«Стрічку треба дивитися, щоб творчість і справа Кузьми продовжували жити»: інтерв’ю з акторами фільму «Я, “Побєда” і Берлін»

17 березня в український кінопрокат виходить стрічка «Я, “Побєда” і Берлін» режисерки Ольги Ряшиної, відомої за проєктом «Секс і нічого особистого». Комедія створена за мотивами однойменної повісті Кузьми Скрябіна, що 2006 року стала для виконавця літературним дебютом. Фільм розповість про пригоди музиканта та його друга, які на старенькій автівці «Побєда» вирушають до Берліна, де за три дні має відбутися концерт.

Актори Іван Бліндар, Володимир Гева та акторка Марія Стопник розповіли Yabl про своє сприйняття Кузьми, підготовку до ролі та причини, чому варто не пропустити «Я, “Побєда” і Берлін» на великих екранах.

Марія Стопник

Як ви готувалися до своєї ролі? Що незвичного для себе робили під час підготовки і чи це була умова режисера або ваша ініціатива?

Як це зазвичай відбувається в кінопроцесі, мене запросили на кастинг. Спочатку були особисті проби, потім — парні з декількома партнерами, які могли зіграти роль Кузі. А фінальні проби ми проходили вже разом з Іваном Бліндаром. У мене особисто не було якихось особливих ритуалів підготовки до ролі, а от Іван готувався дуже посилено. Він їздив у рідне місто Андрія, ходив місцями його юності, постійно дивився інтерв’ю, різні відео, слухав пісні Кузьми, і я теж потрапила під вплив цього всього процесу. Ми багато говорили. Важливо було налаштуватися на атмосферу фільму.

Щодо якихось зовнішніх маніпуляцій, я думала, мені доведеться фарбувати волосся, бо моя героїня не була рудоволосою, але обійшлося (усміхається). І я трішки переймалась, бо перед зніманнями наїла собі щоки і вже розробляла в голові план, як би ті щоки кудись подіти. Але Ольга Ряшина вирішила, що якраз так і має бути й нічого робити не треба.

Чи було завдання від команди творців прочитати першоджерело? Якщо ні, чи читали його за власним бажанням?

Я знайома з творчістю Кузьми ще зі шкільних часів. Давно прочитала «Я, “Побєда” і Берлін», «Я, Паштєт і армія» та інше. У мене була збірка його творів. Також слухала аудіокнижку. А перед самими зніманнями просто поновила все в пам’яті. Спеціально для фільму не потрібно було вести якісь пошуки чи щось вивчати нове, бо Скрябін якось завжди був у моєму житті.

Хто для вас Кузьма? Як би ви охарактеризували його як особистість та його творчість?

Я відчуваю його як такого старшого брата. Просто пам’ятаю, коли була молодшою, десь років у 15 вперше поїхала на фестиваль «ЗахідФест», де виступав Кузьма з гуртом «Скрябін». Після виступу ми підійшли до сцени, Андрій вийшов до людей, почав обійматися. Він такий був відкритий, завжди підходив до своїх фанів, сміявся, жартував, розмовляв з усіма. І тоді в мене склалося враження такого доброго, щирого дядька, який насправді десь далеко живе, але він у тебе завжди є. Коли людина такого масштабу так близько підпускає до себе, має таку душу й таку відкритість, це ніколи не залишає байдужим, ти мимоволі вже любиш і поважаєш її. І хоч ми не були особисто знайомі, тоді було враження, що він — дуже близький і рідний, дуже свій.

Чи розкрилася для вас по-новому постать співака після участі в проєкті? Якщо так, як саме?

Під час знімань я більше дізналася про молоді роки Кузьми, про те, яким він був до того, як став відомим на всю країну. Я зрозуміла, що той молодий музикант не зовсім такий, яким його знає більшість.

Мені здається, що на початку своєї кар’єри він був більш підривний, такий справжній рокер — шебутний, імпульсивний, який постійно потрапляв у якісь пригоди. І тут просто стовідсоткове потрапляння у виборі актора, Івана Бліндара, на цю роль. На майданчику було багато випадків, коли люди, які особисто були знайомі з Кузьмою, казали: «Схожий так, що аж страшно. Точно Кузьма».

Ваша улюблена пісня Кузьми і чому саме вона?

Складно обрати одну, вподобання змінюються періодами. Один час я заслуховувала «Спи собі сама», потім — «Місця щасливих людей», а зараз — «Говорили і курили». «Місця щасливих людей», наприклад, викликає дуже багато особистих асоціацій. То якась така пісня душі. Вона про всіх потроху, про романтику і про дружбу, про життя, про ті особливі місця, які є у кожного з нас. І кожен згадує про щось своє, особисті моменти й події, у кожного десь йокає в душі своє щемливе й тепле. І «метро нічного Берліна» для кожного своє. Навіть для тих, хто жодного разу там не був.

На вашу думку, у чому був феномен Кузьми? І чи є сьогодні постать у шоу-бізнесі/ музичній індустрії, яку можна прирівняти за інтелектом та амбіціями до Скрябіна?

Думаю, його феномен в абсолютній відкритості, абсолютній вірі в людей, вірі в цей світ, вірі в те, що він робив. Не в сенсі — стати відомим і заробити купу грошей, виїхати десь, а робити щиро свою справу. Заради своєї країни, своїх людей. Таких дуже мало. Він тому й запав так у душі всім, бо був справжнім. Тільки чесність чіпляє так глибоко й надовго.

Прирівняти когось до Андрія… Я навіть не знаю, наразі не можу сказати. То дуже велика честь, мені здається. Не хочу нікого образити, можливо, я не так обізнана в нашій музичній індустрії, але не можу нікого порівняти з Кузьмою. Він був унікальною особистістю.

Топ-3 аргументи, чому варто побачити стрічку?

Перше. Цей фільм продовжує пам’ять про Андрія Кузьменка, його творчість, його місію. Друге. У цій картині багато треків, які переспівані сучасними виконавцями в нових обробках. Це дуже хороший метод для того, щоб звернути увагу сучасної молоді на творчість Андрія. Третє — думаю, нам вдалося зробити круте, якісне українське кіно попри те, що взяти цей матеріал і звернутися до постаті Кузьми — це досить велика відповідальність. Мені хотілося б, щоб після перегляду фільму у глядачів залишилось те відчуття теплої, душевної, от тієї чесної розмови з тим «старшим братом», з Андрієм.

Перед прем’єрою, звісно, відчуваю легкий мандраж. Ми ще фільм не бачили і якось дуже всі чекаємо, але й боїмося водночас, як першого побачення. Дуже цікаво, як він відгукнеться в душах людей. Якщо спрацює цей спільний конект, то буде дуже круто, буде просто цунамі. Бо то неймовірні відчуття, коли люди всі в одному й усі разом, і всі стають своїми й рідними, хоча б на якийсь недовгий час.

Іван Бліндар

Для мене було неочікувано, що так швидко затвердили на роль Кузі. У той момент я відчув неймовірну радість і водночас велику відповідальність. Бо це ж не така собі пересічна роль. Це знакова робота для українського кінематографа. Звісно, що відтворити образ Кузьми дуже складно. Це людина, яку знала вся країна, і кожен мав якесь своє враження про нього. Потрібно було дуже вдумливо підходити до цієї ролі. Я підняв багато матеріалу, його твори, музику, кліпи, передивився інтерв’ю з ним і про нього, телевізійні проєкти, у яких він брав участь чи виступав ведучим.

Вже за два-три дні після того, як мене затвердили, я поїхав у Новояворівськ, де ріс Кузьма. Якраз у них був день міста. Разом із колегою Юрієм Хвостенком ми туди поїхали, провели там весь день, пройшлися місцями, де він зростав: дитячий садок, школа, палац культури «Кристал», знайшов його будинок. Постукав у двері його квартири. Звісно, там живуть інші люди, ми перекинулися кількома словами. Я хотів відчути атмосферу, у якій Андрій жив. Також заїхали в Брюховичі на кладовище, де Андрій похований.

Що незвичного для себе робили під час підготовки і чи це була умова режисера або ваша ініціатива?

Мені поставили умову: схуднути для ролі. Бо ж грав молодого Кузю, а він у той період був дуже худим. Я скинув 14 кілограмів за п’ять тижнів. У мене був дуже хороший тренер і дієтолог — мій друг Оксана Гулій. Вона розробила для мене спеціальну програму, і під її пильним контролем вдалося досягти бажаного результату.

Чи було завдання від команди творців прочитати першоджерело? Якщо ні, чи читали його за власним бажанням?

Книжку я прочитав давно, років, напевно, за чотири до проєкту. Так само кілька разів слухав аудіокнижку. Особливо любив слухати її в дорозі.

Хто для вас Кузьма? Як би ви охарактеризували його як особистість та його творчість?

У мене склалося таке враження, відчуття, що не тільки для мене, а й для всіх він став ніби старшим братом. Мені складно давати оцінку чи характеризувати образ Кузьми. Андрій для кожного свій. І кожен знаходить у ньому частинку себе. Для мене він також є уособленням чогось теплого й доброго, спогадів з дитинства. Я би назвав Андрія його ж словом — «ЧУВАК!» Це такий свій в доску кльовий чувак! І хотілось, щоб він завжди був. Хоча… він і так є, у наших серцях. Мені здається, що Андрій завжди з нами. Часто чую, як молодше покоління слухає його пісні, робить свої кавери. І вони відчувають його музику, його любов.

Чи розкрилася для вас по-новому постать співака після участі у проєкті? Якщо так, як саме?

Я більше дізнався про Кузьму якихось особистих речей: яким він ріс, як навчався, з ким дружив, чому творив такі пісні. На жаль, я не був знайомий з ним особисто й не бачився з ним ніколи. Знав лише зі сторони творчої. Постать Кузьми для мене не змінилася після проєкту. Він був і залишається дуже рідним.

Ваша улюблена пісня Кузьми і чому саме вона?

Колись були улюбленими «Кольорова» і «Птахи». А зараз із впевненістю можу сказати, що зі всіх періодів його творчості майже кожна пісня викликає певні емоції, асоціації з його періодом, бо я ж знаю, коли це писалося, за яких обставин, а також — з моїми періодами. Під час знімань я переслухав усі пісні багато разів по колу. Кузьма — один з небагатьох виконавців, у якого мені подобається вся творчість без винятку. Кожну пісню люблю по-своєму.

Дуже цікаве запитання. Думаю, у тому, що він був чесним. Насамперед з собою. Бо брехня ні до чого доброго не приводить. Він був щирий, правдивий чувак. Творчість, яка робиться у правді, з любов’ю, з твердим розумінням, що то любов, не може не торкати. Він не боявся казати правду, відстоювати свою думку. Гадаю, Кузьма й зараз є дуже актуальним ще й через те, що люди втомилися від постійної брехні та недовіри.

Звісно, зараз є також сміливі люди, не тільки в музичній індустрії і шоу-бізнесі, а в мистецтві загалом, які не бояться казати правду і несуть її через творчість. Наприклад, Ірма Вітовська — людина з громадянською позицією, чудова акторка, митець, колега, мій добрий друг, ми не раз працювали разом. Сергій Притула, Андрій Римарук, Ігор Кондратюк, Ахтем Сеітаблаєв, Роман Скрипін, який би він не був скандальний… Люди, які не бояться називати речі своїми іменами, мені імпонують. Дратують безхребетні, які живуть за принципом «какая разніца». Ну як так можна? У нас війна вже вісім років триває! Це в голові не вкладається. Де межа цієї цинічності? І як з цим жити?

Топ-3 аргументи, чому варто побачити стрічку?

По-перше, її треба дивитися, щоб творчість і справа Кузьми продовжували жити. Якщо ви хочете дізнатися, як відбувалося становлення музиканта, як він прожив той період очима творців фільму — йдіть у кіно.

По-друге, над фільмом проведена титанічна праця режисера Олі Ряшиної, оператора та всіх залучених, вони зробили неймовірне. Ми дуже здружилися, згадуємо з теплом про цей проєкт. Можна сказати, у нас утворилася кіношна сім’я. Ми полюбили одне одного. Думаю, люди відчують цей вайб з екрану.

І по-третє, у фільмі дуже багато крутих пісень Кузьми й сучасних каверів, дуже крута картинка. Сам уже з нетерпінням чекаю, коли зможу подивитися. Тож приходьте на прем’єру 17 березня. Можливо, ми будемо разом дивитися і кайфувати.

Володимир Гева

Період підготовки до фільму був поділений на два етапи: з режисером і самостійний. Про перший етап, з етичних міркувань і поваги до режисера, промовчу, оскільки не знаю, що можна розказати, а де промовчати.

Другий етап — я вирішив провести час дома, у Галицькому районі. Тут завжди можна відключити голову і телефон. Перше, що я зробив — прочитав книжку, а потім вишукував інфу про свого героя — Бардецького, друга Кузі. Оскільки інформації було дуже мало, а з ним я не знайомий, потрібно було самостійно формувати характер персонажа.

Більшість часу я провів із братом та його друзями. Була можливість поспостерігати за їхнім ритмом життя. Я ловив у них те, що міг взяти для себе: жарти, говір, вчинки. Оскільки їхній стиль життя близький до того, що Кузьма описав у книжці. Порив до пригод. Травку ніхто не возить у Берлін. Я про інше. Ця база зібраної інформації зіграла вагому роль у формуванні характеру мого героя. Плюс музика, фільми. Репетиції сам на сам. Декілька разів на день вичитував сценарій. Проблем не виникало, бо фабула, напрямок руху були задані та обговорені з режисером.

Чи було завдання від команди творців прочитати першоджерело? Якщо ні, чи читали його за власним бажанням?

Першоджерело було прочитано при першій нагоді. По дорозі додому, коли мене затвердили на роль, я уже слухав аудіокнижку. Із власної ініціативи. Я думаю, актор просто зобов’язаний це зробити на етапі підготовки.

Хто для вас Кузьма? Як би ви охарактеризували його як особистість та його творчість?

Кузьма для мене — пряма, креативна, творча особистість, яка любила Україну. У його текстах та інтерв’ю є легкість, думка, посил, правда. Мені близькі такі люди.

Чи розкрилася для вас по-новому постать співака після участі у проєкті? Якщо так, як саме?

Ні, вона лишається такою ж, як і була: сильною і вольовою.

Ваша улюблена пісня Кузьми і чому саме вона?

«Нас кинули». Вона відтворює реальність, у якій ми існуємо. Дістало спостерігати за перлами в болоті. Ще подобається пісня «Гангрена розвивається нормально».

Людина, яка не вдягала маски, таких мало, а особливо у світі шоу-бізнесу, перед камерою. Бути тим, ким хочеш і ким насправді є, у наш час дуже складно. А він міг і це круто. Тут і естетика особистості, і феномен.

Топ-3 аргументи, чому варто побачити стрічку?

Можу сказати лише одне. Над картиною працювала команда яка знає, що таке — красиво.

YABL