Що воно таке, коли тобі 15, ти живеш у Каліфорнії, маєш акторські перспективи, потяг до підприємництва та закохуєшся у відчутно старшу за тебе особу із досить специфічним характером? Як воно, коли ти молода 25-річна дівчина, працюєш лише асистенткою шкільного фотографа, життєві перспективи поки ніяк не стають у чергу, а тут ще й до тебе чіпляється якийсь 15-річний шмаркач? Рішення наче очевидне, та щось не дозволяє взяти і відправити хлопця кудись дуже далеко. Виявляється, що не така вона вже й стерво, а він не такий і безнадійний. Далі розгортається дивна, однак цілком життєва історія, не зовсім комедія, не сказати, що дуже драма, та й до звичних ромкомів належить украй слабо. Тобто нічого конкретного. Логічно, що в прокаті «Локрична піца» провалилася. Проте багатьма критиками вона вважається однією з кращих картин 2021 року, що підтверджується трьома номінаціями на «Оскар» 2022-го — за кращий фільм, кращого режисера та кращий оригінальний сценарій. І це визнання заслужене.
Нещодавно «Локрична піца» вийшла в обмежений вітчизняний прокат мовою оригіналу з українськими субтитрами. Тож маєте шанс оцінити колорит повністю. Поспішайте у кіно і не забудьте спочатку прочитати наш огляд.
У суто комерціоналізованому американському кіносвіті й зараз існує певна кількість режисерів, які знімали і зніматимуть глибоко своє кіно, позбавлене правил, обмежень та перешкод щодо власного авторського висловлювання. Їхні стрічки випускають великі кіностудії, і незважаючи на касовий успіх чи ні (здебільшого — ні), вони все одно й надалі мають змогу створювати картини за своїми сценаріями. До таких творців належать Вес Андерсон, Квентін Тарантіно, брати Коени і, звісно, Пол Томас Андерсон — справжній маестро американського незалежного кінематографа, у якого, і я не жартую, немає загальновизнаних невдалих фільмів. «Магнолія», «Нафта», «Кохання, що збиває з ніг», «Майстер», «Вроджена вада», «Примарна нитка» — ось такі далеко не останні, подекуди шедевральні, відверто різні стрічки зрежисував цей митець за своїми сценаріями. Нова картина «Локрична піца» помилково може здатися його найпростішою роботою. Але точніше сказати, що це просто сильно ІНШЕ кіно, як порівняти з попередніми. Навіть поверхнево подібне романтичне (а радше антиромантичне) «Кохання, що збиває з ніг» із глибоко драматичним Адамом Сендлером, насправді космічно далеке до «Піци».
Як вище писалося, вся історія розгортається навколо хлопця й дівчини, яких розділяє різниця в 10 років та відчутно різні характери. Юнака на ім’я Гарі Валентайн зіграв абсолютний кінодебютант Купер Гоффман — син геніального та, на жаль, померлого актора Філіпа Сеймура Гоффмана. Дебют, відверто кажучи, блискучий та багатообіцяльний. Його персонаж Гарі — позитивний, украй впертий, винахідливий, різносторонній хлопець, який у свої 15 років вже й актором став, і у мами в PR-агенції працює, і, звісно, це лише початок його безсумнівно успішного життєвого шляху. Із перших же кадрів, без розхитування, глядачу заявляють найважливішу рушійну силу усього фільму — кохання Гарі до старшої за нього Алани. Не потрібно ніяких тягучих 20-30 хвилин, щоб донести, як молодий хлопець, переживши ряд подій, маючи травму дитинства та комплекси, закохується у повну собі протилежність. Ні і ще раз ні — ось просто так взяв і покохав, одразу й без пояснень — і крапка. У цій ось повітряній легкості, безпосередності в зображенні людських почуттів, яким то насправді часто й не треба оці всі вигадані причини та підґрунтя, і криється одна із сильних сторін стрічки Андерсона. Любов — вона така: взяла й прийшла, а ось вигнати її значно складніше. Чи неможливо.
«Локрична піца» — це тепле, ностальгічне, атмосферне романтичне драмеді. Воно про безкінечний, непрогнозований, буремний, захопливий шлях до реалізації своїх цілей, а також про те, коли твої цілі не до кінця поділяють по той бік.
Тепле й ностальгічне, бо події відбуваються в сонячній Каліфорнії 70-х років, які режисер змальовує з очевидною любов’ю до тих часів. Дивакуваті зачіски й перші цигарки у прищавих молодиків, кумедно безглузді водяні матраци як писк моди, малоадекватні кінопродюсери й режисери (чудові епізодичні ролі Бредлі Купера, Шона Пенна та Тома Вейтса), психоделічне ТБ-шоу з дітьми у піжамах, сотні дітей на відкритті магазину із колись забороненим пінг-понгом, наївна політична агітація й бензинова криза — геть усе змальоване у саркастичних, але досить добрих тонах, усе це здатне викликати широку глядацьку усмішку, а часом і регіт. Навіть тема гомосексуальних стосунків публічної особи подана зворушливо та мило.
Це драмеді про шлях до реалізації своїх цілей, адже всі дії та прагнення юнака Гарі спрямовані на одне — завоювати Алану. Завоювати різними методами, у лоб чи завуальовано, демонструючи домінування чи банально граючи на ревнощах, із потраплянням у кумедні чи драматичні обставини, рятуючи її у кризових ситуаціях та самому прохаючи про допомогу.
Це стрічка про те, коли щодо твоїх цілей існує протилежна думка і що з цим робити. Алана — це гордовита дівчина з ортодоксальної єврейської родини, із холеричними вибриками, без особливих навичок і талантів, але загалом розумна, що в якомусь іншому фільмі могла б розтанути від такої ультранаполегливості юнака, але не в «Піці». 25-річна помічниця фотографа передусім через вік Гарі відхиляла його залицяння та не зовсім поділяла прагнення хлопця. Але друзями ж можна бути, може, навіть дуже близькими й відданими. А також партнерами, однодумцями і навіть супротивниками.
Алану зіграла Алана Хаїм — також дебютанка у великому кіно, учасниця американського поп-рокгурту, якому Пол Томас Андерсон зняв цілих сім кліпів. Чому він її, без жодного кінодосвіду, взяв на головну жіночу роль, ще й у пару до такого ж дебютанта — одному Полу Томасу й відомо. Але вони зіграли чудово й правдиво, а ще з таким натхненням, коли грають щось неймовірно близьке чи щось прямо зі свого життя. Плюс до цього між ними відчувалася справжня кінохімія, що для таких стрічок має бути невід’ємною складовою.
Це ода юнацькому наївному коханню, яке дуже часто є сумно одностороннім, і ніхто не знає, коли воно стане взаємним і чи стане взагалі. У цьому ще одна сила та перевага «Піци» — тут немає прорахованого клішованого шляху двох таких різних сердець одне до одного, коли невидимі крилаті амури літають над іще не сформованою парою закоханих. Ми маємо справу з цілою гамою почуттів двох людей, які будуються насамперед на багатогранній дружбі. Сам сюжет «Піци» та його розвиток наче насміхаються над шаблонними ромкомами, майже всі з яких будуються на передбачуваних сюжетних лініях, примітивних конфліктах та де до хвилини можна визначити, що надалі відбуватиметься.
Пол Томас Андерсон створив оригінальне та сильне кіновисловлювання, переосмисливши жанр романтичної комедії, надавши їй свіжого погляду та наситивши небанальними сенсами. А ще показавши, що й фільми без серйозних конфліктів, як рушійних сил будь-якого драматичного твору, можуть бути сильними та емоційними. «Локрична піца» — чудове кіно настрою, кіно атмосфери та життя. Життя, яке хочеться прожити, у яке хочеться поринути, у якому хочеться так само віддано любити.