Його зіграв 42-річний Оскар Айзек (“Всередині Люїна Девіса”, “Зоряні війни”, “Дюна”, “Ex Machina”) і зробив це так, що, ризикну спрогнозувати, може отримати акторську номінацію на “Оскар”.
Айзека, за незначними винятками, обходили справжні потужні головні ролі. І от воно сталося. Зосереджений, впорядкований, весь у собі, емоційно непорушний гравець, водночас людина зі всеосяжним тягарем, який не можна взяти і скинути у прірву. Герой, всередині якого живе щось інше, чужорідне й небажане, з чим все одно треба йти далі та співіснувати. І мова не про дві протилежності, що якось мають ужитися в одному тілі - тут все значно тонше й життєвіше. Айзек це все передав напрочуд сильно, з нервом та міццю, і було очевидно, що це максимально ЙОГО роль, наче під Оскара (актора, а не премію, - хоча хтозна) й писалася.
У фільмі є конфлікт, про який досить рано заявляють, та який розкриватиметься зовсім не так, як звик глядач. Режисер під стильну неонуарну картинку та красивий медитативний саундтрек повільно розвиває історію, яка місцями буксує, крутиться по колу, зупиняється і знову повільно рухається до не зовсім стандартної кінцівки. Під руку з героєм йдуть: молодик “ні риба ні м’ясо” Дірк, потенційна пасія Вільяма - сталева Ла Лінда (Тіффані Хедіш), яка шукає карткових гравців для своїх спонсорів, і покидьок Гордо, втілений усюди й завжди прекрасним Віллемом Дефо. Шкода, що його не так вже й багато показують протягом фільму. Ось ці всі стосунки працюють не так на розвиток паралельних ліній, як на глибше та всестороннє дослідження неоднозначного та до певного часу загадкового Вільяма Телла.
Всупереч своїй меланхолійній природі, фільм є своєрідним, досить захопливим путівником покерно-казиношними реаліями Америки. Закадровий голос Оскара Айзека напрочуд детально розповідає про особливості цієї гри, розкриває психологічні нюанси, надиктовує рецепти перемог й наголошує на підводному камінні. З точки зору дії, весь фільм є безкінечними переміщеннями головного героя з казино в казино, з міста в місто, з готелю в готель, а кінцевою метою всіх змін локацій є гра в покер. Не впевнений, що після перегляду можна сміливо йти і рвати всіх в покер, але розказали про нього багато й зі смаком.
Цікаво, що перед нами не “навколоспортивна”, авантюрна чи просто ігроманська драма про чувака, який йшов, йшов, та таки прийшов до всенаціонального чи навіть всесвітнього визнання. Герой Айзека є абсолютною протилежністю амбітних, заряджених на успіх, загалом шаблонних кіноперсонажів таких фільмів. Саме ж кіно є екзистенційною, психологічною, геть не поверховою драмою, де покер - лиш спосіб героя віднайти себе в цьому чужому та незвичному після тривалого ув’язнення світі. Віднайти поміж всеохоплюючого відчуття провини за жорстокі гріхи молодості, що багато років не дають спокою та нагадують про себе постійними важкими снами. Гріхи геть не банальні, за які він вже поніс певне покарання, та моральна розплата за них не припиняється. Гріхи, які перетинаються з діяльністю наглядача в’язниці Гордо, якому він за наводкою молодого Кірка згодився помститися. Історія цікава та інтригуюча, та от до кінцівки є запитання, хоча тут все - на розсуд глядача.
Резюмуючи, варто розуміти, що це ніяк не трилер, а швидше антитрилер. Від трилеру тут є лиш постійна напруга, яка не те що постійно зростає, а швидше коливається, що також є не найтиповішим прийомом впливу на глядача. Це і не бойовик, як зазначено в описі стрічки. Це вдумлива кримінальна картина з відчутним фестивальним присмаком, з нетиповим розвитком міцного головного героя та не дуже очевидною кульмінацією. Проте, кіно не має цілого ряду складових, потрібних мейнстрімним, зарядженим на шалений успіх фільмам. Та, може, воно й не треба “Холодному розрахунку”, - фільму зі смаком, стилем та потужним болем.