Троїцький поставив чергову оперу. Вона називається «Про що мовчить Заратустра». У Києві її показали 24 вересня в кінотеатрі «Київська Русь». Слово «показали» в даному випадку цілком доречно: новий твір головного експериментатора українського театру є синтезом аудіальних, візуальних і сценічних компонентів, спробою об'єднання їх у цілісне філософське висловлювання. Yabl розповідає, з чого складається мовчання ніцшеанського пророка, яке вийшло доволі гучним і дражливим.
ПЕРЕДІСТОРІЯ. Це вже п'ята опера Троїцького за останні вісім років. Спочатку був поставлений у 2014-му «Коріолан», у 2015-му з'явився «IYOV», за п'ять років відмічений Шевченківською премією, у 2017-му – «Вавилон» і «Ковчег». Усі ці роботи були створені у співпраці з музичною формацією Nova Opera, заснованою тим же Троїцьким. Жодна з цих робіт не була репертуарною: покази відбувалися час від часу, зокрема на фестивалях, переважно на Гогольfest, який теж є дітищем Троїцького. Якщо «IYOV» іменувався «оперою-реквіємом», «Вавилон» – «оперою-цирком», а «Ковчег» – «оперою-балетом», то «Про що мовчить Заратустра» отримала трохи дивакувате найменування «PhD-опера». Оскільки PhD означає «доктор філософії», нинішню оперу можна по-простому назвати філософською.
Найдосвідченіший виконавець опери – барабанщик Андрій Надольський
ТЕКСТ. Легко здогадатися, що драматургічною основою для вистави стали не твори засновника зороастризму, а філософський роман Фрідріха Ніцше «Так казав Заратустра». Проте до київських підмостків Ніцше дійшов у вільній адаптації драматурга KLIMа, якого Троїцький завжди з великою повагою називає своїм другом і вчителем. Спершу KLIM написав 7 уроків по Заратустрі для львівського театру імені Леся Курбаса, згодом ці тексти Троїцький дав вокалістам NOVA OPERA для опрацювання і творення опери, до цієї теми долучились і актори ЦСМ «Дах», внаслідок чого з’явився драматичний спектакль «Про що казав Заратустра», який теж мав вигадливий підзаголовок «цифрові театральні уроки». Цікаво простежити еволюцію назви: на сцені «Даху» Заратустра казав вже не «так», а «про що», а діставшись до опери, немов би взагалі замовк (насправді ні).
ЗВУК. Музику для «Про що мовчить Заратустра» створювали Сергій Вілка, Яна Шлябанська, Андрій Мерхель і GUMA, - перші двоє також увійшли до складу виконавців. Загалом на сцені вісім музикантів: четверо інструменталістів, четверо вокалістів. На фортепіано і синтезаторі грає Вілка, на віолончелі – Жанна Марчінська, за перкусію відповідає Андрій Надольський, електронний саунд забезпечує Шлябанська. В останньої особлива роль: шурхіт, свист, скрегіт, клекіт, рев, гуркіт і решта не надто приємних звуків, для яких у мові немає спеціальних назв, – справа рук Яни. Вокал дають два сопрано (Мар'яна Головко і Анна Кірш) і два баритони (Андрій Кошман і Руслан Кірш). Мелодійні конструкції переважно монотонні й циклічні. У поєднанні голосів часто використовуються дисонанси, які ріжуть слух не гірше за електронний брязкіт. Загалом музика опери створює ефект емоційної напруги, дискомфорту, замкненості, пригніченості.
Електронний звук для PhD-опери створювала Яна Шлябанська
ВИД. Кожен вокаліст має гаджет із відеокамерою. Пропущені крізь фільтр зображення передаються на екран в основному в якості схематичних контурів, що позбавляють обличчя індивідуальності. Їх доповнюють прості графічні елементи, які час від часу перемежовуються динамічним орнаментом. Фон екрану темний, колір ліній переважно тьмяно-зеленуватий. Відеоряд підтримує задане саундом відчуття дисгармонії, тривоги і розгубленості. Втім, гарантувати, що інші глядачі реагували на видовище схожим чином, я не можу: сусіди справа кілька разів нервово хихотіли, а потім взагалі посеред дійства залишили залу.
Баритон Андрій Кошман знімає себе на відео з особливим натхненням
СЦЕНА.Інструменталісти розташувалися по краях, вокалісти – в центрі за чотирма столами з ноутбуками, завдяки чому сцена уподібнилася офісному простору. Сценографію можна назвати стриманою; іноді співаки вставали з-за столу, лягали на нього навзнак, ставали на стіл ногами; ще можна було залізти під стіл, але цього, здається, не було. Коли на зміну співу приходив речитатив-скоромовка, виконавці хаотично переміщувалися авансценою і перетворювалися з трансляторів ідей Ніцше на обивателів, до яких його герой ставився зі зневагою.
Вокалісти Руслан і Анна Кірш під час вистави плавно зливалися одне з одним
Чому все закінчується лайном?
МЕСЕДЖ. Слів в PhD-опері небагато, деякі фрагменти тексту звучать рефреном. Троїцький нарікав, що під час показу «Заратустри» в Дніпрі 90% публіки, на його думку, сприймали лише окремі репліки і втрачали розвиток думок. Мені здається, що при такому способі передавання вербальної інформації досягти глибини осмислення філософських висловлювань неможливо в принципі. Все-таки лібрето «Про що мовчить Заратустра» - це не філософський трактат, а дискретний набір сентенцій, іноді зредукованих у співі до окремих словосполучень і навіть слів. Серед таких слів: «безум», «помста», «кара», «справедливість», «ненависть», «огида», яких, за Заратустрою, «нас навчили пройдисвіти і дурні», - сенс їх затертий і знецінений. Авжеж, головна тема твору – це свобода особистості, звільнення від нав’язаних суспільством шаблонів мислення.
Проте характерно, що одна з кульмінаційних фраз опери – це відчайдушне, але трохи риторичне питання: «Чому все закінчується лайном?» Можна припустити, що саме про це Заратустра і мовчить.
ЕПІЛОГ. Як вже згадувалося, вперше опера була представлена у Дніпрі – це сталося на фестивалі Гогольfest третього жовтня минулого року. Теперішній київський показ відбувся завдяки гранту Українського культурного фонду, і Троїцький каже, що після додавання відеоряду і кількох музичних фрагментів вистава суттєво змінилася. Наступний показ опери відбудеться 4 жовтня в житомирському Театрі ім. Кочерги, однак подальших планів поки що немає. Проте фанам нової музики журитися не варто: в інтернеті у вільному доступі є zoom-версія опери, яку було створено в період локдауну. Осмислити мовчання Заратустри і спробувати зрозуміти, чому все закінчується лайном, можна тут.
Фото: Валерія Ландар