15 червня, у 81-шу річницю від дня народження українського актора, режисера та сценариста Івана Миколайчука, у Чернівцях стартує кінофестиваль «Миколайчук OPEN». Глядачі побачать десять нових українських фільмів, що не були в прокаті («Будинок “Слово”», «Я працюю на цвинтарі», «Королі репу» та інші), а також три ретроспективи (зокрема, «Така пізня, така тепла осінь» і «Маріуполіс»). Повна програма вже доступна на сторінці фестивалю. Усі покази будуть безкоштовними, а вхід — за попередньою реєстрацією.
Серед подій фесту, що пройде в Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука 15-19 та 21 червня — зустрічі з Ірмою Вітовською, В’ячеславом Довженком, Мариною Кошкіною, Віктором Ждановим та дискусії про українське кіно.
Yabl поспілкувався з генеральним продюсером фестивалю Олексієм Гладушевським про концепцію та мету «Миколайчук OPEN», діяльність в Арт-центрі у Чернівцях, досвід волонтерства та повернення до Києва.
Олексій Гладушевський
Наша мета — показати українському глядачу нове українське кіно, якого не було в прокаті... І можливість висловити повагу як режисеру-класику, що боровся за українську ідентичність, так і литовському режисеру, який за неї загинув.
Хто виступив автором/-ми та ідеологом/-ми фестивалю «Миколайчук OPEN»?
У дирекції Культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука десь рік тому вже були думки про кінофестиваль, але, звісно, тільки об’єднавши зусилля нам вдалося отримати прем’єрні фільми у програму. Тому можна сказати, що авторами є ми з директором центру і фестивалю — Іваном Бутняком. А щодо ідеології, то до нас приєднався наш програмний директор Алекс Малишенко, і тут ми вже все розробляли спільно.
Чи досліджували ви фільмографію та біографію Івана Миколайчука загалом до фестивалю?
Досліджувати біографію та детальну фільмографію Миколайчука я почав з початку роботи в Арт-центрі над проєктом «Мистецький штаб», де ми проводили багато кінопоказів української класики. До цього я бачив лише два фільми — «Тіні забутих предків» та «Вавилон ХХ». А вже в Центрі, у співпраці з Довженко-Центром, ми показали ще декілька стрічок, як-от «Сон», «Пропала грамота». Зараз читаю книжку-біографію та збірку сценаріїв Миколайчука.
Коли ви вперше познайомилися з творчістю Миколайчука?
Ще підлітком десь подивився фільм «Тіні…» Вразив тоді, пам’ятаю. Не схожий він був, як для мене, на картини, що знімали в тодішній УРСР.
15 червня день народження Івана Миколайчука. Ви обрали для показу саме його режисерську, а не акторську роботу. Бо є, наприклад, культова роль у стрічці «Тіні забутих предків». Чому зупинили свій вибір саме на фільмі «Така пізня, така тепла осінь»?
Тому що я вважаю метою фестивалів знайомити глядача з рідкіснішими фільмами, не з тими, які багато де зараз можна подивитися. «Тіні…» ось виходять у кінопрокат, «Вавилон ХХ» був там минулого року. Мені захотілося чогось іншого.
«Осінь...» з ідеологічних міркувань перезнімали не один раз. Чи буде присвячено цьому аспекту увагу на презентації стрічки? Як і факту того, що в УРСР Миколайчук мав тавро «неблагонадійного»?
Плануємо, але точно не знаю, тому що на показі ми будемо давати слово гостям, наприклад, акторці Галині Сулимі, виконавиці головної жіночої ролі, яка вийде з нами на зв’язок із Франції. Якщо вона та інші гості матимуть можливість про це поговорити — чудово. Але ми будемо обмежені в часі, бо постійно є загроза повітряних тривог, і ми не можемо, на жаль, задовго дискутувати.
16 червня буде присвячено пам’яті литовського режисера Мантаса Кведаравічюса. Також відбудуться покази вітчизняних стрічок і копродукцій, які не були в українському прокаті — від документалки про Dakh Daughters та «Королів репу» до містичного «Егрегора» і фільму про Сильвестрова. Як ви пояснюєте аудиторії цю концепцію? Чому покази відбудуться саме на фестивалі, присвяченому Миколайчукові, а не в окремій програмі? Або ж цих митців, на вашу думку, щось об’єднує? Що саме?
Наша мета — показати українському глядачу нове українське кіно, якого не було в прокаті. Тому що зараз в Україні зробити це майже неможливо. І концепт глядацького кіно. І можливість висловити повагу як режисеру-класику, що боровся за українську ідентичність, так і литовському режисеру, який за неї загинув.
Для тих, хто не в контексті, розкажіть, будь ласка, як і коли ви опинилися у Чернівцях? Ви планували цю поїздку чи спонтанно вирішили тікати від ворожих атак на Київ?
Ні, не планував. Виїхали 25.02 спочатку в село Мигове, там волонтерили, займалися розселенням біженців, монтували патріотичні ролики. А потім я зрозумів, що треба переїжджати до міста й шукати приміщення для «Мистецького штабу», де можна було б допомагати митцям, які опинилися в складній ситуації.
Коли ви їхали до Чернівців, то вже знали, що дасте нове дихання Культурно-мистецькому центру імені Івана Миколайчука? Чи можна сказати, що до вашої активності там не було такої насиченої програми?
Ні, звісно, не знав. Вони тільки минулого року зробили ремонт і зі старого кінотеатру перетворилися на сучасний Арт-центр. Там вже починалася своя програма, однак те, що ми почали робити вже разом, — це дуже круто, бо я підключив свої зв’язки в кінотеатральній індустрії, і ми почали показувати дуже цікаві фільми та вистави.
...наша команда — альтруїсти та волонтери. Не знаю, скільки я ще зможу так протриматися, бо всі проєкти нашого продакшну поки заморозили, але точно розумію, що зараз я на своєму місці й роблю те, що наразі дуже потрібно.
Раніше ви вже проводили у Центрі імені Миколайчука різні заходи, зокрема, творчу зустріч з акторками Ірмою Вітовською та Віталіною Біблів та показ вистав київських театрів, як-от «Золоті ворота». Такі події мають на меті більше налагодження контактів та кооперації українських митців з різних куточків нашої країни чи ознайомлення місцевої аудиторії з новим культурним продуктом?
Ви знаєте, насправді і те, і те важливо.
Ви проводите свою діяльність у Центрі імені Миколайчука на волонтерських засадах чи маєте якусь матеріальну підтримку з фонду Центру? Це не так провокаційне запитання, як організаційне, адже культурні діячі теж мають якось існувати у цей час. Чи маєте особисті поради для тих, хто втратив роботу у креативній, культурній сфері у розрізі цього питання?
На жаль, поки що так. З початку війни я не заробляю, тільки волонтерю та надсилаю гроші для ЗСУ. Тому що ніде зараз немає грошей, особливо на культурні події. Звісно, Арт-центр оплачує електрику, воду та інші комунальні послуги, завдяки чому ми можемо там працювати. А під час підготовки «Миколайчук OPEN» деякі наші партнери оплатили те, що є обов’язковим для створення фестивалю. Але наша команда — альтруїсти та волонтери. Не знаю, скільки я ще зможу так протриматися, бо всі проєкти нашого продакшну поки заморозили, але точно розумію, що зараз я на своєму місці й роблю те, що наразі дуже потрібно. І це найголовніше для мене.
...ми хочемо це змінити, щоб зацікавленість саме українською культурою була в наших співвітчизників у крові.
Коли плануєте повернутися до Києва? Адже у столиці вже вирує життя, мистецьке зокрема. І багато театрів з кінця травня – початку червня теж відновлюють свою роботу. Або вважаєте, що ваша місія у Чернівцях ще не завершена? Чи, можливо, маєте подібні пропозиції для інших культурних центрів чи центрів з інших міст?
Я вже дуже скучив, але спочатку треба провести фестиваль та здійснити всі заплановані заходи від «Мистецького штабу». У нас там є ще і вистави, і добірки фестивального короткого метру, і кінопокази. Тому подивимось, але додому вже дуже сильно хочу, якщо бути відвертим.
Хто ваша цільова аудиторія? Чи є відвідувачі, які спеціально приїжджають з інших міст на ваші події?
Мені подобається, що основною нашою аудиторією є молодь. Як чернівчани, так і переселенці. І всі вони дивом дивуються, що в Україні є така кількість якісних цікавих фільмів, а вони їх ніколи не бачили. Тому ми хочемо це змінити, щоб зацікавленість саме українською культурою була в наших співвітчизників у крові.
Фото: Василь Процюк, Юлія Вебер