Ейфелева вежа — мрія, до якої хоче доторкнутися майже кожен із нас, але далеко не всі знають, наскільки складно було отримати навіть дозвіл на зведення, не кажучи вже про будівництво… Що саме можна побачити в байопіку «Ейфель» — читайте в новому матеріалі Yabl.
Гюстав Ейфель прославився на весь світ після роботи над проєктом Статуї Свободи в Нью-Йорку, однак найгучніший тріумф чекав на нього попереду. Незважаючи на тиск французького уряду, в інженера не було планів створювати новий архітектурний шедевр у себе на батьківщині — важливішими вважалися інші проєкти, той же метрополітен. Усе перевертає зустріч з коханою з далекого минулого — через це він не лише передумав, але й змінив світ назавжди.
Якщо й випускати байопік про славнозвісного Гюстава Ейфеля, то робити це з відчутним акцентом на його головну роботу, яка прикрашає Париж і понині. Однак творці цього фільму вирішили сконцентруватися не лише на зведенні великої вежі, хоча вона й супроводжує основну дію від самого початку. Кохання — ось те, що опиняється в центрі уваги. Це кохання приносить багато болю і... штовхає вперед. Парадоксально, але часом навіть простіше звести гігантську металеву вежу, ніж знайти прості людські радощі тут, на землі, а не на висоті кількох сотень метрів із запаморочливим краєвидом.
Трейлер та синопсис не залишали вікна для насичених подій та повноцінного становлення Гюстава Ейфеля. Так, нас переносили в минуле завдяки флешбекам, однак вони майже не розкривали характер головного героя, бо їхнє основне завдання — відкрити завісу таємниці минулих романтичних стосунків, які несподівано нагадали про себе в теперішньому. Щоб зробити напруження більш відчутним, ця лінія доповнюється любовним трикутником, проте він майже не працює — творцям не вдається підібрати ключі до розвитку взаємин між основними персонажами, і через це нам залишається лише приймати (чи навпаки) те, що відбувається на екрані.
Відсутність хімії між Роменом Дюрісом та Еммою Макі — одна з головних причин, чому план творців не спрацював. Так, як герої цього фільму вони все ж таки виконують поставлені завдання, але коли перебувають разом — чогось не вистачає. Немає магії, яка прикрасила б цю стрічку, тому «Ейфель» не викликає особливих емоцій, і це дещо розчаровує, особливо коли враховувати, що саме на це робилася усвідомлена ставка. Прямолінійність сюжету — як наслідок спрощеної структури, тому передбачуваність стане постійним супутником під час перегляду.
Позитивні моменти теж є: однозначно вдалося занурення в прекрасну епоху — Париж кінця XIX століття атмосферний і чарівний, навіть коли під ногами бруд. Однак творці, як ми вже зауважували, навмисно пішли шляхом романтизації байопіка, тому відчувався відхід від фактів у бік найбільш «зручних» подій і сюжетних поворотів, які передусім рухали людські взаємини, а не будівельний процес на березі Сени. Все це не завадило милуватися навіть окремими елементами вежі, яка поступово спрямовувалася вгору.
Фільм складно назвати видатним, однак він досягає своєї основної мети. Якої саме? Звісно, можна назвати центральною історію кохання, яка драматичними мазками нанесена на елементи славетної вежі, та значно важливіше інше: «Ейфель» ніби переносить нас у той час, коли кувалася велич. Тотальна недовіра суспільства та влади, різноманітні перепони на всіх етапах будівництва посеред в’язкого бруду — усе це могло зруйнувати основну мрію, але ж цього не відбулося. Глядачі змогли перенестися в часи, коли не тільки Франція отримала культурну перлину, але й увесь світ — Ейфелева вежа стала символом романтики та кохання.