22 лютого 1900 року народився Луїс Бунюель, режисер-провокатор-сюрреаліст, тож, як би банально не звучало, та його внесок у світовий кінематограф важко переоцінити.
Фільми Бунюеля настільки своєрідні та навіть шокуючі, що його почерк можна миттєво впізнати, або, як казав Інгмар Бергман: «Бунюель майже завжди знімав фільми про Бунюеля». Його картини входять майже у всі світові списки найкращих фільмів усіх часів, тож якщо ви досі не бачили жодної стрічки цього майстра, радимо звернути увагу на нашу добірку.
Ед Грант із Time писав, що без Бунюеля не було б «Голови-гумки» Девіда Лінча, «Бразилії» Террі Гілліама та мелодрам Педро Альмодовара.
Безумовно, почуття гумору і стиль Бунюеля успадкували і Вуді Аллен, і брати Коени, і його син Хуан Луїс Бунюель, котрий також став режисером.
Спадщина режисера налічує понад 30 повнометражних фільмів і, мабуть, найвідоміший короткометражний фільм, про який розказуємо далі.
Його кар'єра стартувала після зустрічі його сну зі сном Далі, в якому перукар прорізав бритвою жіноче очне яблуко – у скандальному 21-хвилинного дебюті «Андалузький пес» (Un chien andalou, 1929), а завершилася не менш провокативним «Цей невиразний об'єкт бажання» (Cet obscur objet du désir, 1977).
Справжня популярність прийшла із другим фільмом «Золотий вік» (L'âge d'or, 1930), який тоді заборонили у Франції, як «аморальний і порнографічний».
Найкращий фільм для початку знайомства із творчістю Бунюела – це, мабуть, «Денна красуня» (Belle de jour, 1967).
Найвідоміший фільм Бунюеля, де Катрін Денев носить Yves Saint Laurent, граючи парижанку Северину «на високих підборах», чиї таємні сексуальні фантазії приводять до денної роботи повією. Життя героїні схоже на казку: вона молода, багата, гарна й одружена з привабливим лікарем, який її дуже любить. Але оскільки це фільм Луїса Бунюеля, гроші та статус лише маскують глибокі проблеми персонажів. При детальнішому розгляді можна побачити боротьбу Северини з фригідністю, що контрастує з еротичними фантазіями, до яких вона повертається щодня.
Цей фільм показав Денев з несподіваної сторони.
«Скромна чарівність буржуазії» (Le Charme Discret De La Bourgeoisie, 1972), на потіху Бунюеля, принесла йому «Оскар» у категорії «Найкращий іноземний фільм». Про те, що його номінували, режисер дізнався із газет, як сказав в одному з інтерв’ю син Бунюеля. Коли газетярі почали розпитувати майстра, то він досить серйозно відповів: «Зрозуміло, мене включили в номінацію, адже я заплатив їм за це п'ятдесят тисяч доларів». Був страшний скандал, продюсер рвав на собі волосся… Потім фільм таки отримав «Оскар».
У стрічці грає відомий іспанський актор Фернандо Рей, який стане улюбленцем Бунюеля і зіграє у 4 найвідоміших фільмах режисера.
Картина зосереджується на компанії світських друзів, чиї зусилля пообідати разом постійно зриваються через дивні перепони. Єдиний фільм Бунюеля, який показували у кінотеатрах СРСР, хоча деякі сцени були вирізані через цензуру. Зруйноване бажання було постійною темою у фільмографії Бунюеля, і в цій історії теж стає центральною.
«Привид свободи» (Le fantôme de la liberté, 1974) – це останній фільм у сюрреалістичній співпраці з Жаном-Клодом Кар’єром. Сценарій фільму натхненний казкою іспанського поета-романтика Густаво А. Беккера. Назву взято з першого речення Комуністичного маніфесту: «Привид (а саме комунізм) ходить Європою».
Про свободу Бунюель висловився так: «Я бачу свободу як привида, якого ми намагаємося зловити, і… ми обіймаємо туманну форму, яка залишає лише трохи вологи в наших руках». На думку Бунюеля, свобода ілюзорна.
Як справжній сюрреаліст, він буде демонструвати це протягом усього фільму. Сюжету, як такого, немає: це колекція сюрреалістичних етюдів, на перший погляд не пов’язаних між собою. Ченці моляться за хворого батька жінки, а потім грають з нею в покер і курять. Поважні люди сидять за обіднім столом на унітазах і ходять у ванну, щоб поїсти наодинці. Двоє батьків відчайдушно намагаються знайти свою зниклу доньку, навіть незважаючи на те, що вона була у класі, коли вони називали її ім’я.
Початкова сцена фільму відбувається в іспанському Толедо у 1808 році, коли війська Наполеона намагаються звільнити іспанців і зустрічають вигуками «Геть свободу!». Елегантний хаос стає майже логічним. Змішавши релігію та аморальність, правосуддя та свавілля, режисер показав лише привид свободи.
Стрічку «Трістана» (Tristana, 1970), що демонструє безліч фірмових одержимостей режисера, влучно характеризує репліка «Якщо ти хочеш чесну жінку, зламай їй ногу і тримай її вдома».
Мелодраматична історія виникла з власних маній Бунюеля. Його улюбленими темами були садомазохізм і антиклерикалізм ще з часів його із Сальвадором Далі першого фільму «Андалузький пес».
За сюжетом, незабаром після смерті матері невинна і молода жінка знаходить притулок у домівці свого аристократичного опікуна середніх років, який підкорить її своїми сексуальними заграваннями. У головних ролях виступили Катрін Денев (Трістана) і Фернандо Рей (Дон Лопе, єдиною слабкістю якого були жінки).
Трістана закохується у красивого молодого художника, якого грає Франко Неро. Пара одружується, але потім у жінки з’являється пухлина, через яку їй ампутують ногу. Тож вона вирішує покинути художника і знову повернутися до дона Лопе.
Сюрреалізм – це світ ірраціональних снів, без яких людині не обійтись. Бунюель поєднував сон та реальність, фантазії і абсурд. Сюрреалізм універсальний і вічний, як і творіння Бюнюеля чи Босха, Далі або Магрітта. А інший важливий фактор, що не дозволяє сюрреалізму померти, – це гумор.
Тож, дивіться і робіть власні висновки!