В українських кінотеатрах з’явилася містична стрічка, події якої відбуваються в минулому та сьогоденні. Наскільки вдалою вийшла нова робота Едґара Райта — читайте в матеріалі Yabl.
Едґар Райт вирішив зняти не зовсім типове для себе кіно, бо дуже відчутно відійшов від комедійної складової. Також викликали непідробний інтерес детективно-містичні елементи, турботливо забарвлені в неонові кольори. Навіть більше, режисер розділив історію навпіл, тому глядач має змогу періодично повертатися в минуле — Лондон 60-х років, і це був дійсно вдалий хід. Але як щодо розвитку подальших подій? Тут і виникли проблеми, бо з наявними інгредієнтами можна було досягти значно більшого, натомість новий проєкт Райта поступово перетворився на дещо похмуру та передбачувану стрічку з яскравими сплесками.
Баланс між минулим та сьогоденням витримувався завдяки своєчасним переміщенням — тому під час перегляду дійсно хотілося повертатися в 60-ті чи навпаки. Атмосфера, яка панувала в кадрі, була дуже магнетичною, до того ж Томасін МакКензі та Аня Тейлор-Джой робили все можливе, аби їхні персонажки розкривалися на тлі ситуації, що потроху напружується. Деякий час усе йшло за планом, але після 50-60 хвилин хронометражу почали з’являтися проблеми: ритм буксував, дійство ставало все більш шаблонним… Але повернемося до цього пізніше.
Томасін МакКензі виконала роль юної Елоїз, яка приїжджає до Лондона з провінції. Мета — стати відомою дизайнеркою, бо така ж мрія була в її матері, що вчинила самогубство… Мегаполіс та нове оточення виявилися не надто привітними, і тому дівчина шукала втіху в улюбленому ретро та затишній кімнаті у старому будинку. Усе змінилося відтоді, як вона почала бачити у снах інший Лондон: коли надворі були бурхливі 60-ті. Незрозумілим чином Елоїз також отримує можливість спостерігати за життям яскравої Сенді (Аня Тейлор-Джой), і кожна наступна ніч стирає межу між ними, що робить цей зв’язок дуже небезпечним.
Фільм порушує важливі питання у двох часових зрізах, і завдяки цьому перша частина «Минулої ночі у Сохо» цікавіша, ніж завершення, коли творці спробували зробити те, що відбувається, більш гострим, божевільним і кривавим. Ніколи не втратять актуальності спроби досягти чогось у великому місті, бо заповітна мрія — це те, що надає крила навіть у найскрутніші часи. Головна героїня якраз зіштовхується з випробуваннями на своєму шляху, де їй майже всі бажають провалу чи ганьби. Такий сучасний світ — жорстокий, інколи навіть надмірно. Але переміщення до Лондона минулого стають ніби нагадуванням: раніше теж було несолодко, через що молодим та амбітним доводилося зраджувати свої принципи й терпіти не менші приниження.
Наскільки тут взагалі доречний горор? Він дещо нівелював задатки у другій половині, коли місцями була наче варіація «Суспірії», проте винятково за тональністю та ситуацією, у яку потрапляє молода героїня зі своєю мрією. Але горор «Минулої ночі у Сохо» не так жахливий, як мелодійно-красивий (іноді надміру тягучий, через що бракує динаміки). Власне, саме завдяки цьому ми отримали таку історію — про демонів не з пекла, а про внутрішніх «представників», що поступово з’їдають нас, залишаючи після себе непроглядну чорноту. Це іноді ламає навпіл морально, але завжди є промінчик світла, до якого потрібно лише дістатися — самостійно чи за допомогою когось.
Едґар Райт зняв настільки чарівне у візуальному плані кіно, що хочеться пробачити всі недоліки, властиві безпосередньо цій історії (сюжетні ходи не здатні дивувати, розвиток героїв і взаємин між ними майже зупинився перед фіналом). Все ж таки приємно сидіти в залі кінотеатру і відчувати, як тебе поглинає атмосфера стрічки — від екрану не хочеться відриватися, а драйвова музика (дуже скрупульозно підібрана!) лише сприяє зануренню в ностальгічну подорож до Лондона 60-х і сьогодення. Ця мандрівка не мине безслідно для головної героїні, яка лише захотіла заявити про себе в непривітному мегаполісі.