Про найкращі фільми 2021-го ми вже розповіли, а це означає, що настав час подивитися на зворотний бік кінематографа цього року. Але ми не хочемо робити просто список найгірших фільмів і вишукувати навмисно треш, який неможливо дивитись (хоча такі картини тут теж будуть) — ми мали на меті згадати ще й ті стрічки, що підняли високі ставки в плані очікування, але які врешті розчарували глядачів, хоча й не всі з них були поганими. Інакше кажучи, тут будуть і відверто погані проєкти, і ті, від яких хотілося отримати значно більше, ніж виявилося насправді.
Особисто моє розчарування року, фільм, який я мріяв побачити на великому екрані, а в результаті майже весь сеанс просидів, дивлячись в екран мобільного телефона. Проблема «Вісника» в тому, що улюбленець усіх Андерсон сильно вже загрався у форму, стилістику та свій фірмовий стиль настільки, що за цим усім випадково забув про зміст. І виходить так, що візуально новий фільм не гірший за «Готель “Гранд Будапешт”» чи інші його роботи, але водночас новельна структура не дає тобі змоги захопитися картиною емоційно. І перші хвилин 15-30 ти ще з цікавістю спостерігаєш за візуальними рішеннями, за новелою про художника-в’язня і радієш новій стрічці майстра, але чим далі, тим сильніше втрачаєш інтерес, поки в певний момент не починаєш перевіряти час до кінця сеансу. І наче незручно якось назвати фільм поганим у пристойному товаристві, адже про Веса так не прийнято, але й полюбити «Французький вісник», навіть якщо дуже забажати, не виходить.
Компанія Disney+ хотіла заробити грошей на нашій ностальгії, а замість цього заробила купу дизлайків під своїм трейлером ще до того, як дизлайки прибрали з YouTube. Дійсно незрозуміло, навіщо це взагалі було робити. «Сам удома» — явно не та франшиза, яку взагалі треба перезнімати, це не «Шалений Макс», не «Зоряні війни» та не «Володар перснів», які час від часу потребують технічної реновації, що зможе зібрати повні зали фанатів або чималу кількість переглядів на стримінгу. «Сам удома» спрацював саме з цими акторами, з режисурою Кріса Коламбуса, атмосферою 90-х та в тому вигляді, який він мав. Цю історію потрібно було давно законсервувати й не торкатися її своїми жадібними продюсерськими руками, але вони не змогли втриматись і вирішили, що вона теж має непогано продатися. Але ні, шановний Disney+, ми краще передивимося класичні дві частини, а не ваш фанфік на тему «Сам удома» в межах сучасних тенденцій.
Один із тих фільмів у цьому списку, які хочеться більше хвалити, ніж сварити. Він далеко не ідеальний, але свою порцію задоволення від нього можливо отримати. Тут є дивовижна атмосфера, важливий меседж, що ностальгія може бути небезпечною, розкішні актори та прекрасна музика, але водночас є й проблема: «Минулої ночі у Сохо» — це фільм культового Едгара Райта («На драйві», «Скотт Пілігрим проти світу», трилогія «Три смаки “Корнетто”»), а від такого режисера очікуєш завжди чогось грандіозного. Проте реальність виявилася трохи прохідною. Можливо, проблемою стало те, що це вперше Едгар зайшов на територію трилера та містики, адже до цього він працював із комедійними бойовиками; можливо, усе зіпсував нерівний сценарій або ще якась причина, проте фільм радше не вийшов. Ще раз — я отримав від нього задоволення, як фанат Райта, але об’єктивно розумію, що це далеко не те кіно, на яке від нього чекаєш.
Фільм, що, схоже, писала та знімала нейромережа, адже життя в ньому не відчувається зовсім. Виникає враження, що автори взяли всі можливі кліше з пригодницьких бойовиків і помістили їх в один, не дуже розумний і не дуже цікавий сценарій з ідіотським гумором, дешевими сюжетними кроками та пласкими персонажами. Проблема також полягає в тому, що головні ролі тут зіграли Раян Рейнольдс та Двейн «Скеля» Джонсон. По-перше, обидва вже дуже набридли з’являтися в кожному другому голлівудському блокбастері категорії B, які чомусь стають занадто успішними. По-друге, Рейнольдс постійно грає одну й ту саму роль інфантильного Дедпула, і від цього вже відверто нудить. Ну й останнє, ви можете скільки завгодно одягати «Скелю» в дорогі костюми, пхати йому келих шампанського в руки на пафосній вечірці, але зробити з нього витонченого шпигуна ну не вийде ніяк. А втім, хто я такий, щоб сперечатися з феноменальними рейтингами Нетфлікс? Фільм хоч і гидота остання, але на сиквел він собі точно заробив.
Якщо б у жанрі було вказано «комедія», то це можна було б назвати одним з найкращих фільмів року, але автори створили це на повному серйозі, впевнені у своєму шедеврі. Комік Кріс Рок вирішив довести, що він крутий драматичний актор, реанімував, як йому здається, легендарну горорфраншизу, виступивши продюсером, і зіграв там головну роль. Можна кілька годин витратити на розповідь, чому це погано, але краще знайдіть «емоційні» уривки з Роком із цього фільму та подивіться їх. Це той випадок, коли настільки бездарно, що навіть геніально. «Золота малина» тут гарантована.
Замість якісної екранізації епохальної відеогри ми отримали низькобюджетну зустріч косплеєрів. Це просто дуже погано, і тут не працює нічого з того, що мало б працювати. Вони навіть екшн не змогли зробити переконливим, про все інше я навіть говорити не буду. Подивитись і забути.
Скільки очікувань, галасу і сподівань, а що на виході? Рідлі — майстер, а тому кіно не можна назвати поганим, проте хорошим його теж язик не повертається назвати. Дуже дивна історія зі сценарного погляду, де всі герої існують наче окремо одне від одного і в різних манерах грають. Акценти те й роблять, що зміщуються з одного на інше, наче Рідлі сам не розумів, про що він розповідає історію: чи це байопік про бізнес Ґуччі, чи все ж таки трилер про вбивство та зраду? Гага та Драйвер штовхають свою лінію, Аль Пачіно просто дуже крутий, Сальма Гаєк не потрібна цьому фільму, а Джаред Лето наче почув завдання від режисера так: «Зроби мені якомога тупішу пародію на італійця і не обмежуй себе ні в чому!» Джаред завдання зрозумів, одягнув на себе найкрінжовіший грим усіх часів та народів і пішов відпрацьовувати гонорар на повну.
Знову ж таки, фільм місцями дуже навіть хороший, але не цього очікуєш від легенди, особливо після геніальної «Останньої дуелі» за місяць до цього в прокаті.
Пам’ятаєте дві частини «Тихого місця»? Уявіть собі той самий фільм, тільки з подорожами в часі, відсутньою режисурою та сюжетними нелогічностями на кожному кроці стрічки. Дивитися це кіно без готовності до фейспалмів щохвилини не раджу. Краще візьміть та передивіться вже «Тихе місце».
Чоловік Міли Йовович знову бере до своїх рук чергову відеогру, щоб якнайжахливіше її екранізувати. Ми вже бачили від нього «Мортал Комбат» 90-х (який, на диво, все одно кращий за нову версію), він дуже довго мучив нас своєю «Оселею зла», між цим усім весело познущався над «Мушкетерами», а тепер узявся за новий ігровий всесвіт. Вийшло приблизно так само, як і з фінальною частиною «Оселі зла» — «дешево та сердито». Це такий треш, коли заздалегідь знаєш на що очікувати, а тому він тебе хоча б не сильно дратує. Проте це все одно погано, і тому заслуговує на своє місце в цьому списку.
Українські комедії бувають різними: є народні та трешові, як трилогія «Скажене весілля», є авторські та оригінальні, як «Мої думки тихі», є глибокі та філософські, як «Я працюю на цвинтарі», а є відверте дно, але якщо під це дно подивитись, то там можна знайти «Нереальний КОПець». Попередній фільм авторів «Гола правда» вже робив боляче під час перегляду, але тут вони постаралися, щоб було ще гірше. Комедійний «талант» Дмитра Ступки викликає відчуття крінжу кожну його хвилину на екрані. Він кривляється, робить дивні вирази обличчя, промовляє текст з такою награною інтонацією, що навіть партнер по майданчику Богдан Юсипчук на його тлі здається талановитим актором. Щодо гумору та сценарію, то тут взагалі краще промовчати, адже це якийсь вінегрет не зрозуміло з чого, де сценаристи наче зліпили в історію все, що їм спаде на думку: від обсмоктування пальців протягом трьох хвилин до жартів про педофілів. Коротше, можна було обмежитись лише трейлером, але я незрозуміло навіщо пішов у кінотеатр дивитися на це дві години і сильно пошкодував.
Скажу одразу, я вважаю нову частину «Матриці» дуже навіть непоганою. Просто це, очевидно, не той фільм, на який чекали мільйони людей у всьому світі, а тому він, найімовірніше, розчарує багатьох. Нова «Матриця» — це ніщо інше, як психологічна терапія для самої Лани, що втратила близьких, пройшла через депресію і захотіла подарувати своїм старим героям хеппі енд, яких свого часу вбила в «Матриці: Революція». Заради цього, власне, Лана й оживила свій старий всесвіт, але зробила це сама, без своєї сестри. Проте кого хвилюють її травми, коли всі хотіли побачити легендарне повернення до філософсько-фантастичного світу з революційними бійками та глибокими думками? Проте бійки тут мають поганий вигляд, а глибокі думки поступилися історії кохання Нео та Трініті. Окрім цього, Лана з повноцінного продовження зробила метакоментар на тему своєї ж франшизи. Чи круто це? Для мене так! Але чи змусить ненавидіти всіх новий фільм? Очевидно, що ця реакція неминуча. Ось і маємо, з одного боку цікавий авторський фільм в обкладинці блокбастера, а з іншого — дивне продовження легендарної фантастики.