В український прокат вийшов фільм «Фантазії для дорослих». Начебто це пересічна французька комедія, одна з сотень інших, але стрічка Давида і Стефана Фонкіносів має свої родзинки. По-перше, вона про секс, а це тема, яка цікавить навіть аскетів, асексуалів та імпотентів. По-друге, у ній зіграла ціла купа зірок — Моніка Беллуччі, Кароль Буке, Карін Віар, Сюзанн Клеман, Дені Подалідес. По-третє — о диво! — вона й насправді смішна.
Ludophilie, dackryphilie, sorophilia, thanatophilie, hypophilie, autagonistophilia. Спробуєте вгадати, що це все таке, не питаючи у всезнайка-ґуґла? Напевно, не вийде, та й ґуґл не в усьому допоможе — одні терміни не зовсім коректні, значення інших трохи відкореговані. За версією братів Фонкіносів, це відповідно: збудження від думки про рольові ігри; збудження від сліз та плачу; сексуальний потяг до невістки; збудження, що виникає у зв’язку з уявленнями про смерть; сексуальне задоволення від відсутності сексу; сексуальне задоволення від наявності глядачів. Усі ці зворушливі перверсії стали назвами шести новел, з яких складаються «Фантазії для дорослих». До речі, в оригіналі просто «Фантазії», але наші прокатники вирішили натякнути, що фільм саме «про це».
Стрічка розповідає про шість пар середнього віку, які мають певні проблеми з сексуальним життям і намагаються якось їх вирішувати. Виходить по-різному, зокрема з несподіваними наслідками. Вінсент з «Людофілії», поступившись проханням дружини зайнятися рольовими іграми, виявляє в собі акторський талант — який там до біса секс, його вабить світло софітів та вогні рампи. У «Дакрифілії» Ліза, яка геть втратила інтерес до інтимного життя, раптом відчуває, що її дико збуджують сльози чоловіка, а це означає, що його потрібно будь-що змусити ридати. Жан із «Сорофілії» божеволіє від сестри своєї нареченої, однак, помінявши Софі на Мелані, він не заспокоїться — хто ж знав, що у цих двох з’явиться ще й зведена сестра.
Ударна новела «Фантазій» — четверта, у ній найзнаменитіший дует стрічки, Кароль Буке та Моніка Беллуччі, зображує лесбійок Марі та Сабріну, яких збуджують цвинтарі, поховання та інші атрибути смерті. Найабсурдніша історія — п’ята, у тамтешніх героїв найбільше задоволення від сексуального життя викликає його відсутність. Остання історія фільму повертає глядачів до першої, до акторського мистецтва: після того, як домашнє відео Жеремі та Лілі випадково потрапляє до мережі, подружжя доходить висновку, що знімати порно — заняття набагато приємніше і вигідніше, ніж викладати математику в середній школі. Головний меседж картини міститься в її останній сцені: дорослі фантазії — цілком нормальне явище, вони є у кожного, але не кожен готовий у цьому зізнатися. Хіба що пошепки, на вушко.
Марі (Кароль Буке) і Сабріні (Моніка Беллуччі) для якісного сексу потрібна чиясь смерть
Навряд чи ці сюжети можна назвати по-справжньому оригінальними. До того ж для будь-якого з них не складно знайти більш яскравий аналог. Скажімо, «Сорофілія» нагадує історію персонажа з фільму Вуді Аллена «Ти зустрінеш таємничого незнайомця», який вирячався на жінку у вікні навпроти, а перебравшись до неї, почав вирячатися на колишню дружину. Вчинки героїнь «Дакрифілії» й «Танатофілії» викликають у пам’яті «Жаль» Бабіса Макрідіса, де герой, щоб отримати співчуття оточення, убивав своїх рідних. Нарешті, «Автагоністофілія» перегукується з «Невдалим трахом, або Шаленим порно» Раду Жуде; в обох картинах у мережу потрапляє приватне відео зі шкільною вчителькою, а погляди режисера суперечать традиційній філістерській моралі.
Гумор у «Фантазіях для дорослих» також цілком традиційний. Девіантна поведінка, особливо сексуальна, зазвичай має кумедний вигляд, фріки, якщо вони не агресивні, завжди нас розважають та веселять. Вінсент, опановуючи роль сантехніка, влаштовує на кухні потоп. Ліза намагається довести чоловіка до сліз дедалі потужнішими засобами. Жан, здоровенний бородань, трясеться від страху й сорому, не в змозі впоратися з нав’язливим потягом до сестри своєї коханки. Марі та Сабріна корчать скорботні фізіономії на похороні, помираючи від бажання зірвати одна з одної жалобний одяг у найближчих кущах цвинтаря.
Виявляється, на світі є люди, які отримують найбільше задоволення, відмовляючись від задоволення (Вілл — Вільям Лебхіл, Клер — Жозефін Жапі)
З якого боку не подивися, «Фантазії для дорослих» — не бозна-яка подія у світі кіно, але братам Фонкіносам вдалося зняти симпатичний фільм. Їхні жарти легкі та ненав’язливі. Вони шуткують на ризиковані теми, але залишаються в межах пристойності. Вони вдаються до чорного гумору, але це спеції, які не забивають, а підкреслюють смак страви. У «Фантазіях» добре працюють дрібниці: нюанси акторської гри, ледь помітні зміни міміки, необхідний у такій стрічці гротеск, який не переходить у непотрібну буфонаду. Так, фантазії персонажів картини досить своєрідні, але самі персонажі — люди цілком звичайні. Тисячі глядачів легко впізнають у героях фільму самих себе. Особливо якщо витягнуть із потаємних куточків пам’яті пікантні думки, якими вони найімовірніше ні з ким ніколи не ділилися.
Нема сенсу кохатися, коли тебе ніхто не бачить, вважає Жеремі (Жан-Поль Рув), проте Лілі (Карін Віар) з ним не згодна
А ще «Фантазії для дорослих» — це типовий Фонкінос. Я маю на увазі Давида, який у 22 рази, якщо рахувати статті різними мовами у Вікіпедії, популярніший за свого старшого брата Стефана. Якщо хтось не знає, Фонкінос-молодший — насамперед успішний письменник, автор 18 романів (він їх видає по штуці на рік), лауреат багатьох премій, один із найуспішніших прозаїків середнього покоління сучасної французької літератури. Більшість його книг зроблена в тій же легкій, трохи іронічній, іноді дещо старомодній манері, яку ми звикли вважати суто французькою. Читання його романів багато в чому нагадує перегляд його фільмів — це заняття не обов’язкове, але приємне, майже як секс. Хоча секс все ж таки важливіший, правда?
Можливо, на моє сприйняття фільму вплинуло те, що я подивився його 15 лютого, за день до міфічного «вторгнення». Можу засвідчити, що «Фантазії для дорослих» мають терапевтичні властивості — вони відволікають від медійних нісенітниць, пропонують посміятися над дивинами людської психіки та вкотре актуалізують гасло make love not war. У ці тривожні дні його актуальність складно переоцінити.