У широкий український прокат вийшла вітчизняна комедія “Бурштинові копи” від студії “Мамахохотала”. Трейлер не був багатообіцяючим, але жахливим його теж назвати не можна було. Та питання в тому, що українські комедії завжди викликають певний скепсис з усім відомих причин. Проте, якою вийшла поліцейська комедія? Про це нам з вами і буде цікаво поговорити.
Макс служить патрульним поліцейським у Києві. У нього відмінна кар’єра, найвищі показники, принципова позиція стосовно корупції та сліпе бажання змінити світ на краще. Одного разу через певний конфуз керівник Макса вимушений прибрати хлопця з поля зору, відправляючи його на деякий час служити в село. Там герой зіштовхується з місцевим колоритом та намагається влитися в колектив.
Місцевість відома своїми запасами бурштину, що привертає увагу мафіозних бізнесменів, які нелегально намагаються добувати цей мінерал. Макс вирішує завадити їм, що заводить його у дуже небезпечну гру. Єдиний, на кого головному герою доведеться сподіватись, так це місцеві поліцейські, що не знають, як тримати правильно пістолет, постійно п’ють та втрачають свідомість при виникненні небезпеки.
Якщо ви бачили британську комедію “Hot Fuzz” Едгара Райта, то ви побачите очевидну схожість між цими стрічками. Там теж зразкового поліцейського відправляють до маленького англійського містечка, де він намагається адаптуватись і вивести на чисту воду місцевого бізнесмена. І хоч автори “Копів” не поцупили сюжет повністю, а лише взяли за основу його концепцію, зробили ідентичною зав’язку і взяли кілька деталей з оригіналу, схожість не помітити просто неможливо. Та хто ми такі, щоб сварити кіно за адаптацію якогось сюжету, коли це не є чимось поганим чи недопустимим. Врешті-решт, питання полягає в тому не ЩО адаптували, а ЯК саме це зробили. Я розумію, що за постером і промокампанією можна було вирішити, що це типова українська комедія (фактично воно так і є), але, на диво, у “Копах” є багато приємних і дуже смішних моментів.
Гумор у фільмі впадає у крайнощі: або дуже дотепний та смішний, або максимально крінжовий з відчуттям іспанського сорому. Що прекрасно в англійському оригіналі - так це те, що він не намагається тебе розмішити спеціально, тому все виглядає цілком органічно і кумедно. У “Бурштинових копах” іноді здавалося, що автори дуже не вірять в аналітично-розумові здібності свого глядача, а тому старалися з усіх сил, щоб було кумедно в залі. Проте, це працює якраз навпаки: що сильніше деякі актори намагаються “вичавити” з мене сміх, тим соромніше під час перегляду фільму стає. Взяти, наприклад, того ж Олега Маслюка. Є в нього сцени ну просто вбивчі в плані кумедності, але є і ті, де він вмикає режим Джима Керрі, починає експлуатувати свої мімічні здібності на всі 100%, напружує голосові зв’язки та “кумедно” кричить. І саме в такі моменти нічого, окрім бажання втекти із зали, в тебе не виникає. Якщо порівнювати з тим же Ніком Фростом з “Hot Fuzz”, то він всі кумедні прийоми виконував без надриву чи особливої напруги. А просто був собою, і саме це приваблювало. Тут Олег хотів, напевне, перестрибнути свій рівень і трохи перестарався. Чи є це чимось поганим? Мабуть, ні, і взагалі круто, що в деяких сценах актор привертав усю увагу до себе.
Та неможливо не посварити діалогову частину. Я розумію, що комедійний жанр може пропонувати глядачеві в діалогах певну гіперболізацію, аби зробити певну ситуацію більш об’ємною, але навіть за цих умов майже всі діалогові епізоди написані занадто стереотипно, нецікаво і фальшиво з точки зори того, як люди спілкуються у реальному житті.
Ну і так, акторські здібності крутої Аліни Паш у цьому фільмі далекі від ідеалу. Інколи під час перегляду складалось враження, що вона не в діалозі бере участь, а просто намагається згадати свій текст. Це теж псувало сприйняття стрічки.
Та не спішіть засмучуватись. У фільмі, на диво, якісно поставили сцени бійок. Можливо, до рівня “Рейда” вони й не дотягують, але відчуття дешевизни при перегляді не виникає.
Так, насправді з “Копами” не все так погано, як могло здатися. Як мінімум, актори тут (саме актори) просто неймовірні: що Саша Рудинський та Ліля Цвєлікова, що Вова Кравчук та Ніна Набока - найкращі, хто є в цьому фільмі. Кожен з цих акторів запам’ятовується надовго післі перегляду. Між героями Кравчука і Цвєлікової неймовірно дотепна хімія, просякнута крізь екран. Ніна Набока “відривається” ледь не в кожній своїй сцені, а в Олександра Рудинського роль хоч і невелика, але занадто мила, щоб не запам’ятати його персонажа. Також у фільмі можна побачити одного з найкращих українських акторів Олександра Ярему, який у будь-якій ролі виглядає шикарно.
Якщо ж кіно порівнювати з іншою комедією про поліцію під назвою “Нереальний копець”, то “Бурштинові копи” - це взагалі справжнісінький шедевр української комедії. Бо у випадку з “Копцем” ти страждаєш протягом всього перегляду, а в “Бурштинових копах” є багато приємних сюрпризів, кумедних моментів та навіть місцями потужний саундтрек, що складається з українських пісень сучасних виконавців. Це не той фільм, на який я би просто пішов у кіно, але все ж його можна порадити для великої компанії. Певне задоволення отримати можливо, і негативних вражень після перегляду не буде. А це вже багато для української комедії!