В українських кінотеатрах в обмежений прокат виходить фільм «Поганий сусід» Даніеля Брюля. Чому варто подивитися це камерне кіно?
Даніель (Даніель Брюль) — німецький актор, якому запропонували перспективну роль у Голлівуді в умовних коміксах «Марвел». Вранці перед дзеркалом чоловік повторює фразу: «Він прийшов із темряви». Далі — сніданок перфекціоніста: мюслі та фрукти, розкладені на підносі в певному порядку; і пакування валізи. Даніель на добу летить до Лондона, щоб підтвердити свою участь у проєкті. Поцілувавши дружину Клару, яка ще спить, він покидає просторий пентхаус у модному районі Пренцлауер-Берг у Східному Берліні. До літака є час, і Даніель заходить до бару неподалік, де хазяйка вітає його словами «А ось і наш Том Круз!» Однак далі все піде не так гладко. У закладі актор зустріне Бруно — свого сусіда навпроти. Він розкаже Даніелю багато неприємного: і про нього самого, і про його сім’ю.
Режисерський дебют німецького актора з іспанським корінням Даніеля Брюля загалом дуже іронічний. Не змінюючи імені головного героя, виконавець робить Даніеля схожим на себе. Коли Бруно перераховує ролі, у яких чоловік йому не сподобався, не складно відгадати фільмографію Брюля. Шанувальники артиста із задоволенням проведуть паралелі з його кар’єрою: із фільмом «Ґуд бай, Ленін!», історичним детективним серіалом, який дуже схожий на «Алієніста» та важливим екранним тестом (за сюжетом, він грає злодія, подібного до Земо) у серіалі Disney+ «Сокіл та Зимовий солдат». Загалом веселий і скромний дебют, розгортаючись в одній локації, працює як гостра метакомедія, стає все більш тісною за своїм масштабом і розкручується по спіралі в нав’язливий трилер.
Але замість того, щоб перетворити уявного Даніеля в чудернацьку карикатуру, головний герой стає реалістично підсиленою версією Брюля. Марнославство та самовдоволена впевненість, ніби він може отримати все, що хоче, із красивою зовнішністю та невичерпною чарівністю — досить відразливі, аби викликати зловтіху.
Але об’єкт для критики у фільмі — не тільки особистість актора. Брюль продовжує засуджувати сучасну політику джентрифікації Берліна, жертвою якої став батько Бруно. Колись будинок у Пренцлауер-Берзі, де вони зараз живуть, був державним житлом НДР, і квартира, у якій поселився Даніель, належала тату Бруно. Забудовники залякали старого, йому довелось переселитися до сина. Ось чому чоловік так ненавидить сусіда-актора. Це буквально класова ворожнеча, просякнута потом і кров’ю людини, що втратила роботу програміста і стала співробітником служби підтримки банку. Після смерті батька єдина розвага Бруно — стежити за життям багатшого та успішнішого Даніеля, а також планувати помсту.
Майстерна гра двох акторів в одному барі у цій трагікомедії свідчить про рівень їхніх професійних можливостей. Брюль, хоч і втілює образ самого себе, потрапляє в настільки психологічно некомфортну ситуацію, що в цей момент його варто пожаліти. Бруно ж (Петер Курт, якого можна було побачити в серіалі «Вавилон – Берлін») дає такого постарілого Роберта Мітчема, праведника та борця за справедливість, що йде за своїм бажанням до кінця. Образа Бруно на Даніеля глибша за злість. Він символічно вважає того відповідальним за кожну порушену політичну обіцянку, що перетворило місто на майданчик соціальної нерівності, а людей таких, як сам — у клас невдах. Треба лишень побачити неприємний холодок в очах Бруно, щоб уявити ненависть, яку сусід відчуває щоразу, коли сміх Даніеля лунає у дворі.
Сценарій відомого німецького письменника Даніеля Кельмана, заснований на ідеї Брюля, працює над тим, щоб зберегти цього Тома Круза в барі до того моменту, коли він уже спізниться на літак. Однак у фільмі, який триває понад 90 хвилин, середня частина здається трохи затягнутою та повторюваною, а словесні суперечки — занадто помітна тактика відтягування моменту, поки не почнеться справжній скандал. Цій камерній стрічці, мабуть, трохи не вистачає театрального сюру, але вона примусить глядачів додивитися до сумного фіналу, коли в кадрі після титрів з’явиться голлівудська зірка — акторка «Примарної нитки» Вікі Кріпс.