Українське кіно ще ніколи, здається, не заходило на територію кримінальних 90-х. Важко сказати, чи саме ця причина привернула таку пильну увагу до нової стрічки “Носоріг” відомого в Україні режисера Олега Сенцова, або ж особистість самого автора змусила всіх очікувати цей фільм? На це питання відповісти не дуже просто, але ми спробуємо.
Стрічка виходить у вітчизняний прокат 17 лютого 2022 року.
Коли ми говоримо про Олега Сенцова, то важко не згадати його бекграунд, за яким протягом кількох років слідкувала вся країна із затамованим подихом, але говорячи про “Носорога”, хочеться все ж таки максимально сконцентрувати увагу на самому фільмі і намагатися відійти від політичного аспекту.
Зараз можна робити вигляд, що це неправда, але все ж більшість з нас дорослішали свого часу не в останню чергу завдяки фільмам і серіалам на кшталт “Бригада”, “Брат” та “Брат 2”, “Жмурки”, “Бумер” та іншим російським кіноепопеям на тему братків, бандитизму та романтики 90-х у пострадянському просторі. Можна по-різному до цього ставитись, але цей культурний бекграунд сьогодні вже не викреслити з нашого минулого. Подібні фільми були якісним відображенням та рефлексом на ті важкі часи, які переживали наши батьки, а, можливо, і хтось із нас, після розпаду тоталітарного пекла під назвою Радянський Союз. Проте саме в українському кіно теми “кримінальних 90-х” ніхто раніше особливо не торкався.
Без перебільшень, саме “Носоріг” - це перший українськомовний фільм про 90-ті в Україні. Як ви розумієте, очікування від фільму були чималими. Додатково підігрівав цікавість виконавець головної ролі, громадський радикальний активіст та лідер руху “Гонор” Сергій Філімонов. Хтось засуджував Сенцова за такий вибір актора на головну роль, а хтось навпаки був приємно здивований.
Сюжет побудовано навколо хлопця із прізвиськом Носоріг, який разом зі своїм другом Плюсом потрапляє до кримінальної “тусовки” в 90-ті роки, починає займатися бандитизмом і крок за кроком втрачає все те людське, що в ньому колись було.
Одразу відповім на запитання, яке всіх турбує: “Носоріг” - це справжнє авторське кіно, яке зроблено дуже чесно, якісно і “з душею”. Іншими словами, всі очікування більше, ніж виправдані. Та потрібно розуміти одну важливу річ, що 90-ті і весь кримінальний вайб у стрічці Сенцова - це більше фон, ціль якого полягає в тому, щоб допомогти нам донести трагедію цілого покоління шляхом демонстрації історії життя однієї людини.
І замість умовного “Брату” чи “Бумеру” по-українськи ми несподівано отримали від Олега Сенцова дуже біблейсько-філосовське кіно, яке деяких глядачів цілком ймовірно може цим відштовхнути. Ні, антураж та атмосфера 90-х тут зроблені теж на дуже високому рівні. Авторам було достатньо поїхати знімати свій фільм у Кривий Ріг, де, на жаль, час стоїть на місці, а тому відтворити там відповідну епоху було дуже нескладно. Проте досить чітко видно, що Олег знає, про які часи він знімав кіно і як тоді жили люди. Бо “Носоріг” не виглядає стереотипним кітчем на тематику 90-х, - це саме чітке відображення тих часів. Відображення, якому віриш і в якому немає жодних сумнівів під час перегляду. Але водночас усі важливі події для головного героя найчастіше залишаються поза кадром, а все, що ми бачимо, - це сама реакція Носорога і те, який слід ці події залишають у його житті.
Олег не намагається романтизувати ці часи, як це звикли робити в тих же російських фільмах такої тематики (так, вибачте, але порівнянь тут не уникнути). Сенцов чесно показує нам весь той бруд та жорстокість, якими була просякнута епоха 90-х.
При перегляді не відчуваєш романтику чи ностальгію за цим періодом, а лише вдячність, що він нарешті пройшов і що зараз люди існують за законами. Олег не “вибілює” своїх головних героїв і не робить з них позитивних персонажів у важких обставинах. Ні, Носоріг - це не Данило Багров з чистим серцем, який хоч і вбиває людей, але залишається при цьому своєрідним пострадянським суперменом. У Сенцова головний герой жорстокий покидьок, який стає на цей шлях не через мрію отримати багато влади, заробити купу грошей чи просто стати крутим бандитом.
Ні, трагедія головного героя полягає в тому, що він не бачить цінності чи мети свого життя та існування, а тому йде тим шляхом, яким йшла більшість у ті часи. І в цьому його головна трагедія. Не в тому, що він обрав хибну дорогу, а в тому, що не знайшов своєї. Просто тому, що обставини, час, оточення не показали йому нічого іншого, як можливість взяти до рук ствола і вбивати людей. Це пекло, з якого неможливо вирватись, бо банально не розумієш, куди саме вириватись.
Саме тому головний герой, незважаючи на все жахіття, зроблене його руками, здається скоріше не покидьком, а мучеником, який власними помилками та стражданнями через них прокладає шлях для майбутніх поколінь, що зможуть уникнути його долі. І це може прозвучати, як блюзнірство, але насправді Носоріг нагадує своєрідного Христа, що бере всі гріхи на себе, аби потім ми жили із чистою совістю. У фільмі навіть є відповідні алюзії на Ісуса в обличчі головного героя.
Що стосується сцен насилля, то вони доволі жорстокі та провокаційні. Вбивства не виглядають умовними чи кіношними, вони саме такі, як треба, щоб за 90-ми не хотілося ностальгувати чи культивувати їх. Тут багато крові, детальних сцен з тортурами, бійками, на які боляче дивитись, досить брудні перестрілки, після яких точно не захочется брати зброю до рук. Сенцов чесно працює з таким невід’ємним атрибутом 90-х, як насилля та вбивства. Він не смакує, а лякає ними.
Початок фільму взагалі доводить, що Олег по-справжньому майстерний режисер. “Носоріг” перші хвилин десять зображує сцену в стінах квартири, що демонструє глядачеві дорослішання та становлення головного героя, дозволяючи зрозуміти, які події та люди вплинули на його майбутнє. Камера постійно переносить нас із кімнати в кімнату, граючи з часом подій та все це у форматі одного кадру з непомітними неозброєному оку монтажними склейками. За 10 хвилин ми отримуємо більше інформації, ніж в деяких українських фільмах за дві години. Стрічці вдається за короткий проміжок часу і з мінімальними діалогами показати історію родини головного героя та відібразити долю кожного з оточеннями Носорога.
Акторські роботи тут теж на висоті. Спочатку до Сергія Філімонова в головній ролі ставишся досить скептично, проте, чим більше на нього дивишся, тим важче тобі стає уявити в цьому образі якогось іншого актора. Органіка та певний бекграунд Сергія допомагає йому не грати роль, а просто жити в кадрі та бути собою. Разом з тим він досить чесно та органічно відіграє певні моменти, в яких необхідна емоція. І він це настільки тонко робить, що деякі актори на його фоні через це виглядають дуже награно. Сергій створив неповторний образ, якому віриш, співчуваєш і ненавидиш водночас. З ким Філімонову пощастило, так це з основними партнерами. Ірина Мак у ролі мами просто блискуча. У ній неможливо не впізнати збірний образ наших матерів та бабусь, що вимушені були тримати все на своїх плечах у ті часи. Приємно було також бачити Олександра Рудинського та Євгенія Григор’єва в банді Носорога. У Євгена взагалі роль не менш складна, ніж у головного героя і він більше, ніж на 100% впорався з нею. А в Олександра роль хоч і невелика з точки зору розкриття персонажа, але не помітити його у фільмі неможливо. Він поцупив кожну хвилину хронометражу, переводячи всю увагу на себе. Чого варта одна тільки сцена весілля, де він чіплявся до всіх!
Суперечливим можна було б назвати фінал. Це саме той момент, який багатьом може не зайти, адже на відміну від загальної атмосфери фільму, його завершення виглядає дуже метафоричним та абстрактним, з певними алюзіями на християнство. І деякі цілком справедливо можуть бути цим розчаровані, хоча якщо брати питання суб’єктивного сприйняття фільму, то, як на мене, такий кінець шляху Носорога спрацював. Я вважаю, що саме ця трохи філософська структура фільму, яка хоч і лежить на поверхні, але все ж відрізняє фільм Сенцова від інших на цю тему, роблячи його абсолютно унікальним та авторським. І хоч я погоджуюсь, що Олег зробив це занадто прямо та в лоба, змусивши героїв проговорити в діалогах те, що цікавіше було б додумати самому, але як вектор - це дуже красивий напрямок у такому кіно.
Врешті-решт, важко не визнати, що насправді “Носоріг” - фільм дуже на любителя, і буде багато людей, яким він банально не сподобається, або вони не захочуть його зрозуміти. Проте це не відміняє того факту, що Олег Сенцов створив дуже сміливе та справжнє кіно з шокуючими сценами, важливим меседжем та неймовірною мовою кіно. І неважливо, сподобається вам це кіно чи ні, раджу сходити на нього і підтримати, коли воно вийде в широкий прокат. “Носоріг” вартий уваги у будь-якому разі.