Коли: 8, 23 грудня
Де: Театр на лівому березі
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра 11 листопада відбулася прем’єра Євгена Корняга «Одіссею, повертайся додому». Раніше він уже поставив на цій сцені «VIÑO». Обидві вистави об’єднує фізичний театр: пластика акторів та їхнє вміння володіти своїм тілом — це мова спілкування з глядачем.
Якщо дехто досить скептично сприймає міфи і все, що з ними пов’язано, то у виставі для глядача буде на перший погляд красива лайтова картинка. А для акторів — суцільна складна фізична праця.
За жанром — це епопея очікування. Принаймні саме так вказано в анотації до вистави. Майже як у Гомера, але з сучасною адаптацією. Як зазначав драматург Павло Ар’є, від гомерівської поеми залишилося десь сорок відсотків — усе інше довелося писати самому. Тому здебільшого вербальний фундамент тримається на монологах Пенелопи, і трохи дісталося одному з Одіссеїв.
Уся вистава має ефект очікування — у різних вимірах. По-перше, глядач очікує на Одіссея, а він «тиражується» одразу в п’ятьох виконавцях. Лише у фіналі з’являється той самий, на якого 20 років нестерпно чекає Пенелопа. Вона теж не єдина, а має ще п’ять своїх, так би мовити, копій. Отже, на відміну від класичного твору Гомера, у виставі — шість Одіссеїв і п’ять Пенелоп. У такому незвичному ракурсі глядач спостерігає фізичний театр, посеред якого лунають лише монологи страдницької Пенелопи та інфантильного Одіссея.
Усі представлені Одіссеї — це втілення різних характерів і рис. Фактурні й сильні, наполегливі та сміливі, але Пенелопа чекає саме на свого чоловіка — Героя. Вона — жінка, яка має невичерпну силу надії попри біль і самотність. Масштаб страждань переповнює її настільки, що вона нібито «клонується», і на сцені ми бачимо кілька Пенелоп. Хоча це радше нагадує гурт граціозних спокусниць у купальниках для самовпевнених пацанів у тільниках, тобто Одіссеїв. Окремі епізоди викликають ефектну інстаграмну реальність, бо через пластику та музику акторський ансамбль розкриває сутність вистави.
Сценографія вистави має метафоричну масштабність. Майже вся сцена — це умовний басейн. За допомогою світла цей простір трансформується в потрібний змістовний контекст і місце дії. Це світ Одіссея — насичений пригодами, химерами і спокусами. Це також його джерело сили й водночас знесилення, знецінення власного «его». Вода на сцені — уявна, тобто відсутність життєдайної енергії компенсується штучними, а радше одурманеними квіточками. Постійний стан спустошення, у якому перебуває Одіссей, притаманний і сучасному світу. Ми — суспільство, а в глобальному контексті — цілий світ, забруднюємо не лише природу, але й самих себе. Не випадково стінки басейна зроблені зі... сміттєвих пакетів блакитного кольору: імітація води на тлі як фізичного забруднення, так і морального падіння. У такому контрастному середовищі вижити апріорі несправжньому Одіссею/ям неможливо.
У системі цінностей поняття дому — конкретної стартової або фінальної позиції, має як сакральне, так міфічне значення. У цьому сенсі тема пошуку себе, свого дому, своїх рідних корелюється з українською реальністю в контексті війни та більш ніж мільйона переселенців, вимушених залишити свій ДІМ. Можливо, назавжди. Можливо, на кілька десятиліть. А людина не може мовчати. Тому саме голос, що пробивається крізь тугу — має дещо ритуальне значення. І саме у монологах Пенелопи цей голос звучить, мов заклинання на повернення Одіссея.
Очікування — це шлях випробувань. Це певна шкала цінностей, за якою вимірюється градус справжності, чесності, любові. У виставі через рухи і пластику акторів розкривається цей шлях, більше схожий на боротьбу. Але це не має трагічний вигляд: здебільшого в залі лунає сміх. Комічні образи Одіссеїв та пікантні сцени більше розважають глядача. Саме тому потужно надривні монологи Пенелопи, як крик у безодню, дещо втрачають сенс. Акторка Тетяна Круліковська, що виконує роль Пенелопи, на сцені створює образ надломленої жінки, але незламної за силою духу. Це жінка, якою рухає власний біль — від очікування та навколишньої темряви. І для неї рятувальне коло — це вже старий, посивілий, знесилений, але Одіссей. І образ справжнього героя втілює Олег Стефан, який в епічно-драматичній тиші тримає зал. Очікуваний фінал сучасної Пенелопіади, що всіма силами «трималася свого берега» попри зневіру та знущання. І дім — це місце, де завжди на нас чекають.
До речі, команду, що створювала виставу, можна вважати міжнародною. По-перше, режисер Євген Корняг із Білорусі, як і художниця Тетяна Нерсісян. Автор інсценізації поеми Гомера — український драматург Павло Ар’є. А композитор вистави з Бельгії — Микита Золотар.
Акторський склад: Світлана Орліченко, Тетяна Круліковська, Олег Стефан, Сергій Кияшко, Олександр Піскунов, Анастасія Пустовіт, Марина Клімова, Антон Вахліовський, Владислав Писаренко, Дмитро Соловйов, Катерина Качан, Костянтин Кириленко, Анастасія Іванюк, Олена Бушевська, Максим Девізоров, Анастасія Глущак, Максим Рягін, Андрій Поліщук, Олексій Доричевський, Анастасія Король, Христя Люба, Гліб Клименко.