Коли три роки тому супергеройський малобюджетний блокбастер (100 млн доларів для такого виду кіно це дійсно небагато) “Веном” зібрав у 8,5 разів більше за свій бюджет, стала зрозуміла неминучість сиквелу. Кіно було досить посереднє і шаблонне, і якби не розкішна гра Гарді та непогана історія про його взаємодію з Веномом - інопланетною істотою, що вселилася в героя, - то дивитись там не було б на що. І ось 7 жовтня розпочалися допрем’єрні покази (а 14 жовтня стрічка стартує з повноцінним офіційним прокатом) “Венома 2”, який, як і перший, ні на що видатне не претендує, проте прямуючи тими ж сюжетними рейками, видається відчутно більш цільним, ширшим та комедійним.
Як відомо, у першому фільмі герой Тома Гарді на ім’я Едді Брок за допомогою Венома переміг божевільного дослідника та мільйонера Дрейка, в тілі якого оселився злий позаземний організм під назвою симбіот. Цією перемогою Едді врятував світ від нашестя мільйона інших таких же організмів. Події “Венома 2” переносять глядачів на рік вперед. Едді, як і раніше, працює журналістом та залишається таким же лузером. Його пасія Енн (Мішель Вільямс) так само з іншим, а симбіот Веном, живучи в тілі Брока, продовжує вередувати та неочікувано для господаря тіла виповзати у малозрозумілий йому світ. Сюжет закручує серійний вбивця Клетус Кеседі (Вуді Гаррельсон), якого із притаманним собі шизоїдним шармом втілив Вуді Гаррельсон. Клетус пожиттєво сидить у в’язниці, де його у рамках журналістського розслідування навідує Едді та хоче дізнатись, де той закопав своїх жертв. Процес йде, смертний вирок ось-ось буде введено в дію, та треба ж дати злу шанс, і воно у вигляді лихого симбіоту Карнажа вселяється у маніяка.
Не зважаючи на неочікуваний успіх першої частини, продюсери змінили режисера, посадивши у крісло Енді Серкіса, відомого в першу чергу як актора (трилогії “Хоббіт”, “Зоряні війни”, “Планета мавп”), а вже потім режисера (“Дихай заради нас” та химерний і дорослий “Мауглі” 2018 року). Трохи змінилась і сценарна команда, до якої додався сам Том Гарді. Та головне, що фільм став дійсно краще (на моє суб’єктивне переконання) за стрічку-попередника. А якщо комусь “Веном 1” більш до вподоби, то сперечатись точно не можна в одному - “Веном 2” вийшов відчутно іншим, залишаючись при цьому безумовно супергеройським блокбастером.
Відразу варто зазначити, що це вам не “Джокер”, “Тор 3” чи якісь там “Хранителі”. Це відносно стандартний фільм Всесвіту Marvel з притаманним цим стрічкам правилам побудови, розвитку та закінченню історії, боротьбою добра і зла та присутньою романтичною лінією. Але у цьому “Веномі” є, що виділити та чим привабити глядача, не дуже знайомого з кінокоміксами.
У другому “Веномі” сам Веном постає якимось об’ємнішим, зрозумілішим та душевнішим. Тут він абсолютно повноцінний персонаж - зі структурованими думками, важким характером, своїм поглядом на речі, почуттям гумору та навіть з нотками доброти. Бо в першій частині франшизи ця інопланетна істота сприймалась, більше як напряжне непорозуміння, небезпечний суб’єкт, якого герой Тома Гарді рано чи пізно має позбутися. А от в другій його наділили дійсно людськими якостями, і він може навіть стати симпатичним глядачеві.
Продовжуючи питання персонажа Венома. У цій стрічці дивним чином на перший план не виходить обов’язкове для супергероїки протистояння супергероя проти смертоносного зла. Тут першочерговими є стосунки, але не між хлопцем і дівчиною, а між чоловіком та позаземним організмом чоловічого роду. І це не про дружбу, а як вимушене проживання відмінних в усьому людей в одній тісній комуналці, чи як давно розведене подружжя в одній квартирі. Так от, у “Веномі” Едді Брок та Веном сваряться, б’ються, миряться, трощать посуд, дискутують тощо. Все це приправлюється досить непоганим, влучним, не примітивним гумором. І ось ці взаємодії, споріднення людського та нелюдського створюють досить цікаву надбудову, роблячи цю картину дещо цікавішою за стандартну коміксову кіноісторію.
Том Гарді. Ймовірно, так був прописаний персонаж, але він грав, як Дід Мороз на 40-му за рахунком корпоративі. Якось втомлено, емоції крізь силу, з напівприреченим виразом обличчя, і його роль тут відверто резонує із ним же у першому “Веномі”, де британський актор відверто феєрив. Проте, може, це й не мінус, а умовності сюжету, де більше ковдри на себе перетягнув вже не так злісний, як харизматичний Веном. А ще те, що здається мінусом, може бути просто інакшістю. Тобто не Гарді грає гірше, а його персонаж став іншим. Згадуючи те, що актор є одним із сценаристів, це припущення стає більш предметним. По-третє, тут в рази цікавіший головний злодій, ніж у першому фільмі. Інакше й не могло бути, бо...
Бо Вуді Гаррельсон. Тричі номінант на “Оскар” зі своїм напівбожевільним блиском в очах та неординарною мімікою в принципі не вміє грати погано, а коли роль “його”, то дивитись на це - суцільне задоволення. Граючи безнадійного серійного вбивцю Клетуса Кеседі, Вуді блищить усіма барвами свого таланту, і видно, що ця роль для нього - черговий виклик, адже він грає переважно нейтральних чи позитивних персонажів. Ще на відміну від Едді, герой Вуді мав співіснувати разом із симбіотом, - з відверто злим симбіотом, налаштованим на суцільне знищення. Чим і заповнені нечисленні екшн-блоки протягом другої половини фільму. А ще він кохав, ну от дійсно кохав дівчину на ім’я Френсіс Беррісон, зіграну Наомі Гарріс. Темношкіра жінка-сирена, сильно схожа на одну із Людей Ікс, надміру відбита, гіперемоційна, максимально деструктивна і... порожня, навіть для шаблонного антагоніста. Але загалом терпимо.
“Веному 2” можна закидати нечисленний обсяг екшену та відносно невеликий хронометраж у 97 хвилин. Проте тут немає 40 хвилин бійок на даху хмарочосів, 30 хвилин сцен на автострадах із розгромленими автопарками чи переможних бійок одного проти п'ятдесятьох. Більшість сцен доречні, екшен не перевантажений та закінчується тоді, коли ось-ось хотілось сказати “стоп”. Лаконічний гумор присутній майже в кожному епізоді, а головний конфлікт розквітає настільки пізно, що банально не було часу розмазувати порожні сцени перед фінальною битвою, від якої точно нікуди не подітися.
Графіка. Пристойна, враховуючи бюджет всього у 110 млн доларів та ту скажену кількість кадрів, де вона дійсно потрібна. Помічав, що в цьому питанні завжди знайдуться спеціалісти, які говорять абсолютно протилежне, тому тут не буду наполягати. Та очі геть не ріже і відверта намальованість, від якої зазвичай відразу відчуваєш сором.
“Веном 2” - це той тип фільму франшизи, який намагається розвиватися у своєму обмеженому сюжетному всесвіті. Розвиватися за допомогою виправлення та врахування слабких сторін першої частини (графіка, примітивність сюжету, дуже шаблонний головний злодій, мало жартів), розширення та посилення інших сторін (стосунки людей та симбіотів, гумор, продовження незавершеної любовної лінії) та існування в загальних правилах кінокоміксових фільмів (герой проти антигероя, простий та лінійний сюжет, розкидані по всьому фільму у “правильних” місцях бійки та протистояння, втечі та наздоганяння). Тому загалом кіно працює, воно відверто цікаве та здатне вдало покрити потребу в кіноатракціоні, і ризикну припустити, що враховуючи причини, описані абзацами вище, може бути до вподоби навіть не цільовій аудиторії. Від цього ще цікавіше чекати на третю частину, яка, звісно, буде.