Історії успіху завжди мають свою ціну, проте все це потрібно показувати так, щоб у глядача не виникало ніяких сумнівів щодо подій у стрічці. Як не прикро визнавати, «Голосу кохання» це не вдалося... Що саме пішло не так — читайте в новому матеріалі Yabl.
Квебек, кінець 60-х. У родині, де всі захоплюються музикою, народжується… 14-та дитина! Дівчинка Алін здивувала свою сім’ю, бо всім стало зрозуміло: у неї справді золотий голос. Коли вона підростає, рідні роблять усе можливе, щоб Алін почув відомий музичний продюсер, і коли це відбулося, він дає доленосну обіцянку: розкрити її талант та зробити відомою на весь світ.
Слід одразу зазначити, що цей фільм не випадково в оригіналі назвали «Aline», бо історія багато в чому перегукується з життям Селін Діон, однак творці все ж таки наголошували, що «Голос кохання» не варто сприймати як повноцінний байопік. Чи можна тоді вважати стрічку напівбайопіком? Напевно, це дійсно той самий випадок. Чи якось допомагає цей факт фільму? Сумнівно.
Вже після перегляду трейлера можна було зробити певні висновки щодо картини — глядача чекала стандартна історія становлення музичної зірки, і ніяких несподіванок нам не підготували. Чи можна було розраховувати на щось більше? Лише за наявності вищого бюджету та кардинально іншого підходу до створення. «Голос кохання» робить відчутний ухил саме в мелодраму, залишаючи все інше як тло — так, подекуди вельми вдале та ритмічне, але все ж таки центровою темою було й залишається непросте кохання. Але до цього ми ще повернемося.
Серед найбільш суперечливих рішень — одна акторка на всіх життєвих етапах героїні. Це складно передати словами, наскільки провальною стала поява Валері Лемерсьє у тілі шестилітньої, а згодом дванадцятилітньої дівчинки. Цікавий факт: Валері 1964 року народження, тому ви можете уявити, як погано все було. Її вигляд у першій половині стрічки більш підходив для умовного горору «Дитя темряви» чи пародії на «Загадкову історію Бенджаміна Баттона», але вона також виступила режисеркою фільму… Невже Лемерсьє не бачила, що такий хід радше шокує, ніж розважає чи захоплює? Складно відповісти.
Здається, ми стали свідками надто самовпевненого підходу до роботи, тому що результат справді обтяжливий. Так, невеликі вдалі вкраплення були, особливо в першій половині, але поверхнева та рвана розповідь стала вироком для історії, яка некомфортно почувалася і як напівбайопік з хітами Селін Діон, і як мелодрама з шаблонними складовими.
Ще під час перегляду не залишало відчуття, що Валері Лемерсьє взагалі не підходить на роль, бо в неї немає необхідної харизми — для цього навіть не треба порівнювати її з Селін Діон чи з будь-якими іншими співачками. Дуже здивували деякі сцени, коли Валері вдавала, що співає, хоча вона навіть не намагалася показати, ніби робить щось більше, ніж відкриває рота перед публікою. Звісно, історія робила акцент на тому, що для Алін творчість завжди йшла після коханого та дітей, але не треба знецінювати такі виступи. Водночас, що дивувало, деколи глядач все ж таки бачив, де головна героїня справді викладається — особливо вдалим вийшов вояж до величного стадіону.
Порятунком могла стати романтична лінія між персонажами Валері Лемерсьє та Сільвена Марселя, проте повірити в їхнє почуття неможливо. Ця проблема зовсім не дивує, бо є логічним продовженням невдалої історії, однак змушує знову і знову ставити питання до творців: невже нікого не збентежило те, що головні герої не більш ніж бліді «пустушки»? До кого немає ніяких претензій, так це до батьків співачки, які чудово розважали та просували сюжет уперед. На їхньому тлі Алін та її продюсер — невиразні тіні, які не викликають жодних емоцій. Власне, а чи могло бути інакше, коли те, що відбувається, має такий вигляд, ніби нам сухо зачитують відомі факти з біографії зірки на Вікіпедії?
Цю історію складно рекомендувати до перегляду, бо вона — пластмасова, до того ж у перші хвилин 30-40 штучна майже в прямому сенсі, коли творці показали нам незрозумілого напівкомп’ютерного Франкенштейна замість тендітної дівчинки. До чого не може бути претензій — музична складова, але це був безпрограшний вибір творців. На жаль, пісні Селін Діон ніяк не допомогли замаскувати низький рівень самої історії та додати цікавості персонажам: вони настільки порожні, що навіть новорічні шоколадні фігурки здаються душевнішими.