З четвертого листопада в кінотеатрах України розпочинаються покази нового високобюджетного кіноатракціону, супергеройського блокбастера «Вічні» (Eternals) режисерки Хлої Чжао («Земля кочівників»). Це третій фільм четвертої фази Кінематографічного Всесвіту Marvel, а загалом уже 26-та повнометражна художня стрічка, створена на Marvel Studios. Які шанси в цієї картини стати новим касовим хітом? Що поєднує її з цим всеосяжним кінопопкультурним явищем, на яке з 2008 року ходять класами, масами, парами та сім’ями? У чому основні відмінності свіжого кінотворіння від усього кінокоміксового надбання студії?
Кіновсесвіт Marvel, всупереч певним особливостям, законам та мінусам жанру, має одну визначальну рису — це складноструктуроване, кількарівневе, багатофільмове поєднання найрізноманітніших персонажів, у всіляких варіаціях і зв’язках. Так, подібні взаємодії притаманні будь-якій багатосерійній франшизі, але щоб ось так взяти й у двох фільмах («Месники: Війна Нескінченності» та «Месники: Завершення») поєднати три десятки героїв із усіх 20 стрічок Всесвіту? Поєднати, половину вбити, потім воскресити, покінчити з головним злодієм і так завершити цілу Фазу, а ще шлях деяких важливих супергероїв? Такого більш ніде в історії кіно не знайти.
Потім була «Чорна вдова» про Наташу Романофф, яку якраз у «Месниках» вбили; за нею «Шан-Чі та легенда Десяти кілець» — перший фільм Marvel із головними героями азіатами. І ось, власне, «Вічні». Це кіно, схоже, відкриває новий Кіновсесвіт у Кіновсесвіті Marvel, бо, окрім тоненького зв’язку з легендарним вчинком Таноса у «Месниках» та хаотичними згадками про деяких супергероїв Marvel, до попередніх 25 картин«Вічні» сюжетно не мають стосунку.
У «Вічних» глядач знайомиться з групою нових супергероїв позаземного походження, які звуться Вічними (як же ще). Ніхто їх не модифікував, вони не люди, та й безнадійні жителі планети Земля зі своїми постійними війнами та конфліктами їх мало цікавлять. Вічні покликані боротися зі злими іншопланетними істотами Девіантами. Кілька тисячоліть тому вони цих монстрів наче побороли, потім отримали команду засісти на чужій для них Землі приблизно на вічність, перемішатися з людьми, соціалізуватися та чекати наступних викликів. І ось уже в наші часи Девіанти знову звідкись з’явилися та загрожують людству. Але ще більшу небезпеку становить типовий для планет Всесвіту, але перший і останній для людської раси кінець світу, який ось-ось має накрити Землю. І це не спойлер, бо коли кіношні супергерої не рятували її? Зрозуміло, що наші персонажі беруться до роботи, хоча зав’язати з тисячолітнім безтурботним життям не так просто.
Одне з основних багатств фільмів студії Marvel — живі, харизматичні, душевні, жорсткі, мінливі, комічні та ще багато які герої. Саме такі персонажі досить часто витягують на більш-менш пристойний рівень супергеройські картини з примітивним сюжетом, шаблонним екшном і картонними антагоністами. Перед творцями «Вічних» стояло надскладне, майже нездійсненне завдання — створити абсолютно нових супергероїв, наділити кожного зрозумілою мотивацією, відмінними характеристиками, нікого сильно не завалити та ще й посіяти бажання бачити їх у наступних частинах безкінечної франшизи. Чи вдалося це зробити режисерці та співсценаристці Хлої Чжоу разом з іншими трьома сценаристами та, звісно ж, самими виконавцями — різнобарвним акторським складом? Абсолютно! Усього вищезазначеного, на мій погляд, автори досягли.
Згідно з сучасними тенденціями, серед Вічних є представники всіх рас, плюс перший супергерой із вадами слуху та перший супергерой із... не скажу якою орієнтацією. Тут є як досвідчена акторська гвардія, так і більш молода — і всі справляються як слід. За досвід відповідала передусім Анджеліна Джолі, яка зіграла войовничу та подеколи дивакувату Тену. Вічно молода та сильна духом акторка в ролі такої ж Вічної була вкрай доречна. Сальма Гаєк, яку зараз нечасто побачиш у великому кіно, втілила духовну лідерку Вічних — Аджак. Теж чудове потрапляння в роль і нагадування про часи, коли її зірка ще яскраво палала.
Також тут відтягуються та на всю запалюють: досить відомий виконавець пакистанського походження Кумейл Нанджіані («Дулітл», «Махач вчителів»), характерний корейський актор (переважно корейських стрічок) Ма Дон Сок, ідеальний кандидат для втілення неочевидних психопатів Баррі Кеоган («Убивство священного оленя», «Легенда про Зеленого лицаря»). Головна героїня цієї епічної кінооповіді — Cерсі, чуттєва та якась аж надто людяна як для не людини; її роль отримала Джемма Чан («Капітан Марвел»). Коханих чоловіків Серсі дивним чином (чи спеціально?) зіграли Річард Медден («1917») та Кіт Ґерінґтон, які втілили образи братів у славетній «Грі престолів». Медден зіграв найпотужнішого та найскладнішого Вічного на ім’я Ікаріс, що не раз здивує глядачів.
До чого цей акцент на персонажах та акторах? Бо ці відважні чоловіки та жінки, як мені здалося — своєрідні нові Месники, нові герої, які хай навіть не замінять Торів, Халків, Залізних людей, але принаймні можуть дати «нове дихання» цим коміксовим кіновимірам. Якщо повернутися до сюжету як базового індикатора оцінки фільму, то загалом усе тут класично по-марвелівські. Класично, бо дія розвивається за зрозумілою та звичною для такого кіно структурою (кожен сам для себе може її визначити і так чи інакше матиме рацію) та з дуже затягнутим хронометражем, через що іноді на екрані відбувається майже ніщо.
З іншого боку, тут є неоднозначна природа, розвиток і розкриття конфлікту. Він породжує непрості моральні дилеми для героїв, відчутно глибші за звичні «давайте рятувати світ, бо хто ж, як не ми». Вічні не мають природного зв’язку з Землею, як і їхній Творець, тому деякі представники цієї версії Месників можуть подарувати певні поведінкові несподіванки.
Відверто кажучи, мені не зрозуміла цінність промовідео, у яких вихваляються видовищним фільмуванням на... зеленому чи синьому екрані. Звісно, такі масштабні суперблокбастери неможливо зняти без використання безлічі комп’ютерної графіки, але що занадто, то не добре, хто б як не доводив неможливість знімань без такої кількості штучних елементів. Так от, «Вічні», безумовно, теж насичені візуальними ефектами різних видів, але тут, як, здається, ніколи в цьому Кіновсесвіті, багато сцен знімали на натурних локаціях; і де можна було обійтися без VFX, то обходилися. Режисерка Хлої Чжао наполягла на великій кількості натурних знімань, студія пішла їй назустріч, і в результаті око глядача будуть радувати чудові Канарські краєвиди та узбережжя Атлантичного океану.
Але ж ми про супергеройське кіно врешті-решт. Хто прагне нестримного екшну, безлічі бійок найфантастичнішими видами зброї проти найфантастичніших істот, пафосних геройських монологів і не дуже винахідливих діалогів, польотів у безмежжя та падінь у нікуди, апокаліптичних вибухів і неймовірних порятунків, єднань, роз’єднань і знову єднань емоційно нестабільних супергероїв — це все отримає! Артхаусна режисерка Хлої Чжао чудово розуміла, на якому полі працює, тому закони не зраджувала, навіть діалоги не зробила хоча б трохи кращими, ніж це буває в таких фільмах, але помітно приправила стрічку своїм баченням, стилем і додатковими глибинами, що далеко не завжди притаманні Marvel. І стала творцем нових супергероїв.
Немає вагомих причин, щоб шанувальники Кіновсесвіту Marvel, а можливо, і частка фанів DC (полетіли отруйні стріли гніву в автора цих рядків) проігнорували «Вічних». Байдужі до цих багатомільйонних франшиз, але прихильні до епічного та видовищного кінотеатрального контенту теж мають звернути увагу на це творіння з типовою супергеройською кіноконструкцією, створеною трохи по-новому, зі свіжим поглядом, наповненою цікавими, дійсно яскравими кіногероями та, можливо, майбутніми улюбленцями мільйонів кіноглядачів. Не шедевр, не стрибок до хмар, проте відчутно вище моїх очікувань не фаната жанру, тому вердикт очевидний — так, дивіться це кіно.