До 80-x роковин масових вбивств євреїв у Бабиному Яру Сергій Лозниця представив на телеканалі ICTV свій новий документальний фільм. Стрічка «Бабин Яр. Контекст», що була відзначена спеціальною згадкою журі секції «Золоте око» на цьогорічному Каннському кінофестивалі, розповідає про події навколо найстрашнішої трагедії Голокосту на території України.
У фільмі використані радянські та німецькі архівні відеоматеріали тих часів. Від себе Лозниця нічого не знімав, закадрового голосу не використовував. Але навіть попри це, його стрічка, як і проєкт «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», у рамках якого її було знято, викликала невдоволення прибічників тенденційного погляду на історію. Yabl попросив режисера прокоментувати висловлені ними претензії, які іноді перетворювалися на звинувачення.
Сергій Лозниця
Пропоную вести нашу розмову так: я буду розповідати, в чому вас звинувачують, а ви все це будете спростовувати.
А хіба є необхідність спростовувати очевидну нісенітницю?
Я вважаю, у цьому випадку є. Ось перше звинувачення: стверджують, що у своєму фільмі ви представляєте радянський погляд на історію.
Смішно. Розпочнемо з того, що за радянських часів такий фільм не міг би з'явитися. Я б не мав можливості не то що десь його показати, але навіть подати заявку на його створення. Крім того, у фільмі показаний крах Червоної армії, такі кадри в СРСР взагалі не демонстрували. Мало хто знає, що в перші шість місяців після вторгнення німецьких військ із п'ятимільйонної радянської армії в полон потрапило приблизно 3,5 мільйона осіб, - це була тотальна катастрофа. Нарешті, в СРСР писали не історію, а міфологію війни, а у мене мета принципово інша: я показую тільки те, що дійсно сталося.
Дехто ставить вам у провину, що ви ніяк не демонструєте власну позицію.
...точка зору існує в будь-якому фільмі, в будь-якому тексті, в будь-якому витворі мистецтва. Вона – в технології створення, у виборі слів і кадрів...
Я не демонструю її явно, не переконую глядачів у своїй думці. Проте в моїй картині позиція є. Взагалі, точка зору існує в будь-якому фільмі, в будь-якому тексті, в будь-якому витворі мистецтва. Вона – в технології створення, у виборі слів і кадрів, у послідовності їхньої появи на екрані, в розвитку думки. В усьому цьому є погляд. Позиції немає тільки в кадрі як такому, не зіставленому з іншими кадрами в монтажі; кадр дорівнює тільки самому собі. Коли ви починаєте сполучати кадри, виникають сенси, і глядач має справу саме з ними.
Інша справа, що я уникаю прямого коментування, намагаюся давати у фільмі тільки інформацію, що дозволяє співвіднести те, що відбувається на екрані, з часом і місцем. А ще – з безповоротними процесами. Ось смерть – це безповоротний процес, факт, який неможливо поставити під сумнів. Те саме можна сказати про захоплення території або про приїзд Ганса Франка у Львів – про це глядача сповіщають титри. Я вважаю, що більше нічого коментувати не треба, глядач повинен мати можливість у всьому розібратися самостійно. Коли ви виходите на вулицю і дивитеся на те, що там відбувається, вам ніхто не пояснює, як до цього слід ставитися.
Наступна претензія, по суті, суперечить попередній: говорять, що ви тенденційно розставляєте акценти.
Порятунок – це про людяність, а «Бабин яр. Контекст» – фільм про нелюдяність.
А яким чином я тенденційно розставляю акценти, якщо не даю коментарів? Варто відповідати й на таке? Безумовно, у кожного є право як беззастережно приймати побачене, так і беззастережно його відторгати. Іноді забувають, що «Бабин яр. Контекст» – це, хоч і документальний фільм, але художній твір. Він відповідає законам свого жанру, і ці закони мені ніяк не обійти.
Запитують, чому я не включив у фільм епізоди, в яких люди захищають, укривають, рятують євреїв. По-перше, це ніяк не могло бути знято, і мені б знадобився інший інструментарій. По-друге, тема фільму все-таки Голокост, знищення євреїв, а не їхній порятунок. Порятунок – це про людяність, а «Бабин яр. Контекст» – фільм про нелюдяність.
Пишуть, що ви, мовляв, показуєте українців антисемітами.
Це теж смішно. Я показую кадри військової хроніки. Ні на кому з людей, яких ви бачите, не написано, хто це - українець, поляк, росіянин, вірменин або татарин. Взагалі розмова про етнічну приналежність мені огидна, ділити на національності людей, які потрапили в жахливі обставини, а іноді й самі їх створили, - глибоко аморально. Цим займаються тільки демагоги.
Заявляють, що ваш фільм шкідливий: у нас зараз війна з Росією, і те, що ви розповідаєте про український колабораціонізм, на руку російській пропаганді.
Ще раз підкреслю: фільм розповідає про колабораціонізм громадян Радянського Союзу, які опинилися на окупованих територіях. Коли йдеться про львівський погром, треба пам'ятати, що українців серед жителів Львова в 1941 році було всього 15 відсотків.
Будь-яка контрпропаганда – це теж пропаганда, теж спроба створити світ, що не існує.
Можна зайти з іншого боку. Навіщо давати ці сторінки історії на відкуп російській пропаганді? Чому треба йти від відповідей на складні запитання? Мені здається, єдиний спосіб захиститися від пропаганди – це визнати правду, якою б вона не була. Будь-яка контрпропаганда – це теж пропаганда, теж спроба створити світ, що не існує.
Крім того, в комунікації пропагандиста і жертви пропаганди завжди беруть участь обидві сторони. Кожна людина несе відповідальність за свою реакцію на брехню. На жаль, значна кількість людей любить міфи, не хоче знати своєї реальної історії й радо сприймає вигадку як реальність.
Подейкують, українське суспільство може бути не готове до сприйняття такого кіно.
Про це добре сказала журналістка Юлія П’ятецька: “А скільки ще має пройти років, щоб суспільство було готове?” Як треба не поважати людей, щоб ставити таке питання? З якою зарозумілістю потрібно до них ставитися, щоб захищати їх від того кошмару недавньої історії, з яким зіткнулися їхні родичі? Ось це якраз і є радянський наратив: вважати, що люди несамостійні, що вони якісь інфанти, що треба весь час чекати, коли ж вони нарешті підготуються.
А ще багато хто вважає, що Бабин Яр – це трагедія не єврейська, а загальноукраїнська, проте у вашому фільмі це не показано.
Я вже відповідав на це в Канні моторному хлопцю, що ставив мені запитання, які його попросили ставити. Це знову-таки радянський дискурс: у ті часи говорили, що у Бабиному Яру вбивали не євреїв, а «радянських людей», тепер комусь зручно розповідати, що там розстрілювали українців, бо це були громадяни України.
...жителі Києва відповідальні за те, що сталося в їхньому місті.
Але, по-перше, України як незалежної держави тоді не існувало, це були громадяни СРСР. По-друге, поняття «Бабин Яр» – саме поняття, а не місце – пов'язане передусім з 29 і 30 вересня 1941 року, коли там веліли зібратися усьому єврейському населенню Києва. Саме про ці дні ми говоримо, коли згадуємо Бабин Яр, саме ці трагічні пам'ятні дати ми нещодавно відзначали. Бабин Яр для всього світу був, є і буде символом Голокосту.
А ще слід сказати про те, що жителі Києва відповідальні за те, що сталося в їхньому місті. Вони спостерігали й не протестували. Одиниці рятували євреїв, але інші були байдужі до того, що відбувається. Наприклад, у Болгарії й Кабардино-Балкарії місцеве населення поводилося абсолютно інакше, виступивши на захист тамтешніх євреїв і змогло їх врятувати.
Дехто стверджує, що Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», у рамках якого створювався ваш фільм, робиться за російські гроші, тобто просуває позицію Кремля.
Цю маячню теж потрібно коментувати, так? 5 і 6 жовтня у Бабиному Яру пройшли заходи. На церемонії грав Німецький симфонічний оркестр, Ґідон Кремер зі своїм оркестром «Кремерата Балтика», віолончеліст Міша Майський. Приїхав кантор із Нью-Йорка, який народився 29 вересня 1941 року, він прочитав поминальну молитву, в усіх на очах були сльози. Виступали президенти України, Ізраїлю і Німеччини. Це що, на руку Кремлю? Яким треба бути ідіотом, щоб стверджувати подібну дурість?
Хлопці з МЦГБЯ нарешті зайнялися дослідженнями, точно визначили місця розстрілів. Історики зараз збирають усі матеріали, пов'язані з тими подіями, – раніше цим займалися тільки ентузіасти. У 2004 році була видана книга документів «Бабин Яр: людина, влада, історія», перший том із п'яти заявлених. Де інші чотири томи? Тепер з'являються люди, які починають активно працювати, збирають свідчення, документи, фотографії, предмети – і тут проти них здіймається вал ненависті. Звідки ця жага до руйнування?
Ця група людей перешкоджає створенню вже третього меморіалу у Бабиному Яру, але цього разу в них нічого не вийде. Краще б їм не витрачати сил марно і приєднатися до творчої роботи.Приїхавши в Київ, я був приголомшений тим, що вже зроблене у Бабиному Яру, як розростається меморіал. «Дзеркальне поле» і «Синагога-книга» – чудові об'єкти; також важливо, що це місця, де можна помолитися. У більшості меморіальних комплексів Німеччини таких місць немає.
Для інтернет-хейтерів МЦГБЯ і фільму «Бабин Яр. Контекст» ви стали одіозною фігурою. Чи відчуваєте ви щось подібне в реалі?
Коментарі зникнуть, а фільм залишиться. Він викликає у мене почуття глибокого співпереживання і болю – власне, біль його і породив. Так, це картина жорстока і безжальна, але я в ній був чесний і не збрехав жодною буквою. Якщо вона змусить замислитися про причини трагедії хоча б одну людину, яка раніше була до неї байдужою, це означатиме, що я досяг своєї мети.