У своїй поезії, як і у житті, Василь Стус - щирий та абсолютно безкомпромісний.
У цьому ми вкотре переконаємося, коли почуємо його тексти у виконанні акторів театру ДАХ. Софія Баскакова, Ігор Димов і Володимир Руденко 20 жовтня за підтримки УКФ презентують аудіоальбом "Стус: Перехожий", який з'явиться на таких цифрових аудіоплатформах, як Apple Music, Google Play, SoundCloud, YouTube Music.
12 поезій митці поклали на музику після тривалої роботи над текстами. Спершу працювали під кураторством драматурга КЛІМа ( Володимир Клименко), який навчив виокремлювати найважливіше та акцентувати на певних словах та рядках.
В очікуванні альбому - виконавці Софія Баскакова, Ігор Димов і Володимир Руденко обрали 5 тез поета та поділились своїми роздумами щодо них.
1.Тримай над головою свічку допоки стомиться рука — ціле життя.
Для нас - це заклик, що у жодному разі не можна собі дозволити зневіру. Саме втрата віри у себе, в інших - перша причина роз’єднання, розчарування, руйнування. Все можливо реалізувати, коли людина вірить і довіряє.
КЛІМ (драматург Володимир Клименко) колись нам сказав, якщо ви "тягнете" людину, а вона не хоче - все одно "тягніть" до останнього. Якщо ж ви "не тримаєте цю свічку", не підтримуєте у горі, розчаруванні, зневірі - тоді й у людини немає шансів на просвітлення.
КЛІМ (драматург Володимир Клименко)
Це для нас про віру у світ і про те, що не можна здаватися. Якщо ж не ти - то хто? Ніхто?!
2. Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався.
У поезіях Василя Стуса часто звучить ідея про те, що Долі не обирають… Її приймають, якою б вона не була. А от коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
Ми переконані, що кожна людина розрізняє добро і зло. Свідомо обирає свій шлях, однак, прямуючи до добра, інколи піддається спокусам. Задовольняючи мимовільні бажання, занижує планку вимог до себе. Виправдовує себе, що все так, як і раніше, однак це вже відхід від протореного шляху.
Софія Баскакова
Щоб отримати найкращу версію себе - необхідно слідувати собі, своїм принципам, своєму вибору. Не розмінюватись на дрібне, на те, що згодом похитне.
Практично мало хто служить своїй долі. Адже хочеться комфорту і всім подобатися. Тільки пройшовши складний шлях - знайдеш себе.
3. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи.
Люди часто живуть свої життя, не приймаючи відповідальності за свої ж рішення. Стус вкотре нагадує - все, що ти хочеш взяти від життя, залежить лише від тебе. Твій успіх - лише результат твоїх зусиль і старань, а програш - теж твоє бажання. Адже, якщо людина, наприклад, говорить, що її обманули - насправді, це вона погодилася обманутися.
Ігор Димов
По-друге, ніхто не має права змусити тебе зійти з твого шляху. Тільки за тобою вибір цих змін. Це - твоя відповідальність. А те, що ти не стався тим, ким хотів - твоє рішення.
4. Між світом і душею виріс мур.
Коли людина свідомо “відрізає” свої відчуття, свою емоційність, чутливість, можливість співчувати і любити, горіти і цікавитись - це катастрофа. Страх відчути біль робить нас в’язнями свого панциря. Цей мур не з’являється сам по собі. Його будуємо ми.
Один раз упавши - пильно дивимося під ноги. Один раз відчувши душевний біль - будемо уникати таких ситуацій, аби цей досвід не повторився. Це природно - захищати себе від фізичного страждання. А "заплющувати очі" на суспільну несправедливість, підлість чи зраду - слабкість. Неможливо витворити довкола себе пасторальний світ. Цинічно - не помічати, як твориться несправедливість.
Із цього панциря "все ок" згодом досить важко вибратися. Адже твій світ вже вибудуваний всередині, а коли тріщатиме оболонка - людина розуміє, що існує ризик обвалу. Хто мав сили позбутися панциря - виходить у нове життя, а попередні роки називає сном.
5. Скільки доль загублено! А скільки бережуть, аби покласти в узголів'я смертне про чорний день.
Ця фраза, як продовження попередньої.
Стільки доль і божественних планів були загублені через наші страхи. Людина береже себе, а тому і не живе на повну.
Не потрібно притримувати себе задля якогось "завтра" чи "колись". Почніть жити цією миттю на максимумі просто зараз. Це стосується всього: роботи, кохання, виховання дітей, випікання пирога чи написання пісні. І не бійтеся втратити сили. Адже це взаємообмін: ти даєш - і одразу ж отримуєш. Якщо ж ти не даєш - сила гасне. Якщо не віддаєш свою воду - вона застоїться. Замість чистого колодязя буде болото.
Василь Стус - український поет, мислитель, представник дисидентського руху. Автор п'яти поетичних збірок: "Круговерть", "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Час творчості", "Палімпсести". Активно відстоював права людини, критикував тоталітарний режим СРСР. У віці 47 років гине в ув'язненні у таборі Пермської області (Росія).