Кінематограф завжди був машиною часу, котра з легкістю може перенести глядача у минуле. Онлайн-платформа українського кіно Takflix запрошує у подорож в 90-ті роки, аби побачити якими були перші кроки у кінематографі незалежної України. До добірки «Вперед у 90-ті» увійшло 4 культових фільми тих років, де кожен яскраво характеризує ту епоху змін. «Приятель небіжчика» та «Цвітіння кульбаби» розповідають про пристосування до нового життя у жанрах кримінальної та соціальної драми. «Фучжоу» — це історія про кохання та еміграцію у стилі фольклорного кіно, а «Вперед, за скарбами гетьмана!» у комедійному форматі переосмислює радянське минуле.
«Рік той, 1991 від Різдва христового. Рік проголошення Акта про державну незалежність України. Рік воскресіння народу, об’єднаного великою ідеєю свободи», - лунають по радіо слова на початку фільму. Юрась Бронь виходить із в’язниці, відсидівши 8 років за хуліганство. На волі його зустрічає вже нова, як здавалося, незалежна Україна. І ось він — шанс почати життя спочатку, проте система та її виконавці, як були, так і зосталися у цьому новому світі, і не дають хлопцю здійснити мрію про мирне життя.
Хоча стрічка «Цвітіння кульбаби» була знята 20 років тому, її мотиви боротьби за свободу народу, звільнення від системи минулого, актуальні і сьогодні. Довгий час фільм пролежав на полиці, лише в 2016 році його презентували на Одеському кінофестивалі у ретроспективі «Межі свободи: незалежність по обидві сторони екрану». І от фільм знову повертається до глядачів, аби дати змогу ще раз відрефлексувати минуле.
Чи буває дощ із риби? А якщо цей дощ принесе з собою ще й рибалку? Так і потрапляє Орест в українське село на Придніпров’ї. Проте фантасмагорія тільки розпочинається, адже, хоча хлопець майже нічого про себе не пам’ятає, він вміє керувати вітром (коли вітер не проти, звісно). Виявляється, таке вміння дуже потрібно у господарстві, особливо для власників вітряків. Так і намагаються вони, кожен до себе, Ореста переманити.
Так розпочинається фільм Михайла Іллєнка «Фучжоу», який є продовженням та переосмисленням фольклорних традицій українського поетичного кіно. І найбільшою відмінністю цього фільма є його добрий та абсурдний гумор. Стрічка поділена на дві частини. В першій Орест потрапляє до українського села, в другій дія проходить вже на узбережжі Флориди та в Бермудському трикутнику. «Фучжоу» насправді є замальовками дивних та веселих пригод Ореста, який весь час намагається знайти своє кохання — Катерину.
Баба Одарка, яка володіє магією, нащадок гетьмана Павла Полуботка, КДБ та ЦРУ, конкурс двійників лідерів СРСР… Здавалося б, такі речі поєднати між собою неможливо, проте шаленій комедії «Вперед, за скарбами гетьмана!» це вдалося. Існує легенда, що Павло Полуботок залишив на зберігання в англійському банку золото, яке має допомогти розбудувати вільну Україну. Проте дістати це золото не так просто — потрібен таємний код. В наші дні КДБ нарешті знаходить нащадка гетьмана, який допоможе здобути скарб. Одночасно за ним починають слідкувати і іноземні шпигуни. Цим нащадком виявся Іван Полуботок — простий сільський хлопець, який продає мед на Київщині.
Проте, не дивлячись на веселість та сумбурність стрічки, це не просто пригодницька картина, це фільм-роздум про українську ідентичність. В 90-ті роки тема козацтва часто повторювалася в кінематографі, як спроба віднайти своє минуле поза контекстом СРСР. Як пише кінознавець Станіслав Мезелевський, ця комедія є спробою осмислити досвід радянського минулого, аби вписати його в цілісний національний наратив.
Анатолій — молодий, розумний, вродливий, знає іноземні мови, проте ніяк не може знайти себе в епоху «дикого капіталізму». Втомившись від його екзистенціної кризи, чоловіка кидає дружина та йде до більш заможного претендента. На хвилі розпачу Анатолій вирішує покінчити життя самогубством та замовляє себе у кілера. Абсолютно випадково молодий чоловік виявися втягнутим у події, які призвели до вбивства того самого кілера. Цей необдуманий крок приводить до двух неочікуваних знайомств - молодою путаною та вдовою кілера, яка залишилася з малям на руках.
Герой фільму, про якого обов’язково потрібно згадати — це Київ. «Приятель небіжчика» зафіксував образ столиці кінця 90-их років з історичним Подолом, модерновим центром та людьми, які населяють це місто. Фільм був знятий у копродукції з Францією та став першим фільмом, який було висунуто від України на «Оскар» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Довгий час, аж до виходу фільму «Плем’я», «Приятель небіжчика» зберігав статус комерціно найуспішнішого фільму України, адже права на його показ придбало 18 країн.