Поки Netflix намагається вкладати гроші в оригінальні ризикові проєкти на кшталт «Гри в кальмара» чи «Аркейна», які стають хітами через свою нестандартність — Disney іде перевіреним шляхом, випускаючи свій черговий стандартний хіт від Marvel. На черзі серіалів за Кіновсесвітом Marvel — «Соколине Око», що збирається спекулювати на темі Різдва перед новорічними святами та розповідати про одного з перших Месників Клінта Бартона, він же Соколине Око, він же Ронін. Чи варте це видовище перегляду не лише дітей та палких шанувальників кінофраншизи Marvel? Це можна зрозуміти, подивившись перші дві серії.
Події серіалу охоплюють іще далекий 2012 рік, коли на NY напали чітаурі разом із Локі, а місто захищав перший склад Месників. Маленька дівчинка Кейт Бішоп стає свідком тієї сутички, під час якої знищують її будинок та вбивають батька. Проте сама Кейт була врятована від смерті завдяки Соколиному Оку. Саме тоді вона вирішує навчитися стріляти з лука та оволодіти бойовими мистецтвами. Основні події починаються вже за дев’ять років, коли до Кейт випадково потрапляють обладунки Клінта, у яких він був Роніном після першої сутички з Таносом. Колишні вороги Роніна сприймають Кейт за нього і починають на неї полювати. Клінт знаходить дівчину і вирішує врятувати її від лиходіїв. Усе це відбувається на тлі різдвяного вайбу навколо.
Як і будь-який серіал із Кіновсесвіту Marvel, «Соколине Око» зірок з неба не дістає. Якщо ми не беремо до уваги всі сезони «Шибайголови» та перші сезони «Джессіки Джонс» і «Люка Кейджа», що були випущені спільно з Netflix і дійсно відрізнялися від усього іншого Marvel, то останні серіали цієї лінійки були досить звичайними. Так, «ВандаВіжн» могла похизуватися прикольним концептом, що будувався на ностальгії за телебаченням та говорив із глядачем про психологічні травми; і так, «Локі» не міг всім не сподобатися, бо всі обожнюють цього героя, усі обожнюють Тома Гіддлстона і всі обожнюють тему з нелінійністю часу, альтернативними всесвітами, детермінізмом та іншими псевдонауковими концептами в кіно. Проте якщо дивитися глобально, то ні «Локі», ні «ВандаВіжн», ні тим паче «Сокіл та Зимовий солдат» (назву якого взагалі можна переплутати з «Соколиним Оком») надовго в голові глядача не залишаються та не можуть претендувати на звання серіалів року або хоча б якось наблизитися до слова «шедевральний» навіть у межах розважального кіно. У цей рядок стає і «Соколине Око», яке взагалі на всі сто відсотків має вигляд корпоративного продукту, де кожна сцена позбавлена будь-якої спроби створити хоча б щось оригінальне чи унікальне. Принаймні такі висновки можна зробити після перших двох епізодів.
Останнє, що хочеться сварити — так це новорічну атмосферу серіалу. Я обожнюю такий сетинг у кіно, він зазвичай створює настрій і допомагає відчути дух зимових свят, але у випадку з «Соколиним Оком» це було зроблено настільки корпоративно та штучно, що бачиш у цьому задумі не якийсь унікальний концепт, а холодний стратегічний маркетинг від компанії Disney, яка розуміла, що серіал з таким вектором буде ідеально продаватися глядачеві під час свят, демонструючи гігантські рейтинги за переглядами. Б’юся об заклад, що 24 чи 25 грудня вийде епізод серіалу, де головні герої будуть святкувати Різдво, а потім ЗМІ почнуть писати про феноменальні рекорди цієї серії. І як бізнесстратегія таке рішення працює ідеально, сварити студію за це було б якось дивно і неправильно, але з погляду глядача, що хоче витрачати свій час на оригінальний та цікавий контент — «Соколине Око» програє на всіх фронтах.
Дратує не менше те, як вчинили автори шоу з самим Клінтом Бартоном. Я просто нагадую, який бекґраунд у цього персонажа: він був найманцем довгий час, потім під час війни з Таносом у нього зникає вся родина на довгі кілька років, через що в Бартона їде глузд, і він стає безжалісним убивцею Роніном, який полює на представників мафії і вбиває всіх причетних до кримінального життя; а ще за деякий час Клінт у пошуках Каменя нескінченності втрачає найкращу подругу на невідомій йому планеті. В ідеальному світі, де авторів серіалу хвилює бекґраунд головного героя, Клінт мусив би кожну ніч прокидатися від жахіть через те, що він убив стільки людей у стані люті, а після цього обіймати свою дружину та йти перевіряти, чи на місці його діти, бо він пережив зникнення родини на кілька років — ось тоді б серіал працював, як і те, що небезпечне минуле наздогнало головного персонажа. Замість цього ми бачимо цілком щасливого чувака, який, звісно, іноді ловить флешбеки з минулого життя, але робить це номінально, аби показати глядачеві, що автори в темі і знають, про кого пишуть серіал. Весь інший час ми бачимо доволі безтурботного чувака, який вдає, що в нього колись було складне минуле, водночас зараз він абсолютно ок і лиш час від часу може згадати про Чорну вдову. Клінт заслуговує на екранізацію про себе на кшталт «Карателя», а замість цього ми отримали серіал, де Бартон іде на рольові ігри до косплеєрів і з сумним обличчям вимушений битися на штучних мечах, аби забрати свій костюм назад у іншого косплеєра. Усе це настільки не туди, що починаєш розуміти: «Чорна вдова» була не таким вже й поганим фільмом.
Не менш ідіотська ситуація і з Кейт Бішоп на самому початку та з її мамою, яку зіграла неймовірна Віра Фарміґа. Тут без коментарів узагалі: просто в них тільки-но помер батько та чоловік, а вони сидять на кладовищі на похованні так, наче в них щотижня подібне трапляється, і біля могили близької їм людини вони як на прогулянці в парку. Коли в серіалі таке вважається нормою, то досить складно повірити в його історії чи головних героїв, які нібито мають бути хоч трохи емоційними відносно подій навколо.
І ні, я в жодному разі не хочу сказати, що це жахливий серіал і йому не варто приділяти уваги. Я прекрасно розумію: велика частина глядачів отримає від нього задоволення, адже в Disney знали напевне, на кого і для чого робиться «Соколине Око». Щодо якості та внутрішніх арок головних героїв, які починають працювати в команді — усе діє саме так, щоб глядач підсів і дивився до самого фіналу, не пропускаючи жодної серії. Між Клінтоном та Кейт є хімія, як між батьком та донькою, вони досить непогано взаємодіють і постійно жартують в дусі інших фільмів Marvel. Також автори в фіналі кожного епізоду залишають жирнючі кліфхенгери, щоб хотілося дізнатися, що буде в наступній серії і як герої вирішать ту чи іншу проблему.
Просто якщо порівняти третю та четверту фази Marvel, то розумієш, що четверта фаза намагається вичавити всі соки з майже порожніх уже плодів. Раніше були круті герої та досить цікаві конфлікти внутрішні та зовнішні, а зараз є відчуття, наче відкопали всі другорядні комікси і намагаються їх екранізувати, аби не порожніла скарбничка від доходів з мерчу та переглядів.
Екшнсцени в серіалі теж залишають бажати кращого для себе, бо відверто кажучи, під час їх перегляду твоя увага не сильно прикута до екрану, а над хореографією боїв, є враження, не сильно морочилися. Дуже далеко до бійок рівня братів Руссо, які робили другу і третю частину «Капітана Америки» та обидві частини фінальних «Месників» — ось ті режисери знали, як красиво змусити битися свої героїв. Тут цього і близько нема, хоча саме Клінт заслуговує такого екшну, як ніхто інший із Месників.
І хоча це не найгірший з усіх серіалів у світі, але витратити час краще на щось більш ідейне та цікаве. Якщо кортить чогось серіально-супергеройського, то «Хлопці» чи «Академія Амбрелла» буде набагато цікавіше та концептуальніше. А Marvel отримує величезний мінус за таку халтуру.