Скарлетт Йоганссон — одна з найпопулярніших голлівудських акторок. Вона знялася у понад 50 кінострічках. Співпрацювала з Софією Копполою, Вуді Алленом та Люком Бессоном. Грала в блокбастерах та невеликих артхаусних проєктах. Багато з них, на кшталт ролі Чорної вдови, зробили її відомою у всьому світі. Інші допомогли запустити кар’єру, але так і не стали хітами. Сьогодні Скарлетт Йоганссон — 37! Ми продивилися фільмографію акторки та розповідаємо про найцікавіші ролі — від музи нідерландського художника Яна Вермера до головної жінки Кіновсесвіту Marvel та безтілесного АІ-інтерфейсу. (Майже без спойлерів).
1. Шарлотта («Труднощі перекладу», 2003 рік)
Скарлетт Йоганссон знімалася в кіно з дев’яти років. Проте першою успішною стрічкою, яка принесла акторці успіх, стала романтична комедія Софії Копполи «Труднощі перекладу».
Сюжет фільму доволі простий і фокусується на історії про двох самотніх американців, які випадково зустрічаються в барі готелю у Токіо. Білл Мюррей грає роль телевізійного актора Боба Гарріса. Скарлетт Йоганссон — Шарлотти, молодої жінки, що приїхала до Токіо разом із чоловіком-фотографом.
Боб переживає кризу середнього віку. Робота не тішить, а стосунки з дружиною та дітьми давно не в найкращому стані. Шарлотта не знає, що робити після закінчення філософського факультету, і втомилася від того, що чоловік майже не приділяє їй уваги.
Боб та Шарлотта почуваються у великому японському мегаполісі самотніми. Вони не розуміють місцевих традицій та культури. Усе змінюється після випадкової зустрічі в барі. Боб та Шарлотта легко знаходять спільну мову та поступово закохуються одне в одного.
На момент знімань Біллу Мюррею було 53 роки. Скарлетт Йоганссон — усього 19. Незважаючи на це, у фільмі юна акторка нічим не поступається досвідченому колезі та з легкістю зображає зрілу героїню. І хоча з моменту релізу минуло вже майже 20 років, це досі одна з найкращих ролей Скарлетт Йоганссон.
2. Гріт («Дівчина з перлинною сережкою», 2003 рік)
Після «Труднощів перекладу» Йоганссон взяла участь у кардинально іншому проєкті — стрічці «Дівчина з перлинною сережкою».
Знята за однойменним романом британської письменниці Трейсі Шевальє, вона розповідає історію Гріт — молодої дівчини, яку нідерландський художник Ян Вермер зобразив на культовому полотні «Дівчина з перлинною сережкою».
За сюжетом, Гріт працює служницею в маєтку Вермера. Вона прибирає в будинку та іноді допомагає художнику змішувати фарби. Одного дня дівчина привертає увагу заможного замовника картин. Той вимагає, щоб Вермер написав її портрет.
Режисер стрічки Пітер Веббер довго шукав ідеальну претендентку на роль дівчини — він провів понад 150 прослуховувань і зрештою зупинився на кандидатурі Йоганссон. Акторка здалася йому особливою. «Вона просто виділялася. Мала певну родзинку», — пізніше пояснював режисер.
Вибір був вдалим. Фільм став справжнім хітом. Критики масово хвалили акторську гру Йоганссон і писали про те, що вона ніби зійшла з полотна Вермера.
Проте, окрім Йоганссон, на увагу заслуговують й інші актори. Роль Яна Вермера майстерно втілив Колін Ферт, романтичний інтерес Гріт зіграв Кілліан Мерфі, у ролі замовника картин Том Вілкінсон.
3. Наташа Романова / Чорна вдова (Кіновсесвіт Marvel, 2010–2021 роки)
«Труднощі перекладу» та «Дівчина з перлинною сережкою» зробили Йоганссон однією з найпомітніших молодих акторок. Але справжню славу вона здобула лише 2010 року, коли знялася у своєму першому екшнфільмі «Залізна людина 2».
Акторка зіграла Наташу Романову — небезпечну шпигунку, також відому як Чорна вдова, яка поступово стає невід’ємною складовою команди Месників.
У «Залізній людині 2» персонаж здавався занадто сексуалізованим та дещо поверхневим. Проте згодом сценаристи дали йому гідну історію. А сама Йоганссон додала Чорній вдові емоційної глибини.
Зараз складно уявити, що цю непросту героїню з нелегким минулим міг зіграти хтось інший. Однак насправді Скарлетт Йоганссон була далеко не першою кандидаткою на роль. Спершу в Marvel хотіли, щоб Чорну вдову втілила Емілі Блант. Коли та відмовилася від ролі через контракт з іншою студією, компанія звернулася до Елайзи Душку, потім — до Наталі Портман та Анджеліни Джолі. Лише коли жоден із цих варіантів не спрацював, роль запропонували Йоганссон.
4. Саманта («Вона», 2013 рік)
2013 року Йоганссон взяла участь у науково-фантастичній мелодрамі «Вона» з Хоакіном Феніксом. Фенікс зіграв у фільмі Теодора Твомблі — чоловіка середнього віку, який нещодавно розлучився з дружиною і тепер почувається самотнім. Йоганссон дісталася роль Саманти, безтілесного футуристичного АІ-інтерфейсу, у який закохується дивакуватий одинак.
Для того, щоб сповна передати цю нетипову love story, акторка не могла скористатися мовою тіла або показати емоції за допомогою виразу обличчя. Їй потрібно було покладатися лише на голос. Це зробило роль Саманти однією з найцікавіших у доробку Йоганссон.
4. Люсі («Люсі», 2014 рік)
Ще одним яскравим проєктом Йоганссон стала стрічка Люка Бессона «Люсі». У ній акторці дісталася роль протагоністки — наївної американської студентки, яка навчається на Тайвані й на прохання знайомого погоджується попрацювати «кур’єром».
Як і в більшості подібних сценаріїв, це не віщує нічого хорошого. Люсі опиняється в руках корейської мафії, яка зашиває у живіт дівчини пів кілограма невідомого синтетичного наркотику.
Після сутички зі злочинцями пакет з наркотиками рветься, синтетична речовина потрапляє в організм дівчини. Однак колосальна доза не вбиває Люсі, а робить сильнішою. У неї з’являються загадкові телекінетичні та телепатичні здібності. Але є одне але — тепер Люсі не може жити без наркотику. Усе це призводить до нових конфліктів з корейською мафією.
«Люсі» — точно не найкращий проєкт, у якому знімалася Йоганссон. Сюжет доволі сумбурний і загалом нагадує щось середнє між супергеройською стрічкою та фільмом про гангстерів.
Незважаючи на це, Люсі — один із найбільш знакових і впізнаваних персонажів у доробку акторки. Тому переглянути стрічку один раз — варто.
5. Ніколь Барбер («Шлюбна історія», 2019 рік)
2013 року режисер Ной Баумбах розійшовся з дружиною, Дженніфер Джейсон Лі. Болісний досвід спонукав його створити правдиву історію про один із найскладніших моментів у житті подружжя — розлучення. Так народилася «Шлюбна історія» — меланхолійна стрічка про стосунки театрального режисера Чарлі Барбера та його дружини Ніколь.
Історія головних героїв доволі типова. Колись Чарлі та Ніколь були закохані. З часом почуття охололи. Чоловік та дружина почали віддалятися одне від одного та усвідомили, що мають різні плани на життя.
Тепер Чарлі готується поставити мюзикл на Бродвеї, Ніколь мріє переїхати до Лос-Анджелеса та зайнятися власною акторською кар’єрою. Вона пропонує Чарлі розлучитися. Пара домовляється розійтися мирно, проте процес поступово переростає в судову тяганину. Це травмує як самих Чарлі та Ніколь, так і їхнього сина Генрі.
«Шлюбна історія» — надзвичайно якісний фільм. Тут немає слабких акторів. Проте стрічка тримається на майстерності Адама Драйвера, що зіграв Чарлі Барбера, та Скарлетт Йоганссон, якій дісталася роль Ніколь.
І Драйвер, і Йоганссон мають кілька сильних монологів та емоційних сцен. Проте є одне але. У той час як персонаж Драйвера так чи інакше має вигляд жертви і з легкістю викликає симпатію у глядача, з Ніколь усе складніше, бо Баумбах робить її ініціаторкою розлучення.
Незважаючи на це, Ніколь у виконанні Йоганссон не сприймається як антагоністка. Можливо, тому, що незадовго до знімань фільму акторка сама розійшлася з чоловіком і використала ці емоції, аби показати реальну, збалансовану історію про шлюб та розлучення, у якій насправді немає винних.