Шостого лютого завершився 51-й Роттердамський кінофестиваль, який проходив в онлайн-форматі. Yabl розповідає про найцікавіші фільми різноманітних програм.
«Обійми мене міцніше» (Hold Me Tight), Матьє Амальрік
Матьє Амальрік, як відомо, не лише видатний французький актор, а й талановитий режисер — згадаємо хоча б його «Турне» чи «Блакитну кімнату». Прем’єра «Обійми мене міцніше» відбулася ще 2021 року влітку в Каннах, критика на фільм була хороша. Акторка Вікі Кріпс грає Кларісс, мати сімейства, яка одного разу вночі просто взяла й поїхала на старенькому американському авто куди очі дивляться. Втім, подрузі на заправці вона сказала, що їде до моря. Так чи інакше, вона полишила свого чоловіка, дочку Люсі та сина Пола. Люсі з головою занурилася в заняття з фортепіано, чоловік згодом викинув усі парфуми Кларісс із ванної кімнати, а Пол звинуватив батька в цьому. Сама ж Кларісс стає екскурсоводкою десь у Німеччині й за чаркою чогось міцного сповідується барменці. Вона дуже болісно переживає розлуку з сім’єю, не відчуваючи ґрунту під ногами і раптом навіть занурюючись обличчям у кригу на рибному прилавку. Цей кадр римується зі сценою, коли Пол лягає обличчям вниз у ванну, наповнену піною. Амальрік взагалі не тільки сам написав сценарій за п’єсою Клодін Галеа 2003 року, але й продемонстрував себе в цій картині як винахідливий режисер, що множить подвійність сцен. За роки Люсі виростає в талановиту піаністку, але головним враженням від її гри залишається те, як у дитинстві вона лажала, виконуючи «До Елізи» Бетховена. Іноді ми не можемо зробити щось найпростіше, водночас роблячи більш нелегкі речі. Складний за структурою, трагічний фільм, що нагадує «Інші» Аменабара (але з зовсім інакшою колізією).
«Сон і радіо» (The Dream And The Radio), Рене Деспре-Ларос
Уявіть, що ви схрестили фільми Дені Коте та Еріка Ромера. Канадські кінематографісти зняли стрічку про власне життя та активізм. Місце дії — Монреаль. Музикант Рауль губить у метро телефон, його підбирає Беатріс. Увечері в неї з друзями ритуальне читання книжок при свічках. Друзі Беатріс — подружня пара: Констанс, що транслює по радіо політичний саунд-арт, і Ежен, письменник, який щосили намагається закінчити свою книжку. Дзвонить підібраний телефон. Це Рауль хоче повернути його та призначає побачення в парку. У картині — ліричний пролог із хронікальними кадрами війни та закадровим голосом, який розповідає про війну радіо з монстрами. Спочатку чекаєш якогось відірваного експерименту в стилі пізнього Годара, але все скочується в міркування про те, чому не варто любити мобільні телефони. Посилання на травень 1968-го в Парижі та студентські бунти й ситуаціоністів, а також цитати Гі Дебора. Театр, абстракція, часом навіть німе кіно, поетичне кіно, політичне кіно, а також, можливо, автобіографічне кіно, оскільки режисери грають двох персонажів. Занадто інтелектуально, але синефілам має сподобатися.
«Фантомний проєкт» (Phantom Project), Роберто Доверіс
Тридцятирічний Пабло чекає на роль у кіно, а поки що підробляє фальшивим пацієнтом на медичному факультеті. Якось від нього з’їжджає його партнер, залишивши борг за квартиру, колекцію сукулентів, джемпер у ромбах та собачку С’юзан. Тепер Пабло слід шукати сусідів. Але тут виявляється, що у квартирі господарює привид — анімаційне щось, безформна сутність. Спочатку Пабло думає, що це собака розбила чашку, але потім поступово все розуміє. Друзі вважають, що привид — це його пригнічена сексуальність, адже Пабло, як і раніше, закоханий у свого ексбойфренда, популярного ютуб-блогера. У картині є цікава фраза, що в Чилі відсутній кінематограф — а як же Рауль Руїс та Пабло Ларраїн? Загалом симпатичний фільм, що перегукується з торішньою роттердамівською «Собакою, яка не хотіла мовчати», а також трохи з «Історією примари» Лоурі (але тут все легко та гумористично). Ще робота нагадує швейцарсько-німецьку стрічку братів Цюрхерів з минулорічної програми Берлінале «Дівчина та павук». Цікаво, що режисер усе знімав у власній квартирі.
«З ножем» (Met Mes), Сем де Йонг
Цей фільм весь метафора — звичок і поглядів сучасної неоліберальної тусовки. Евелін, гарну сорокарічну білошкіру ведучу популярного ток-шоу, де треба вгадувати слова, звільняють із програми. Вона вирішує знімати документальну стрічку про життя людей; бойфренд дарує їй відеокамеру за дві тисячі євро. У парку вона зустрічає молодого хлопця Йозефа, який просить її телефон, щоб поговорити з хворою мамою. Поки він спілкується, його друг краде валізу з камерою. У поліції Евелін бреше, що Йозеф був із ножем. Тут потрібна ремарка, що Йозеф — переселенець із Північної Африки. Так просто весь світ бреше про права біженців, і насамкінець потрібно просто вирвати своє серце й подарувати цим людям. У фільму незвичайні декорації, кольори — вирвиоко, приємна попмузика на титрах. Головний герой — гіпнотично привабливий і чистий, як джерело з живою водою. Назвала б допис «Життя Йозефа», як у Ежена Гріна, тим більше, що короткі та зрозумілі діалоги мають схожу стилістику. До цього режисер Сем де Йонг зняв короткометражку про Марка Джейкобса, а також має досвід у світі музики. «З ножем», втім, і схожий на яскравий відеокліп.
«Будь ласка, дитинко, будь ласка» (Please Baby Please), Аманда Крамер
Взагалі-то Аманда Крамер — музикантка та клавішниця Eurythmics та Джулі Круз. Але оскільки вона виросла в акторській сім’ї, то вже встигла створити до десятка режисерських робіт. Здебільшого це короткометражки, зібравши докупи які (плюс і два повних метри), Роттердам цього року організував їй триб’ют. «Будь ласка, дитинко, будь ласка» — фільм-відкриття Роттердама-2022, який позиціюють як квірну «Вестсайдську історію». Дещо від класичного мюзиклу у стрічці є, наприклад, банда мародерів, які прямо на титрах убивають двох підлітків. А сімейна пара стоїть і дивиться на них широко розплющеними очима. Це Гаррі Меллінг та невпізнавана Андреа Райзборо зі збитою зачіскою та товстими стрілками на очах. Між героєм Меллінга і одним з бандитів відбувається довгий контакт очима, і вони закохуються один в одного. Райзборо все більше по-домогосподарськи мріє про груповий секс із тими ж бандитами в косухах. Над гарно освітленою синьою кухнею літає дух Тома Фінланда, Джона Вотерса та Девіда Лінча. Ще там невпізнанна Демі Мур у хустці грає зірку, секс-символ, об’єкт поклоніння. Так, події відбуваються у 50-х, і це не випадково, Крамер робить ревізію кемпа як жанру, заглибившись у період, коли її мама знімалася в перших феміністських фільмах.
«Freaks Out», Габріеле Майнетті
До «Примарно-білого» Марії Ігнатенко про Голокост приєднується ще один фільм на тему війни. Так виявилося, що це про цирк нещасних виродків за часів Другої світової. Високий блондин дістає з рота скорпіонів, дівчина Матильда (подібно до Електри з «Алеї жаху» Гільєрмо дель Торо) виробляє електрику, добрий клоун притягує до себе залізні виделки, як магніт, а людина-вовк просто лякає всіх підвищеною волохатістю. Але це ще не все. Є німецький актор та секс-символ Франц Роговський («Ундіна»), героя якого звати Франц і який у нацистському піджаку грає хіт «Creep» «Радіохед» на повному серйозі. І в нього шість пальців на лівій руці.