20 жовтня відбулася онлайн-презентація аудіоальбому за поезією Василя Стуса "Стус: Перехожий". 10 оригінальних композицій розмістили на цифрових платформах Apple Music, Google Play, SoundCloud, YouTube Music. На сцені театру “ДАХ” уже понад рік показують музично-співану виставу "Стус: Перехожий" (як її називають творці - камерна опера). Трійко молодих акторів Софія Баскакова, Володимир Руденко, Ігор Димов під кураторством драматурга КЛІМа обрали 12 поезій Стуса, які найбільше зрезонували їм.
Yabl спробує проаналізувати, чи може музика до вистави жити життям окремого музичного твору.
ДАХ рве!
Центр Сучасного Мистецтва “ДАХ” встиг подарувати світові два музичних колективи — “ДахаБраха” та “Dakh Daughters”, які успішно гастролюють за кордоном та прославляють українську культуру (народну музику, поезії українських письменників і не тільки). До того ж, створюється велика кількість інших вистав, де основні сенси транслюються глядачеві через музику.
Невгамовний режисер Влад Троїцький разом із формацією NOVA OPERA та композиторами Іллею Разумейком, Романом Григорівим, Сергієм Вілкою, Яною Шлябанською, Андрієм Мерхелем творять сучасні експериментальні опери, які стають помітними подіями сезону.
Вистава “Стус: Перехожий” була представлена публіці вперше у 2020 році на ГогольFest у Херсоні. Перед тим близько року створювалась сама вистава. Двоє акторів Володимир Руденко та Ігор Димов, а також акторка Софія Баскакова оформили музично поезію Василя Стуса завдяки пропозиції драматурга КЛІМа.
За словами акторів – ця вистава дала можливість прозвучати поезії Стуса по-новому і розкрити різні сенси, які закладав автор у свої тексти. Актори наголосили на тому, що у поезії Стуса є все необхідне – ритм, мелодія, ідеї. А робота самих акторів є спробою максимально добути все закладене поетом.
Камерну медитативну оперу “Стус: Перехожий”, можна дивитись на YouTube та поринути у вир Стусових текстів, покладених на музику.
Вмерти і не жити
Такий альбом “залетить” не кожному. Це не та музика і поезія, яку ти будеш слухати на репіті щодня, адже там багато сенсів, які грузитимуть. Назвати легким жанром цей аудіоальбом точно язик не повернеться. До прослуховування подібних речей треба ретельно готуватися або дуже сильно любити поезію Василя Стуса. Є пісні, які просто беруть і вичавлюють тебе крапля за краплею, після яких ти ніяковієш і не можеш далі прослуховувати альбом. До того ж, динаміка та раптові музичні провали на кілька секунд іноді викликають здивування.
Такі композиторські прийоми та знахідки тримають у напрузі, але через неї ж композиції можуть дратувати і не подобатись. Є також небезпека сприйняти сильну поезію автора, як депресивні роздуми про смерть. Тут ви не почуєте оди або гімни незламності та силі волі, точніше почуєте, але це не відобразиться на музичній складовій. Позитиву мелодії не вселяють, до того ж можуть мати й протилежний ефект. Хотілося б різноманіття закладених сенсів не тільки у темному звучанні, адже прочитання Стуса може бути доволі різним і у кожного – своїм. За настроєм акторів, воно чомусь виявилось суцільно чорним та депресивним і тому здається, ніби український поет постає “похмурим перехожим”. Разом із цим творці підживлюють твердження, що Василь Стус – не лише філософ, борець і сильна творча особистість, а й “вічний мученик”, яким його довгі роки фіксували у пам’яті людей.
Деякі музичні моменти губляться і не зчитуються через відсутність візуальної складової. Те, що у виставі сприймається певним чином, зовсім по-іншому уявляється під час прослуховування. Зокрема, хронометраж пісень. Одна справа, коли слухаєш симфонію на 20 хвилин, або Stairway to Heaven на 8 хвилин, й зовсім інша, коли слухаєш музичні експерименти театру для вистави за віршами. Тому швидко втомлюєшся слухати композиції по 10 або 14 хвилин, — до речі, найменша триває близько 5 хвилин. Але таку музику і виконання необхідно слухати.
Такого Стуса ви ще не чули
Тим, хто любить поезію автора, камерна опера однозначно сподобається. Тут є можливість відчути всі сумніви головного героя, який промовляє до вас голосами нині живих. Василя Стуса не дарма вважають одним із пророків своєї епохи, який активно протистояв радянській ідеології і вичавлював із себе страх, рабство та матеріалізм. З першої композиції ви відчуєте це.
Голос Софії Баскакової звучить наче дзвінок, який своїм дзвоном без втоми “прорізає” порожнечу і тим самим є “поводирем крізь темряву”. Якщо ви заплющите очі і просто вслухатиметесь у вокал, то чітко зможете уявити “темну печеру”, де ледь видно “мерехтливий вогник” від свічки. Перебуваючи у чорному проваллі власних думок, у полоні темряви ви все одно залишатиметесь із надією, яка живитиме вогонь вашої волі.
Мінімалізм в інструментальному звучанні теж підкреслює загальну атмосферність музики та обраної акторами поезії. Контрабас разом із фортепіано тут є двома протилежностями, які у своєму поєднанні допомагають акцентувати увагу слухачів та глядачів там, де потрібно артистам.
Зазвичай, говорячи про оперу, люди чомусь вбачають у ній обов'язкову помпезність та елітарність жанру, але “Стус: Перехожий” – не такий. Взагалі важко назвати цю виставу оперою у класичному розумінні. Я б назвав її радше монологом, який зосереджується на передачі характеру поезії крізь музику. Тут поезія Василя Стуса вимальовує нам образ поета, наче Гамлета, який перебуває у полоні своїх вагань, пристрастей та страхів і водночас дає їм гідну відсіч.
Слухай і багатій (душею)
Вердикт один – треба слухати. Ніколи не зрозумієш, сподобається тобі щось чи ні, якщо не спробуєш! Так само відбувається з аудіоальбомом за виставою театру ДАХ “Стус: Перехожий”. Безумовно цей твір знайде і своїх поціновувачів, і хейтерів, адже байдужим після прослуховування лишитися неможливо. Хтось буде пишатися роботою акторського складу і ще більше закохається у поезію Василя Стуса, а хтось говоритиме, що з вистави просто вирішили вижати максимум продукту для споживання. Наприклад, Влад Троїцький вже вдавався до подібного ходу із релізом альбому з музикою до однойменної вистави Dakh Daughters під назвою Make Up.
Та, повертаючись до Стуса… Дехто скаже, що 10 текстів поета – замало, щоб розкрити сутність творчості автора, а дехто побачить у цих десяти композиціях нові “відблиски на діаманті” та цілий всесвіт.
Попри всю суперечливість емоцій при прослуховуванні саме аудіоальбому, можна зазначити, що в будь-якому разі краще переглянути виставу і потім прослухати його музичний аватар. Або зробити навпаки, щоб повністю сприйняти картину, яку нам малюють актори театру ДАХ.