«Інтимні моменти», авантюра по-одеськи, перформанс за старовинним вертепом, фантастичний трилер про кінець світу, мюзикл про шахтарські страйки та «епопея очікування» за Гомером — українські театри підготували для вас чимало несподіваного. Детальніше про все — у добірці Yabl.
«Двоє» Дмитра Весельського в Малому театрі
29–30 жовтня
Дослідження інтимного простору між чоловіком і жінкою у 21 столітті. Вистава не має єдиної літературної основи. Вона складається з кількох десятків коротких новел, матеріалом для яких стали життєві враження акторів, переосмислені художньо, вбудовані в драматургічні колізії та перенесені в реалії сучасного центру Києва. Також автори надихаються сюжетами з класичних літератури, кінематографа та живопису, створюючи власні перекази.
Рівноцінні частини репетиційного процесу — це відверті розмови та акторські тренажі й імпровізація. Хоча до вистави «Двоє» залучені майже всі актори Малого театру і кожен втілює декількох персонажів — одночасно на сцені перебуватимуть лише двоє, він і вона. Щодо форми постановки один із орієнтирів для команди — це фільм «Кава і цигарки» Джима Джармуша.
Режисер Дмитро Весельський говорить: «Задумана вистава буде максимально мінімалістична, навіть стерильна: без гострих сюжетів, надмірних емоцій, патетичності й характерності, яскравих кольорів, особливих парадоксів і контрастів. Вона — радше пастельна. Усе, за що має чіплятися око глядача — це робота акторів, а працюють вони без прикриття, у манері, наближеній до існування в кіно.
Одне з моїх завдань — зрозуміти, чи може в наш час, у наших українських реаліях бути цікавою історія про інтелігента, людину, яка рефлексує, прогресивну, розумну. Зараз я ніби трошки в опозиції до багатьох сучасних драматургічних текстів, що описують життя якихось маргінальних верств населення. Я все ж хочу дізнатися, хто такий цей інтелігент сьогодні і чи може він бути цікавим. Та головна тема, звісно — кохання».
Репетиція вистави «Двоє»
«Золоте теля» Максима Голенка в Одеському театрі ім. Василя Василька (Одеса)
14-15, 24 жовтня
Нове прочитання роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова (1931) про Остапа Бендера. Автор інсценізації Олексій Доричевський зберіг усі сюжетні лінії твору, та серед персонажів з’являться Ільф і Петров, а паралелі з сучасністю наведуться товстою рискою. Художниця Юлія Заулична використала декорації «списаних» постановок театру: на сцені постане імперсько-радянсько-міфічний простір із притаманною хаотичною пишнотою минулого. Аудіосередовище вистави створив джазмен Вадим Бессараб, взявши за основу композиції Леоніда Утьосова. Він акомпануватиме за живим роялем у супроводі квартету музикантів, а іноді навіть духового оркестру.
Роль Бендера виконають Юрій Хвостенко (актор Івано-Франківського театру ім. Івана Франка) і Дмитро Усов («Енеїда XXI», «Приречені танцювати»).
Режисер Максим Голенко каже: «На відміну від більшості класичних текстів, що десятиліттями лежать у моїй внутрішній морозилці, ця історія зацікавила мене недавно, як один із центральних місцевих міфів. Для Одеси Остап Бендер має сакральне значення, його сприймають як місцевого шахраюватого Христа.
В умовах реальної та духовної війни з «русским миром» мені цікаві герої-артефакти минулого, які протистоять совку. Бендер-герой демонструє нікчемність совкосистеми, що зараз регенерує у свідомості деяких жителів моєї країни. Ми всі знаємо персонажа, який, використовуючи елементи цього образу і вдаючи, що жартівливо ламає систему, поцупив пострадянські голоси й душі більшості тих, хто пасивно ностальгує. Тепер він сам очолив систему. Отже, Бендер, як вид героя, поки що не зник, а несподівано воскрес».
Репетиція вистави «Золоте теля»
«Вертеп. Необарокова містерія» Богдана Поліщука у Великій Лаврській дзвіниці
15–16 жовтня
Сучасне втілення Сокиринського вертепу (1770) у форматі музично-театрального перформансу. У 18 столітті київські студенти показували дійство родині Галаганів у селі Сокиринці, а після — подарували господарям вертепну скриню з ляльками й текст. У маєтку Галаганів ця постановка відтворювалася 100 років поспіль. Сьогодні творча команда працює з копією оригінального рукопису, де на 80 сторінках записані слова й музика до вистави — розшифрувати репліки та нотні записи допомагає мистецтвознавиця Євгенія Ігнатенко. Актори-вокалісти Руслан Кірш, Надія Купчинська та Олексій Фіщук відтворять звучання барокової музики та мови під акомпанемент клавесина (Любов Тітаренко) за принципом «історично інформованого виконавства».
Будиночок і текст Сокиринського вертепу зберігаються в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. У межах проєкту «Вертеп. Необарокова містерія» за підтримки Українського культурного фонду рукопис оцифрують і разом із фотографіями будиночка розмістять на сайті Музею.
У новорічно-різдвяний період покази перформансу продовжаться.
Режисер Богдан Поліщук розказує: «Cлово «вертеп» походить від вертіти, крутити щось. Велика Лаврська дзвіниця на другому поверсі має круглу барокову залу. У центрі ми встановимо обертальне коло, що буде задіяне в постановці. І перформери, і глядачі перебуватимуть немов усередині вертепного будиночка. Усі ми станемо ляльками в руках творця-вертепника, який написав цю історію у 18 столітті. А те, що над нами на іншому поверсі є дзвіниця, лише підсилить сприйняття вертепу як такого».
Команда перформансу «Вертеп. Необарокова містерія»
«Альтернатива» Артема Вусика в театрі «Нєфть» (Харків)
8-10 жовтня
«Альтернатива» — це багатокомпонентний проєкт театру «Нєфть», а однойменна вистава-антиутопія — його головна складова. Автори постановки працюють із темами екологічної кризи та впливу людської діяльності на навколишній світ. Тож усі костюми купували в секондхендах, а сценографію створювали з пластикових пляшок, поліетилену, макулатури, тетрапаків. Слоган проєкту: «Ми можемо всьому знайти альтернативу, окрім нашої планети».
Два «альтернативні» склади виконавців працюватимуть як самостійні акторські групи. Музика, жанр, естетика, костюми та навіть гендери персонажів різнитимуться в кожній із двох вистав. І хоча сценарій один, він теж може змінюватися.
Серед інших складових проєкту «Альтернатива» — чотири безкоштовні лекції харківських екоекспертів; SWAP-вечірка, куди учасники можуть принести речі, книги та аксесуари, які їм уже не потрібні, і обміняти на те, чого зараз не вистачає; соціальні ролики від чотирьох лідерів думок, які розкажуть про практики екосвідомості у своєму побуті.
Режисер Артем Вусик упевнений: «Теми екології та кінця світу неможливо розглядати лише як технічний колапс планети — це також про зміни у свідомості, про відповідальність жителів. Тому ми прирівнюємо стан і вік центральних персонажів та їхню кризу середнього віку до стану планети, якій зараз п’ять мільярдів років із її одинадцяти можливих. Так ми робимо цю проблему спільною: природа і людина намагаються вийти на діалог і почути одне одного. Адже ми всьому можемо знайти альтернативу, окрім нашої планети».
Репетиція вистави «Альтернатива»
«Антрацит» Павла Юрова в Дикому театрі
23 жовтня, Сцена 6, вхід вільний за реєстрацією
Мюзикл «Антрацит», що розповість історію шахтарських страйків — це частина комплексного проєкту «Дім шахтарства». За сюжетом, Олексій, звичайний шахтар-гірняк, потрапляє в минуле невдовзі після загибелі друга внаслідок аварії. Він мандрує в часі та намагається змінити хід історії. Художниця вистави — Кейт Лейн із Британії, учасниця Венеціанської бієнале 2018; композиторка — Маргарита Кулічова (Grisly Faye). Перед прем’єрою мюзиклу на Сцені 6 відбудеться виставка робіт фотодокументаліста Валерія Милосердова.
Також у межах ініціативи «Дім шахтарства» британська режисерка Вікі Торнтон створює документальний фільм про життя шахтарів Донбасу. Деякі кадри використають у виставі. Павло та Вікі працюють над проєктом уже три роки: зокрема, щоб зібрати фактаж, вони кілька разів їздили в експедиції на Донбас.
Проєкт реалізується ГО «Точка дотику» в партнерстві з Grand Duke Films Limited і Диким театром за підтримки Українського культурного фонду та Європейського Союзу за програмою House of Europe.
Режисер Павло Юров розповідає: «Поштовхом був рідний Донбас, а тілом стало радянське лицемірство на рівні суспільства, у якому ми продовжуємо жити, маніпулюючи, ховаючись одне від одного, брешучи, прикриваючись європейськими цінностями. Чи справді ми прагнемо вийти у площину прозорості й відкритості? Чи готові ми до класової рівності без панів і панщини, партії і робітників, пасивно агресивне страждання від яких здається невід’ємною частиною української ідентичності? Це сюжет про розчарування, прийняття та випалення радянського феодалізму. І водночас у ньому є невичерпні пласти любові й гуманізму, до яких ми можемо дістатися крізь цинізм, стьоб та ескапізм, що вкорінені в нашій свідомості».
Репетиція вистави «Антрацит». Фото — Олексій Товпига
«Одіссею, повертайся додому» Євгена Корняга в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
30–31 жовтня, квитки
Пластична вистава за мотивами епічної поеми Гомера в адаптації шефдраматурга театру Павла Ар’є. Історію Одіссея розкриють через тіла й рухи акторів і лише декількома монологами Пенелопи, яка чекає на Одіссея. Оповідь вестиметься з погляду Пенелопи, тож саме завдяки її реплікам і думкам глядач має відчути, що означає слово «очікування».
«Одіссею, повертайся додому» стане другою роботою Євгена Корняга в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У березні 2020 року білоруський режисер презентував постановку «VIÑO», творча команда якої працює і над «Одіссеєм…». Художниця Тетяна Нерсісян із Білорусі одягає виконавців у костюми для плавання, що підкреслює культ тіла у фізичному театрі і ніби уподібнює дію до олімпійських ігор. Музику до вистави створює композитор Микита Золотар із Бельгії.
Режисер Євген Корняг говорить: «Ми покажемо, що відбувається з людиною, коли вона чекає. У нас не зберігатиметься точна сюжетна лінія, тож маю надію, що глядач, який прийде на виставу, знатиме історію Одіссея. Буде шість Одіссеїв. Пенелопа, як я задумував спочатку, мала бути одна. Але щойно почалися репетиції, я зрозумів, що Пенелоп буде п’ять. Коли очікування стає настільки нестерпним, вона починає «розмножуватися». Коли одна людина не може розділити це очікування, тоді її стає більше».
Репетиція вистави «Одіссею, повертайся додому». Фото — Анастасія Мантач