Комедійні пригоди — чи не найкращий варіант для емоційного перезапуску в непрості часи, тому «Загублене місто» не залишиться без глядацької уваги. Однак чи можна назвати фільм гідним представником у своїй ніші? Хотілося б відповісти «так», але… Чому не буде позитивної відповіді на це питання — читайте в новому матеріалі Yabl. Але так чи інакше, стрічка вже у кінотеатрах.
Про що кіно?
Після смерті чоловіка-археолога Лоретта Сейдж почала писати популярні любовно-пригодницькі романи. Події в цих книжках розгортаються в екзотичних місцях, а супутником головної героїні є красень Деш, якого на обкладинках втілює статний Алан. Після презентації чергового бестселера Лоретту викрадає мільярдер, який думає, що жінка зможе... розшифрувати стародавні написи, і це приведе його до скарбів загубленого міста. До тих скарбів, які були докладно описані в останній книжці Лоретти. Алан стає свідком викрадення, після чого вирішує довести всім, що він не просто модель.
Перед переглядом слід налаштуватися на пародійне кіно, в якому статус «романтичної пригоди» навмисно перекручується, щоб оголити шаблонні проблеми і деякі частини тіла головних акторів, куди ж без цього. Серйозно, це одразу дозволить усунути нерозуміння вже на перших хвилинах, коли стає очевидним, із чим саме доведеться стикнутися глядачам.
Перебільшення чи навіть відверто ризиковані ідеї — виправдані у подібних стрічках, адже це допомагає висміювати та веселити. Ключова проблема «Загубленого міста» полягає в тому, що воно виявилося не в змозі повноцінно приміряти костюм пародії, застрягши десь на середині шляху після початкової точки «така сама шаблонна комедія з нальотом пригод».
«Загубленому місту» потрібно було спіймати драйв, із яким навіть найнеймовірніші дурниці викликали б сміх, в іншому разі — великий шанс натрапити на нерозуміння або відторгнення. На жаль, цей драйв не вдалося упіймати, тому під час перегляду було шкода спостерігати за потугами Тейтума, якому дістався герой з інтелектом табуретки.
З акторським складом загалом виникли проблеми. Відсутність хімії між Буллок і Тейтумом не дозволила як слід розкрити їхні взаємини, оскільки незмінним супутником завжди була невіра. Однак це далеко не головний прорахунок, адже антигероєм виступив Денієл Редкліфф, який ніби забув вийти з образу після стрічки «Ілюзія обману: Другий акт». Як він узагалі підписався на цю роль? Жахливий перформанс.
На щастя, фільм також має Бреда Пітта (він незабутньо з’являвся ще в трейлерах), який нівелював своєю появою всі негативні враження від інших персонажів, а там вистачало другорядних «кошмарів». Мабуть, один із найяскравіших майстер-класів з ефектної появи цього року — за лічені секунди схилив до себе, беззастережно забравши приз глядацьких симпатій.
Слід виділити і яскраву картинку (тропічні пригоди вийшли дійсно захопливими візуально) та прекрасний саундтрек. Усі пісні підібрані вдало, що неодноразово допомагало витягувати сцени хоча б завдяки музичному супроводу, коли всі інші складники відверто буксували — без цього все стало б зовсім похмурим.
Втім, перераховане вище — не єдиний позитив. У другій половині фільм нарешті «намацав» ґрунт, на якому можна щось побудувати, і це дозволило продуктивніше розвивати взаємини головних героїв, а також вкладати вельми недурні думки в їхні вуста. Наприклад, як стати тим, ким мріяв бути все життя, чи навпаки — впоратися з роллю героя мимоволі, коли більше хочеться повернутися в зону диванно-винного комфорту. Все це пробудило-таки інтерес до подій на екрані, і хоча історія, як і раніше, страждала через зайву прямоту подачі та «сюрпризи», не здатні дивувати, принаймні зникло роздратування через поведінку персонажів і смислове наповнення.
Творці так і не змогли переконати, що був хоч якийсь сенс знімати подібне кіно. Разове задоволення з красивою картинкою, драйвовими піснями та розкішним Бредом Піттом? Якщо це й було метою, тоді можна їх привітати, але якщо ми говоримо про картину загалом, то результати будуть не надто втішні. Коли фільм протиставляється типовим жанровим представникам, що кишать шаблонами, вкрай дивно йти практично паралельною дорогою, а подекуди зовсім перетинаючись, у лоб стикаючись із цими ж самими проблемами. І додайте сюди масу жартів, що не працюють. Сумнівний експіріенс.
Краще вже подивитися не менш передбачуваний, проте значно більш вдалий «Круїз у джунглях» із Двейном Джонсом та Емілі Блант. Там змогли вичавити максимум із комедійних сцен та хімії між акторами, завдяки чому недоліки історії відійшли на другий план. «Загублене місто» цим похвалитися аж ніяк не може, страждаючи через свої недоліки.