Давайте не скромничати: назва стрічки більш, ніж інтригує! Прем’єра “Людини, яка продала свою шкіру” відбулася на цьогорічному ОМКФ. А вже з 14 жовтня фільм виходить у вітчизняний прокат. Чому варто (чи ні) побачити драму, вільно зняту за реальними подіями - намагаємося розібратися у свіженькому огляді.
Якщо вам все одно, що буде з вашим тілом після смерті - то скоріш за все ви Тім Штайнер, який погодився заповісти свою спину мистецтву. А саме - вона потрапить в особисту колекцію німця Ріка Рейнкінга. Колекціонер придбав “живе” полотно за 150 тисяч євро у 2008 році. Тут зійшлися два фана татуювань, як найвищої форми арту. Та чи все так просто?
Якщо бути послідовними у розповіді, то бельгійський художник Вім Дельвуа прославився скандальним проєктом з татуйованими свинями. А наступним експонатом митця став чоловік. І це Тім. Коли він помре, з його спини знімуть шкіру і помістять в раму під скло. Поки ж, за життя, Штайнер не проти сидіти з оголеним торсом у музеях, як “жива картина”: "У цьому і полягає, мабуть, моє призначення: сидіти в музеї на коробці. А потім полотно під назвою "Тім" буде висіти тут замість мене. Приголомшливо".
Реальна історія. І вона надихнула Каутер Бен Ганію, режисерку з Тунісу, яка нині проживає в Парижі, зняти про це кіно. І вийшло стилістично дуже по-європейськи і, звісно, даючи чимало поживи для роздумів.
Ось офіційний синопсис: Сем Алі, молодий, чутливий та імпульсивний сирієць, виїхав зі своєї країни до Лівану, аби уникнути війни. Щоб мати можливість подорожувати Європою і жити зі своєю коханою, він погоджується на татуювання на своїй спині від одного з найпопулярніших сучасних художників. Перетворивши власне тіло на престижний витвір мистецтва, Сем розуміє, що його рішення насправді зовсім не означає свободи.
А це перелік нагород: Edipo Re та Приз найкращому акторові секції «Горизонти» - Венеційський міжнародний кінофестиваль, 2020; Найкращий сценарій - Стокгольмський міжнародний кінофестиваль, 2020. І на додачу - номінація на «Оскар» в категорії «Кращий іноземний фільм».
А ось трейлер:
Ях'я Магайні зіграв Сема, і, як один з маркетингових ходів - у стрічці засвітилася Моніка Белуччі, як завжди вишукано.
Та як воно: перетворитися на товар, будучи живою людиною з безліччю емоцій? Спочатку головному герою здається, що він - зірка, але насправді це захоплення візерунками на його тілі або ж просто цікавим випадком у мистецькій сфері.
Чи сміливий вчинок стати живим експонатом? Доволі сміливий. На такий крок можна наважитися, якщо нічого втрачати. Почасти так і було. Але є ситуації, які не можна відмотати назад…
Невеличка ремарка: Каутер Бен Ганія вже знімала документальні та художні фільми про людей, що належать до різних культур і національностей, але потрапили в чужі для себе умови, які переживають несвободу і розгубленість у сучасному світі.
Якщо коротко, то це кіно і про капіталізацію мистецтва, і про лицемірство сучасного мистецтва, яке купається у фальші та самозамилуванні, і про втрату себе, власної ідентифікації, і про індивідуальність та особистість.
Але не будемо нав'язувати вам власних оціночних суджень, а скажемо лиш: якщо вас заінтригував сюжет про те, коли “моє тіло - не моє діло”, і (якщо без жартів) - вам цікаво пошукати разом з творцями фільму відповіді на філософські та етичні питання на кшталт “Що таке добре і погано?”, “Чи має людина право на помилку?”, “Де межа між мистецтвом і варварством” і не тільки - ходіть у кіно на “Людину, яка продала свою шкіру”. І тисячу разів подумайте перед тим, як укладати угоди, за яких неможливий відступ назад.