Очікування та реальність є одним із головних факторів, який так захоплює мільйони кіноглядачів у всьому світі. Для збереження цього ефекту я вважаю перегляд трейлерів не завжди корисним процесом, але від опису та постеру фільму, який плануєш переглянути, нікуди не подітись. Українська стрічка режисера Тараса Дроня «Із зав’язаними очима», що вже в кіно, своїм синопсисом відсилає до багато чого, але загалом нічого конкретного не доносить. А от на постері зображена цілком собі спортсменка, з боксерською грушею, тому й спортивна драма тут очевидний жанр цього фільму. То є очікування. А от реальність інша, де це кіно постає зовсім не спортивною картиною. Тобто спорт тут, звісно, є, але аж ніяк не в такому об’ємі, щоб фігурувати в жанрі.
Юлія (Марина Кошкіна) все свідоме життя не без успіху займається змішаними бойовими мистецтвами. Разом із нею цим же видом спорту займався її хлопець Денис, який рік тому зник на війні на Донбасі. Життя має продовжуватись, коханий, вочевидь, помер, але ось ця невідомість, життя в його квартирі, куди час від часу навідується мати хлопця, те саме оточення і заняття, але без Дениса, не відпускають дівчину в нове безденисове майбутнє. Здавалося, що поява в житті Юлі нового прихильника на ім’я Макс (Олег Шульга) має змінити цей невеселий порядок речей, та якось матері Дениса приходить смс-повідомлення, у якому говориться, що її син живий, лишень треба перерахувати чималі гроші на його лікування... Хтозна, чи це правда, та як не схопитися за цю нову рятівну соломинку?
З глибоко драматичним кіно в нашій країні завжди було непросто. Сучасний кіноглядач та прискіпливий критик нерідко дорікають нашим кінотворцям за надмірну кількість страждань, які випадають на долю героїв їхніх стрічок. Мовляв, у нас і так життя не цукор, і в кінотеатрах передусім хочеться відпочити, негатив і так звідусіль. Тому й усі подібні фільми приречені не мати глядацького успіху; а як знімати нелегку драму, то треба її підкріплювати потужним якісним рівнем чи вкрай актуальною історією. «Із зав’язаними очима», на жаль, у потрібній кількості не наділена ні першим, ні другим. До того ж я вбачаю певну жанрову невизначеність картини Тараса Дроня. Хоча кіно має і свої плюси.
Емоційною, сюжетною та такою, що пов’язує всіх героїв, є тема нашої війни на Сході. Там зник хлопець Юлії, найімовірніше, помер, хоча цей факт ніким не був підтверджений. І от Денис, який невідомо, чи знайдеться, чи ні — основний рушійний фактор фактично всього, що відбувається в «Із зав’язаними очима». Той, кого, може, вже й немає на світі, рухає всю розповідь, спричиняє як поворотні події, так і фінальну кульмінацію. Він — уособлення цієї безкінечної війни, яка начебто й далеко, але міцно засіла в житті цих людей. Окрім самої головної героїні, з ним духовно споріднені другорядні чоловічі персонажі: боєць Шрам, із сильним болем втілений Сергієм Лузановським («Пульс»), а також тренер Юлі, Дениса та усіх інших, по-батьківськи зіграний Олександром Мавріцем («Червоний», «І будуть люди»). Роль Сергія хоч і невеличка, трохи клішована, але зіграна настільки потужно, що не просто віриш персонажу, а відчуваєш його. Що і є важливою частиною кіномагії, якої чекаєш від акторів. Тренера у фільмі значно більше, але, на жаль, не вдалося зробити цього героя таким, щоб виділити його з-поміж сотні інших тренерів сотні інших фільмів.
Оповідь розпочинається з бою Юлії проти не менш потужної супротивниці. Цей поєдинок був досить видовищним, захопливим та по-спортивному злим. Не тямлю у змішаних бойових мистецтвах, але все мало цілком реалістичний вигляд, із поправкою на те, що це все ж таки кіно і що 100% візуалізація справжньої жорстокості тут не обов’язкова. Далі, згідно з абстрактними та реальними кінопідручниками, мав зображуватися буремний професійний шлях спортсменки від злетів до падінь, які перемішуються з любовною лінією та стосунками з найближчими родичами і друзями. «Із зав’язаними очима» пішов своїм шляхом, швидко переставши бути спортивним фільмом, ставши глибоко екзистенційною драмою про дівчину, що не може жити так, як жила раніше. Тобто можна було б сказати, що це стрічка про пошуки себе, але Юля шукає зовсім інше, точніше, іншого, відверто забиваючи на себе, а модель її поведінки не завжди має логічне пояснення. Це нерозуміння дій героїні може розривати взаємозв’язок між нею та глядачем. Звісно, це суто суб’єктивне сприйняття, до того ж жіноча аудиторія може зовсім інакше оцінювати вчинки бійчині, але зчитав дії героїні Марини Кошкіної я ось так.
Про виконання цієї надскладної ролі хочеться поговорити окремо. Марина Кошкіна остаточно перейшла у вищу лігу українських акторок і після першої своєї «Золотої дзиґи» за минулорічну стрічку «Забуті» вона цілком може претендувати на другу акторську статуетку за роль бійчині Юлії в «Із зав’язаними очима». Розгубленість та невизначеність, внутрішня та зовнішня боротьба з обставинами, залізобетонне прямування до примарної цілі та приреченість, любов та нелюбов. Дуже складна героїня, з непростим шляхом та постійною потребою ухвалювати рішення, часто сумнівні, нелогічні, але завжди сміливі. Безумовно, це сильний персонаж, що за непредметної присутності Дениса постійно прямує вперед. Прямує через нерозуміння найближчих, через любов того, хто їй особливо не потрібний, через діяльність самозванців, через потребу до останнього зберігати в собі віру в життя, відкидаючи ймовірність смерті.
Фільм «Із зав’язаними очима», на мій погляд, так і не визначився з жанром, і, окрім всеохопного та вічно рятівного визначення «драма», складно щось додати. Для соціальної чи воєнної драми тут мало соціалки та зовсім немає бойових дій, хоча, як зазначалось, війна тлом супроводжує всіх героїв протягом стрічки. Для спорту тут великий брак спорту, хоча, безумовно, стільки MMA в нашому кінематографі ще не було. Темп кінооповіді дуже повільний, меланхолією просочена більшість хронометражу, що одразу відсилає картину до суто фестивальної ніші. З іншого боку, творці ніяк не прикрашали реальність, тобто передали її цілком такою, якою вона може бути. Пророкую продовження насиченої фестивальної історії та невтішні касові результати в Україні: парадоксально — 100% українське кіно про 100% українські події буде не цікавим українському глядачеві. І питання тут не тільки в якості картини.