Коли вчителька з образотворчого мистецтва каже, що з тебе не вийде художниці, але все, що не можна сказати словами, завжди можна зобразити, - шлях один: бути ілюстраторкою.
Yabl поспілкувався з Альоною Нагель про те, як брак цікавих карток для раннього розвитку дитини спонукав згадати власне дитинство і нарешті займатися тим, що приносить і задоволення, і гроші.
Гайда читати, бо, можливо, варто і вам полишити неулюблену справу, щоб знайти самореалізацію в тому, що до душі й (принаймні потенційно) до гаманця.
− Як стали ілюстратором? Яку освіту отримали для цього?
Історія, як я стала ілюстратором — це історія, напевно, кожної другої людини на пострадянському просторі. Хоча це вже більше схоже на мем, ніж на історію.
Спочатку потрібно отримати одну освіту, потім зрозуміти, що це не те, чим хочеться займатися, і освоїти інше.
За освітою я інженер-програміст. І хоч мені подобалося працювати з алгоритмами та структурами даних, взаємної любові з цією професією так і не сталося. Тому після кількох років спроб попрацювати за професією, я пішла геть і 6 років займалася різними благодійними проєктами. А до малювання прийшла під час декрету, на перший погляд, абсолютно випадково.
Під час вагітності шукала картки для раннього розвитку дитини. Все, що зустрічала в інтернеті, виглядало сумно. Тоді прикинула, а що заважає мені самій зробити ці картки? Ще в школі, я навчилася малювати у Paint, а в університеті освоїла Photoshop. Тому знову помалювати на комп'ютері мишкою здалося природним рішенням. Врешті-решт, я намалювала картки, видрукувала у друкарні, виклала готовий продукт в Instagram і майже оразу отримала перші замовлення від знайомих. З того часу стала заробляти на малюванні й дизайні.
І тут питання, а де ж художня освіта?
Моя художня освіта почалася і закінчилася в один день. Ще у школі одна з подруг відвідувала школу образотворчого мистецтва і якось запросила мене. Я взяла свої найкращі роботи і прийшла на урок. Тут варто уточнити, що малювати я вміла і для свого віку дуже навіть непогано.
Так от, вчителька подивилася мої малюнки і сказала: «Так собі. Нічого цікавого і особливого. Художника з тебе не вийде». Після цього заняття я вже жодного разу не спробувала художні школи.
Так що виходить, що у творчій професії я стовідсоткова самоучка.
− Чому і як вибрали для себе саме це заняття?
Професія ілюстратора вибрана мною, на перший погляд, випадково. Але насправді передумови стати художником були з дитинства. Скільки себе пам'ятаю, постійно щось майструвала і малювала на всьому, де тільки можна було, крім шпалер — це святе.
У шкільні роки мені здавалося потішним малювати якихось персонажів, особливо у шкільних щоденниках. Це був один зі способів самовираження, спосіб розсмішити однокласників і вчителів. Адже все, що не можна було сказати словами, завжди можна було зобразити.
Думаю ця, тоді ще не цілком усвідомлена любов до створення історій на папері, привела мене до професії художниці-ілюстраторки в дорослому житті.
− Що найцікавіше і найскладніше у вашій роботі?
Хіт-парад найцікавішого — це...
1. Як люди реагують на готову роботу. Відгуки, до речі, бувають найрізноманітнішими.
2. Можливість за допомогою ілюстрації та дизайну зробити чиєсь життя і бізнес впізнаваними, цікавими, веселими.
3. Знайомство і комунікація з різними людьми, їхніми ремеслом, ідеями, досвідом.
4. Процес вирішення поставленої задачі. Знайти ключ до ефективного способу реалізації задуму замовника — це завжди виклик.
5. Різноманітність. Бо я роблю і дизайн, і створюю ілюстрації, - це допомагає уникнути рутини.
І топчик складнощів:
1. Робота без технічного завдання. Це коли намалюй “те, не знаю що, зобрази так, не знаю як”.
2. Фриланс. Через те, що я працюю сама на себе, не можу на 100% прогнозувати свій дохід. Одного місяця я багатій, іншого заробляю на сухарі.
3. Інтроєкція. Як вже казала, колись вчителька поставила мені діагноз «Художника з тебе не вийде». Це, на жаль, стало моїм інтроєктом. Установка, яка багато років заважала бути художником і заробляти на малюванні. Але у малювальному середовищі таких установок багато і періодично ще доводиться з ними стикатися.
4. Знецінення професії. Кожен, у кого є очі, може сказати тобі, як треба малювати, а як не треба. Хоча зробити самі вони не можуть.
– Як у вас з’являються саме ваші художні образи?
Я бачу картинки подумки, в голові. Побачені образи потім допрацьовую у скетчах.
Як це відбувається технічно. Коли читаю завдання, вже бачу перші зображення у фантазії. Потім “перетравлюю” інформацію і подумки малюю різні варіації. Перебираю різні форми, положення, кольори, - за типом, як в комп'ютерних іграх, де є магазин і ти можеш переодягати героя. А коли приходжу до найбільш вдалого варіанту, сідаю і малюю на планшеті.
Під час застою і вигорання, коли перестаю бачити картинки в голові, дивлюся референси в інтернеті. Або відразу починаю зі скетчів, тоді малюю все підряд, потім аналізую і допрацьовую образи в процесі.
– Скільки часу у вас у середньому займає створення ілюстрації або серії ілюстрацій?
Технічне виконання займає від 15 хвилин до декількох днів. Але в середньому зі скетчами на одну ілюстрацію йде близько 4 годин.
Якщо ж потрібно придумати концепцію з нуля, то можу витратити тільки на її пошуки кілька днів. Виходить, що в процентному співвідношенні придумування ідеї займає більшу частину часу, ніж саме малювання.
– Чи може ілюстратор заробляти лише своєю справою?
Ілюстратор така ж професія, як і всі інші. Якщо працювати на ставці в штаті, то тут думаю все більш-менш зрозуміло. Виконуєш обов'язки — заробляєш гроші.
Але якщо ти на фрилансі, існує кілька стадій заробляння грошей. Отже:
На початку ти джун, тобто нульовий. Ти атакований з усіх боків кліше “художник повинен бути голодним” або "це не работа - картинки малювати". Ти недосвідчений в середніх ставках і просто демпінгуєш, знецінюючи свої послуги. Розсилаєш наліво і направо своє мізерне резюме. І працюєш день і ніч "за поїсти".
Потім ти стаєш розумним джуном, - нулем, але з досвідом. Ти також оточений настановами, але знаєш, що частина з них вже не про тебе. Вже вдалося дізнатися хоч якісь розцінки, зібрати портфоліо на колінці. І тепер у твоєму житті з'являється "а ви можете зробити знижку?" Продовжуєш малювати без вихідних "за поїсти", іноді можеш дозволити купити собі фастфуд.
Згодом стаєш мідлом, тобто вже середнім спеціалістом. Можеш аргументувати своє ціноутворення. Тебе самі знаходять клієнти. І тобі доводиться часто чути: "а чому так дорого?" Малюєш вже швидше і якісніше, і не забуваєш відпочивати у вихідні. Заробляєш вже не тільки на їжу і фастфуд, але вистачає і на похід в кафе.
І ось ти вже сеньйор, тобто спец. Знаєш собі ціну, маєш багате портфоліо. Тебе цінують постійні клієнти і приводять своїх знайомих. Вже можеш вибирати, який з проєктів взяти, а який - ні. Заробляєш достатньо, щоб не думати про те, скільки коштує твій обід і можеш оплатити обід другу.
Ну і вершина всіх вершин — ілюстратор-бренд. До тебе приходять за стилем і не питають, скільки коштує твоя робота. Тут вже ти створюєш не за референсами з технічного завдання, а слідуючи власному стилю. Твої роботи з кожним роком ростуть в ціні, а грошей вистачає на обід собі, другу і щоб прогодувати нужденних.
— Як довго шукали власний стиль і якими б трьома епітетами або реченням охарактеризували б його?
Стиль — штука динамічна, хоча я б навіть сказала гутаперчева. Ще й через характер я — “сканер” (тип характеру за книгою Барбари Шер), тобто мене постійно тягне експериментувати та видозмінювати стиль.
А якщо спробувати охарактеризувати свій стиль трьома словами, я виберу такі:
— гутаперчевий,
— іронічний,
— лінійний.
– Який твір, можливо, зі світової літератури, мрієте проілюструвати? Або з яким брендом хотіли б поспівпрацювати?
У цьому світі так багато крутих бестселерів, що я готова проілюструвала будь-що, дали б волю. А так найближчим часом хотіла б проілюструвати власні книги. Одна про депресію, орієнтована на школярів і підлітків. Її написав мій чоловік. А друга — це книга про один день з життя равлика Валери. Це мій персонаж-альтер его, якого я зараз активно намагаюся розвивати.
Щодо брендів: обожнюю працювати з маленькими локальними брендами, і, думаю, спрацювалася б із будь-яким іншим. Але, щоб все-таки назвати імена, хотіла б попрацювати з конкретними людьми. Наприклад, з Олексієм Дурнєвим, Гаріком Корогодським, групою Coldplay, зі співачкою Sia. Ось сказала, тепер буде привід не тільки хотіти, але і щось конкретне для цього робити.
— Чи отримуєте фідбек від аудиторії? Це важливо для вас? Прислухаєтесь чи довіряєте лише власній інтуїції?
О так! Отримую і дуже дорожу. Обожнюю свою аудиторію і ціную увагу та підтримку кожного. Намагаюся завжди відповідати на повідомлення і коментарі в соціальних мережах. Художнику важливо, щоб були ті, хто дивиться його роботи і якось реагує. Окрім того, я справді люблю комунікувати. Поки мені дуже щастило на людей. Звичайно, намагаюся враховувати думку, але й абсолютно довіряю своїй інтуїції. Інакше тут ніяк.
– Що вас надихає? За ким із сучасних ілюстраторів слідкуєте?
Основне джерело натхнення — життя і побут. У мене велика частина сюжетів — історії з мого життя або збірні образи людей навколо.
Мені подобається, що робить Бенксі, Покрас Лампас, Ліліт Саркісян, а також Ліна Рорич, Світлана Дехтяр, Анна Смирнова.
— Якими проєктами пишаєтесь найбільше?
Якщо говорити про проєкти на замовлення, то скажу банально, але своїм першим проєктом пишаюся не менше, ніж своїм останнім. Я відчуваю гордість від роботи як з невеликим сімейним шоколадним виробництвом, так і з великою мережею магазинів, що майже у кожному кварталі. Все ж така я — люблю все, що роблю. Бо інакше — навіщо робити?
А якщо про особисті проєкти, то особливий трепет я відчуваю до равлика Валери.
Мені важко виокремити бренди, співпрацею з якими пишаюсь найбільше, тому можу назвати останні, з якими працювала. Останні три місяці займалась проєктами для мережі магазинів IZI, коворкінгу Beworking, ламповим кафе Barbee і платформою психологічної допомоги Mindmentholy.
— Тепер навпаки, ваші найбільші факапи. Пригадаєте?
Факап #1.
Пишу повідомлення замовнику: "сьогодні буде". Автозаміна, яку звуть Т9, чомусь вирішує замінити слово "сьогодні” на "секс". Коли відправила, досить швидко виправила. Однак підозрюю, що замовник таки встиг прочитати, але зберіг мовчання.
Факап #2.
Ця історія про факап замовника. Наділали мені завдання, де вказали певний розмір для всіх сторінок проєкту. Я під цей розмір все зробила. Всі щасливі. Коли проєкт здали в друк, виявилося, що потрібен був інший розмір. Замовник звинуватив мене. Але пошта все зберегла і то замовник помилився з розміром.
Історія, до речі, повчальна. Завжди варто вести листування через пошту, де немає можливості видалити або змінити повідомлення. Або робити знімок з екрана головних технічних вимог з месенджерів, тоді можна знайти та надати докази на свою користь.
Факап #3.
Знову про автозаміну. Цього разу слово "Юля", мій телефон вирішив замінити на "Бля". І за відчуттями це гірше, ніж заміна слово "сьогодні" - на слово "секс".
— Що для вас віжуал?
Не просто картинки, а те, що виділяє бренд серед конкурентів. Бути частиною цього процесу — справжня магія.