Ми підібралися до середини серпня. У світі продовжують релізитися нові серіали, про які варто розповідати, на які приємно відволікатися і які рятують наше ментальне здоров’я в потоці божевільних нових та подій навколо. І хоч серіалів у серпні вийшло не дуже багато, але розповісти справді є про що, адже як мінімум емоційний Діснейленд ми вам гарантуємо.
«Чорний птах», Apple TV+
Ні, у вас не дежавю, ми вже справді згадували цей серіал в минуломісячній підбірці. Але якщо тоді він тільки виходив і ще було складно об’єктивно його оцінити за першими серіями, то зараз, коли вже є повний сезон, можна впевнено заявляти, що це один з найкращих серіалів не просто літа, а, мабуть, усього року. Те, як автори поєднують кримінальну драму про життя у в’язниці та психологічний трилер у стилі «Мисливців за розумом», де автори допомагають нам залізти в голову серійного вбивці, банально обеззброює тебе. Це справді майстерний і талановитий проєкт, його хочеться радити і ним ділитися.
Якби не формат серіалу, то я б подумав, що це якийсь новий трилер від Девіда Фінчера, адже вся атрибутика, якою він користується у своїй творчості, у «Чорному птахові» також є: психологія маніяка, детективна лінія, привабливий головний герой-соціопат та навіть саундтрек інколи нагадує твори улюблених композиторів Фінчера — Трента Резнора та Аттікуса Росса. Саундтрек, до речі, дуже допомагає зі створенням напруги та потрібної атмосфери, граючи не останню роль у тому, щоб цей серіал сприймався саме з таким захопленням, із яким всі його дивились.
Ну і щодо акторського бенефісу Терона Еджертона: він ще на «Едді “Орел”» та «Рокетмені» довів усім, що перед нами неймовірного таланту актор. Однак те, що він виробляє в «Чорному птахові», такого ми від Еджертона очікувати ніяк не могли. Це вже не просто акторська гра, це за межами її. Від Терона неможливо відвести погляд, настільки він багатогранний тут як персонаж, настільки складний та глибокий. Тяжко уявити, скільки він працював над собою, аби все це зіграти. Але на сьогодні можна сказати, що це дійсно найкраща роль актора.
«Я є Ґрут», Disney +
Серіал чисто на 15 хвилин перегляду (і я кажу про всі серії разом, а не про кожну окремо), але не залипнути на нього неможливо. Особливо заборонено пропускати всім фанатам «Вартових Галактики». Це п’ять маленьких короткометражок на три хвилини про пригоди малюка Ґрута між першою та другою частинами «Вартових Галактики», доки всі старші герої зайняті своїми справами.
Ці п’ять серій — фактично історія про вередливу дитину, яка завжди знаходить привід, щоб десь нашкодити, комусь зробити боляче, щось зламати або погратись там, де це робити небезпечно. Коротше кажучи, Ґрут — це такий собі бешкетник, яким ми всі були у ще не дуже свідомому дитинстві. А якщо ви маєте вже власну дитину, то вам взагалі буде легко провести паралелі з Ґрутом, адже поведінка один в один. Але найголовніше, що роблять короткометражки «Я є Ґрут», так це вкотре переконують нас, що Ґрут — наймиліше створіння в усьому кіновсесвіті «Марвел».
Так, повноцінно вбити час цим серіалом у вас не вийде, але підняти собі настрій — гарантовано.
«Пісочна людина», Netflix
Екранізація, на яку дуже очікували і за яку водночас дуже боялися. Усе тому, що екранізувати Ніла Ґеймана — це на тому ж рівні, що екранізувати, скажімо, Біблію чи міфи стародавньої Греції: настільки епохально, що страшно торкатися. Проте Netflix ризикнув це зробити, узявши на озброєння комікс Ґеймана для всесвіту DC.
І попри побоювання (адже «Нетфлікс» обожнює брати якийсь крутий матеріал і псувати його своїми екранізаціями — привіт, «Зошит смерті») «Пісочна людина» — це справді гідний матеріал, який дарує нам один з найкращих фентезі-серіалів за останні кілька років. По-перше, він має дуже креативний та стильний вигляд, візуальна складова така, що є відчуття, наче автори дійсно хотіли зробити щось цікаве та надзвичайне, а не просто напхати дешевих ефектів і думати, що глядач і так подивиться (привіт, «Відьмак»).
Чого варті перші п’ять хвилин серіалу, де тебе занурюють у дивовижний світ снів Морфеуса, і такого на все шоу дуже багато. Окрім візуалки, тут чудові персонажі у виконанні неймовірно харизматичних акторів: деяких відомих, як-от Чарльз Денс, а деяких нішевих, як-от виконавець головної ролі Том Старрідж, що до цього з’являвся більше в авторських проєктах.
Якщо коротко, то «Сендмен» розповідає про Володаря снів Морфеуса, якого викрадають люди на догоду своїм бажанням і крадуть предмети, у яких заточена його сила. У всьому світі починають вмирати люди через те, що Володар снів не контролює процес сновидінь. І коли Морфеусу вдається звільнитися, то він вирушає на пошуки своїх реліквій, щоб урятувати свій світ і світ людей.
Так, звісно, на догоду сучасним тенденціям автори серіалу дещо змінюють першоджерело у плані кольору шкіри чи орієнтації деяких героїв, і когось це може бентежити, але, як на мене, у цьому нічого поганого немає і з контексту серіалу воно аж ніяк не випадає, першоджерело не псує.
Тому якщо ви засумували за якісними фентезі-проєктами, то в жодному разі не пропускайте «Пісочну людину», але водночас спробуйте розтягнути її більш ніж на один день.
«Псяри резервації», 2 сезон, HULU
Так, так і ще раз так… Тайки Вайтіті забагато не буває. Минулого місяця він випустив свого «Тора 4» від «Марвел», а зараз випускає продовження крутезних, але не дуже розхайплених у нас «Псів резервації». Тайка тут виступає одним зі сценаристів та продюсерів, а ще режисером кількох епізодів. Це дуже вишуканий та водночас бравий індіпроєкт, що розповідає нам про підлітків-індіанців у США та їхні вуличні пригоди в Оклахомі. Тут тобі й історія дружби, кохання, кримінальних подій, й історія дорослішання.
Взагалі якщо простежити творчість Вайтіті, то він завжди піднімає тему внутрішньої зрілості та дорослішання на поверхню: починаючи від «Кролика Джоджо», закінчуючи обома частинами «Тора», де герой Кріса Гемсворта долає шлях до своєї певної зрілості та розуміння правильних цінностей.
Ось і «Псяри резервації» розкривають усі ці теми в дуже цікавому форматі. До того ж у серіалі неможливо не помітити з десяток різних референсів на відомі попкультурні фільми, музику, літературу. Врешті-решт уже з самої назви можна зрозуміти, адже вона відсилає нас до дебютної стрічки Квентіна Тарантіно «Скажені пси» («Reservoir Dogs»), та кадру, де головні герої-підлітки крокують у костюмах, як персонажі Тарантінівського кримінального трилера.
Розумію, що багато хто не чув і про перший сезон, тому я спеціально не спойлерю вам, раджу просто виділити час і насолодитися цим проєктом.
«Ведмідь», HULU 
Формально цей серіал вийшов ще місяць тому, але в нас він теж пройшов якось повз глядача, і це треба терміново виправляти. Адже «Ведмідь» — саме той проєкт, який компенсує нам відсутність «Безсоромних», що закінчились кілька років тому. Той самий вайб, ті самі брудні та розривні емоції посеред Чиказьких нетрів та все той самий Джеремі Аллен Вайт, який став у «Безсоромних» нашим крашем у ролі Ліпа Ґаллагера. І тут у нього роль майже ідентична, тільки ім’я персонажа інше.
Серіал розповідає про молодого шеф-кухаря, який колись був дуже відомим та успішним, але через певні життєві проблеми вимушений піти працювати до забігайлівки своєї родини, яка і близько не нагадує той мішленівський ресторан, де він готував до цього.
«Ведмідь» — це один оголений нерв на дев’ять епізодів тривалістю по 30 хвилин. Ні на секунду серіал не відпускає тебе. Це наче кататися на американських гірках, тільки замість адреналіну драма та біль, через який намагається пролізти головний герой, щоб змінити своє життя.
Музика, естетика, динаміка та монтаж дійсно роблять «Ведмедя» побратимом «Безсоромним», вони справді наче існують в одному кіновсесвіті, а наявність Джеремі у головній ролі змушує повірити, що це просто спін-офф епілог про Ліпа в самостійному житті.
«Ведмідь» — водночас і хороша емоційна розвага, і потужний сеанс психотерапії, який вибиває з тебе все лайно (іншого слова тут не підібрати), адже це проєкт про лайно всередині кожної людини, яка намагається від нього відчиститися.
Знову ж таки, по перегляду серіал багато вашого часу не забере, але післясмак залишить дуже потужний і, повірте, надовго.