Фільми жахів, або горори, протягом усього періоду існування цього жанру настільки розвинулися, що їх давно не варто сприймати, як якесь B-movie чи вузько спеціалізоване кіно. Так, фільми жахів майже ніколи не претендують на “Оскари” чи премії провідних кінофестивалів, вони нечасто стають касовими мегахітами, проте горор живе і квітне, - як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими жанрами, даруючи безмежжя найрізноманітніших стрічок.
Напередодні Хелловіну хочеться розповісти про ті фільми, які безумовно містять в собі вагомі горорні елементи та певною мірою вважаються оригінальними кінотворіннями і спроможні викликати не менший страх або жахіття, ніж традиційні астрали, закляття, Фредді Крюгери чи паранормальні явища.
У нашій добірці ми висвітлили різні сторони, види та модифікації жахів у кінематографі, а також спробували розкрити їхню унікальність та особливість. Розглядаємо лише художні повнометражні фільми, бо серіали - це абсолютно окрема історія.
Термінологія та твердження у цьому рейтингу є досить суб’єктивними, як напрочуд суб’єктивним є саме розуміння жахів у кіно. Поїхали!
Це містичний драматичний трилер хоч вийшов і після усім відомого серіалу, та сюжетно є його приквелом. Ця повнометражна стрічка розповідає про останні дні життя старшокласниці Лори Палмер та про злі надприродні сили, що призвели до її загибелі. Фільм, що є невід’ємною частиною культового кіновсесвіту Твін Піксу, вважаю еталонним кіножахіттям, адже:
- чорний вігвам, який є місцем для життя злих духів, може одночасно інтригувати і смертельно лякати непідготовленого глядача, а всі сцени в цих культових кімнатах із червоними шторами - свого роду еталон непереможного та всеосяжного страху;
- головний злодій на ім’я Боб є зразком безпринципного, безжального та всеосяжного Зла, яке за будь-яких обставин переможе обрану жертву;
- стрічка, як і в принципі уся творчість Лінча, пронизана духом некомфортного сюрреалізму, багатосторонніми ребусами та містичними загадками, де багато чого можна трактувати як завгодно. Класика поза часом.
Містичні жахи про подорож матері та її доньки до однойменного, начебто закинутого містечка. Там разом із реальністю, заселеною агресивною релігійною сектою, співіснує паралельний вимір, в якому на світ виповзають страшні потойбічні істоти. А саме місто, як на сковорідці, палає від підземного вогню.
Цю екранізацію популярної комп’ютерної гри можна віднести до горору, бо:
- у фільмі вибудований та візуалізований досить живий, атмосферний та страшний світ, який не є реальністю, але це і не загробний світ, - тут сильно жахають не живі істоти, але й не мерці;
- у “Сайлент Хіллі” є певний міні-всесвіт, який дійсно більш притаманний комп’ютерним іграм, ніж фільмам, - і цє поєднання гри та кінематографу створює свою магію, до того ж, ще й дуже моторошну;
- оккультизм, релігія, відьми, прокляття, помста, злі духи, місто-привід, Темрява, міфічні та пекельні істоти, вічний підземний вогонь - аж занадто багато відсилань, ознак та символів, властивих містичним фільмам жахів, що роблить це кіно всупереч певній сумнівності сюжету чимось значно більшим, ніж підліткова страшилка.
Будь-який рейтинг жахів буде не до кінця повноцінним без визнаного короля цих самих жахів - Стівена Кінга. 1408 - це готельний номер, з якого ще ніхто не вийшов живим. Герой Джона К’юсака, борець з паранормальними казками, вирішив на собі спростувати містичну природу цих готельних апартаментів.
Серед безмежної кількості екранізацій метра хочеться виділити саме цей фільм, тому що:
- усе, що відбувається у цьому диявольському номері, виконано на найвищому рівні жахів, які прокрадаються глибоко всередину та змушують зі страхом очікувати чергового переляку або привида;
- герой начебто проходить усі кола пекла з великою кількістю варіацій та облич Зла, і це дійсно може працювати на навіть “товстошкірого” глядача;
- частина жахів побудована на певних обманливих факторах, коли те, що здається добром чи більш-менш спокійною гаванню, несподівано обертається для героя та глядача темною стороною. Неймовірно працюючі жахи.
Існує певне прокляття, яке переслідує свою жертву рід різним виглядом, а коли наздоганяє, то вбиває. А передається воно лише одним шляхом - через секс, і щоб позбавитись його, а точніше передати іншому - це також через секс. Група молодиків бореться з цієї невідомою та потужною силою, з незрозумілими шансами на перемогу.
Цей, не побоюсь сказати, шедевр взагалі ні на що не схожий і є потужним представником небанальних фільмів з домішками жахів, бо:
- головною рушійною силою є непередбачувана, всеохоплююча, всюди присутня, неминуча, метафізична Зла Сила, в якій зчитується Смерть, хоча про це прямо не говориться;
- весь фільм, майже кожна хвилина хронометражу наповнена надлюдським Страхом. Страхом тої природи, коли що не роби, все рівно він тебе зломить;
- за стрічкою побудовано чимало теорій та гіпотез, бо кіно сповнене символізму та метафізики. Також цей “розумний” горор насичений потужним саспенсом, коли ефект несподіванки досягає якогось божевільного рівня, мало з чим порівняного. Справжній фестивальний горор.
За сюжетом цього драматичного трилеру з елементами жахів, група американських молодиків відправляється у культурологічну подорож до шведського поселення. Там місцева община у досить специфічний спосіб святкує день літнього сонцестояння, та й взагалі за їхніми обрядами ховається щось ненормальне
Арі Астер, автор дійсно видатного горору “Реінкарнація”, продовжує дивувати і два роки тому випустив вражаючий та унікальний горор “Сонцестояння”, адже:
- це кіно неіснуючого піджанру “денний горор”, бо майже всі події відбуваються під пекучим сонцем та в найсвітліший день, а події дійсно жахають;
- фільм впливає на психіку не стільки дією, як очікуванням чогось страшного. Тобто створено атмосферу всеохоплюючого жаху, який не відбувається, проте точно відбудеться, і обов’язково в якійсь збоченій формі;
- такий обов’язковий елемент жахів, як Зло, в “Сонцестоянні” проявляється у величезній кількості жителів селища, - це Зло ховається усюди та в кожному: за милими усмішками та відкритити душами, за хижим вищиром чи загадковими поглядами. А потім виходить ззовні і діє - жорстоко, криваво та візуально неперевершено. Надважливе кіно для розвитку жахів, як жанру.
У пошуках філософського каменю Скарлетт разом з групою відчайдухів занурюється в катакомби Парижу, знімаючи все на ручну камеру. Та дарма це вони затіяли - замість звичайного багатокілометрового підземелля на них чекає щось потойбічне, сюрреалістичне та вбивче.
Не дуже відома стрічка, яка любителям нестандартних горорів дуже бажана до перегляду, бо:
- тут органічно поєднується ефект документальної зйомки із невимовними жахами, які начебто фіксуються на камери мандрівників. Тому одна справа, коли відверто постановочне страхіття гарно зняте і подане, і зовсім інша, - коли увесь містичний треш бачиш, як любительську зйомку;
- фільм є цікавою та неймовірно моторошною варіацією на тему царства мертвих і того, з чим там можна зустрітися. Думаю, що навіть досвідчений глядач може бути враженим від побаченого;
- крики та відчай, відвага та прірва, порятунок та поламані кістки, тінь смерті та допомога ближнього - вражаюча суміш усіх можливих методів та наслідків боротьби з Нею. Пекло - це не лише чорти та вогонь.
Сюзі приїздить вчитись до відомої танцювальної школи, та тут відбуваються досить дивні події - танцівниці пропадають, викладачки дуже дивні, і все насичене чимось дуже страшним і небезпечним.
“Суспірія” здатна дати неймовірний заряд потрібних емоцій, тому що:
- крізь призму, здавалось би, світлих за своєю природою танців тут розкриваються дуже темні та злі матерії, співставляються явища, які що за своєю суттю, що в кінематографі мало перетинаються;
- стрічка не нехтує психоделічними та страхітливими епізодами, з фізичними каліцтвами та актами нелюдських вчинків, особливо жахає останній “бій” - страшне й незабутнє видовище. Проте, це все подається не як кривавий треш, а як дійсно окремий вид кіномистецтва - такий собі елітарний горор;
- фільм наповнений змістами, ідеями та символами, розуміння яких досягається за наявності певних знань. Ще одна історія, вища за звичайні жахи.