Першого грудня на Netflix з’явився новий хіт — довгоочікуваний вестерн «У руках пса» від новозеландської режисерки Джейн Кемпіон. Знятий за мотивами напівавтобіографічного роману Томаса Севіджа, він розповідає історію про двох братів, які керують ранчо у Монтані. Головні ролі у стрічці виконали Бенедикт Камбербетч та Джессі Племонс. Офіційна прем’єра відбулася лише минулого тижня, проте фільм уже спричинив ажіотаж. Картина отримала «Срібного лева» Венеційського кінофестивалю за найкращу режисерську роботу, а тепер має всі шанси стати одним з основних претендентів на «Оскар». Розповідаємо, чому вестерн «У руках пса» — беззаперечний must watch і одна з найкращих робіт Бенедикта Камбербетча (обережно, трошки спойлерів).
Новозеландська режисерка Джейн Кемпіон знімає нечасто. Після того, як 1993 року отримала головну нагороду Каннського кінофестивалю за стрічку «Фортепіано», вона зрежисувала лише чотири повнометражні фільми. Це доволі мало для постановника у розквіті сил. Однак Кемпіон з тих, кого більше цікавить не кількість, а якість. Режисерка прискіпливо обирає проєкти, над якими працює. Як пояснює сама Кемпіон, вона хоче створювати «щось глибоке, що витримає перевірку часом».
Новий художній фільм Джейн Кемпіон «У руках пса» точно один із таких проєктів. Заснований на напівавтобіографічному романі Томаса Севіджа, він структурно розбитий на кілька частин. Перша розпочинається як класичний вестерн, однак згодом жанр стрічки зміщується у бік психологічної драми.
Події розгортаються у 1920-х роках. Двоє братів — Філ (Бенедикт Камбербетч) та Джордж Бербенки (Джессі Племонс) спільно керують власним ранчо у Монтані.
Чоловіки абсолютно різні. Філ — брутальний ковбой, який не надто переймається зовнішністю та соціальними нормами. Джордж — ввічливий, охайний інтелігент із м’яким характером, який боїться когось образити. Філ нерідко кепкує з Джорджа, привселюдно називаючи його Товстуном. Той терпить непростий характер брата і не наважується вступати з ним у суперечки.
Одного дня все змінюється. Ковбої навідуються до місцевого закладу, яким керує молода вдова Роуз (Кірстен Данст). Філ кепкує з сина жінки, Пітера, і висміює, що той робить квіти з паперу. Це засмучує Роуз.
Джордж вперше виступає проти Філа і докоряє йому, що той довів її до сліз. Невдовзі після цього Роуз та Джордж таємно одружуються. Філ вважає, що жінці потрібні від Джорджа лише гроші. У припадку люті він лупцює коня, а потім намагається зробити все можливе, щоб перетворити життя Роуз та Пітера (Коді Сміт-МакФі) на пекло.
Він пародіює Роуз, коли вона грає на піаніно, та постійно стежить за тим, що вона робить. А ще — висміює її сина, що не відповідає тогочасним уявленням про те, яким має бути справжній чоловік.
Спостерігати за тим, як Філ знущається над іншими — непросто. Із розвитком сюжету стрічки все частіше постає питання «Чому він так поводиться?» Кемпіон дає підказки не з самого початку. Режисерка показує майже романтичну одержимість Філа своїм загиблим ментором, Бронко Генрі, його антипатію до «жіночного» Пітера та те, як він постійно намагається здаватися якомога мужнішим.
В одній зі сцен Філ вихваляється своїми стосунками з дівчатами, у іншій — власноруч каструє бика. Коли Джордж просить його помитися перед вечерею з важливими гостями, він гордо відповідає: «Від мене тхне, і мені це подобається».
Усі пазли складаються в одну картину лише у другій половині фільму. Філ несподівано пропонує навчити Пітера їздити верхи, сподіваючись розізлити матір хлопця. Вони починають проводити більше часу разом. Поступово історія Роуз та Джорджа поступово відходить на другий план, а між Філом та Пітером виникає глибокий зв’язок, який призводить до трагічних наслідків.
«У руках пса» має надзвичайно компактний каст, у якому майже нема другорядних персонажів. Це дозволяє Кемпіон дати якомога більше екранного часу виконавцям чотирьох головних ролей. Усі вони добре справляються з поставленим завданням. Кірстен Данст та Джессі Племонс, пара в реальному житті, мають прекрасну хімію на екрані. Данст талановито показує, як Роуз усе більше занурюється в депресію. Племонс грає роль стурбованого, люблячого чоловіка, який із болем дивиться на страждання дружини. Австралійський актор Коді Сміт-МакФі майстерно показує еволюцію свого персонажа. Якщо на початку стрічки він — чутливий підліток, який збирає квіткові композиції, то з часом виявляється, що не все так просто, а Пітер має інший, більш жорстокий бік.
Проте, на відміну від книги Севіджа, яка фокусується на історії Пітера, картина Джейн Кемпіон має дещо інші акценти. Тут історія Пітера важлива, але він не головний герой.
Роль протагоніста дістається злодію, Філу Бербенку. Це покладає неабияку відповідальність на Бенедикта Камбербетча, адже Філ не схожий на харизматичних злодіїв, яких раніше грав актор. Він — відверто погана людина.
Зірка британського кінематографа не розчаровує і показує перформанс, вартий премії «Оскар». Камбербетч повністю перевтілюється у свого героя та передає усі негативні риси персонажа, зокрема, його жорстокість та озлобленість. Однак заразом показує більш вразливий, чутливий бік складного персонажа.
У виконанні Камбербетча Бербенк — не просто злодій, який робить життя інших нестерпним. Він — звичайна людина із заплутаними почуттями та травматичним минулим, якій складно хоч трохи не симпатизувати.
Загалом «У руках пса» — фільм, елегантний у своїй простоті. Він створений за всіма стандартами драми, і за своєю суттю — класична трагедія. Тут немає сцен екшну чи спецефектів.
Замість цього — величні гірські пейзажі Нової Зеландії (саме тут знімали фільм), сцени зі щоденного життя на ранчо з періодичними алюзіями на роботи майстрів вестерну на кшталт Джона Форда та потужна акторська гра.
Саме ця простота дозволяє Джейн Кемпіон зосередити увагу глядача на найголовнішому — людських емоціях — і робить «У руках пса» однією з найсильніших кінострічок цього року.