Через наших НЕшановних сусідів в Україні сильно постраждав зокрема кінотеатральний прокат, який вимушено став дуже обмеженим, і багато вартих уваги (а інколи навіть шедевральних) стрічок не дійшли до великих екранів нашої країни. А оскільки в людей зараз є потреба відволікатись на фільми, ми зібрали для вас список найцікавіших картин за ці пів року, які так і не досягли українських кінотеатрів або вийшли дуже обмежено.
«Everything Everywhere All at Once» (реж. Ден Кван, Деніел Шайнерт)
Почати хочеться одразу з козирів і розповісти, мабуть, про найцікавіший (без перебільшень) повнометражний проєкт 2022 року. Якщо ви були розчаровані другою частиною «Доктора Стренджа», який обіцяв нам безумні мультивсесвіти, а натомість дав три круті сцени на весь фільм, то проєкт братів Деніелс компенсує це на всі 200 відсотків. Стрічка розповідає про жінку 40+ років, що переживає кризу невизначеності у своєму житті. Аж раптом до неї завітали гості з «сусіднього» паралельного всесвіту і просять про допомогу, адже тільки вона здатна врятувати мультивсесвіти. І ось те, чого ми не отримали у «Марвел», подарували нам тут. Деніелси з обмеженим бюджетом зробили таке, від чого подеколи вибухає мозок: це стосується як візуальної складової, так і ідейної. Це водночас дуже особиста історія про пошук сенсу життя та масштабна подорож різними світами, у яких фантазія авторів просто не знає меж. А найкращою сценою є епізод, де дві головні героїні в образі каміння просто лежать на скелях протягом п’яти хвилин.
Фільм — своєрідний мікс «Матриці», «Скотт Пілігрим проти світу» та «Містера Ніхто». Тільки все це в індіформаті, оскільки подарувала нам стрічку студія А24, з-під крила якої ми постійно отримуємо маленькі, але незабутні шедеври. «Everything Everywhere All at Once» має чимало якісного гумору з відсилками до попкультури та науки, однак фінальний акт неодноразово змусить вас плакати та замислитись над простими речами, які роблять нас щасливими. І це найцінніше, що кіно зі складною концепцією у результаті підводить глядачів до простих, але таких важливих істин про любов, близьких людей та «свого» в цьому житті.
Це лише другий фільм режисерського дуету (перший — «Людина-швейцарський ніж»), а вони вже в геніальності історії та майстерності режисури обігнали чимало відомих картин за останні кілька років. Дуже сподіваюсь, що кіноакадемія не омине цю стрічку, коли будуть оголошувати номінантів на «Оскар».
«RRR» (реж. С.С. Раджамулі)
Чого я ніколи не міг припустити, що буду у своєму житті рекомендувати Боллівудське кіно, але пройти повз «RRR» неможливо, оскільки цей фільм уже наробив галасу у світі, побив усеможливі рекорди за переглядами на Netflix, а для України він особливо важливий, бо одна з найкращих сцен стрічки була знята у Києві на тлі Маріїнського палацу та Верховної Ради.
Це історія двох чоловіків у колоніальній Індії під час правління британських колонізаторів. Один із них хоче очолити опір, а інший навпаки — служить британській Короні і допомагає боротися з опором. Та в певний момент доля зводить головних героїв в одній точці і робить їх найкращими друзями, які насправді не знають про те, що є ідейними ворогами. Питання в тому, який вибір зробить кожен із них, коли ситуація стикне їх один проти одного?
«RRR» — то якби Зак Снайдер знімав боллівудську версію чергової частини «Форсажа», і це дійсно великий комплімент фільму. Тут усе працює на те, щоб отримувати від проєкту суцільне задоволення. Так, звісно, до гіперболізованого екшну потрібно звикнути, як і до традицій Боллівуду, але якщо прийняти правила гри, то це дійсно один із найепічніших блокбастерів року, у якому до того ж досить грамотно побудована історія, де за дружбу головних героїв на тлі постійної війни і мегаепічних бійок дійсно переживаєш.
Дуже радимо розширити своє світосприйняття та звернути увагу на цей індійський експеримент.
«Варяг» (реж. Роберт Еґґерс)
Пам’ятаєте фільм «Маяк» із Робертом Паттінсоном, де на екрані постійно відбувалося якесь божевілля у досить фантасмагоричній атмосфері, що і лякала, і зачаровувала? Так ось уявіть: цьому режисерові виділили великий за його мірками бюджет, дозволили запросити найкрутіших акторів і дали можливість зняти історію про Гамлета у сетінгу слов’янських легенд.
Еґґерс просто переплюнув сам себе. Таке враження, наче «Відьма» та «Маяк» були розминкою перед тим, як застрибнути в лігу «великого кіно». «The Northman» має типову для Еґґерса специфіку, але цього разу до неї ще додали масштабність та безкомпромісний екшн, у якому багато крові, відвертості й деталізованого насилля. Якщо в цьому фільмі когось рубають мечем, то ви відчуєте, наче це відбувається з вами. Еґґерс не зраджує себе та не боїться йти на ризики, навіть коли йому виділили майже 100 млн на стрічку (включно з рекламою).
Легенда про Амлета, структуру та форму якої потім візьме собі Шекспір для «Гамлета», дійсно вражає у баченні цього режисера. Історія зради та помсти тут зведена до абсолюту, і, на відміну від Шекспіра, у цій оповіді все значно реалістичніше та складніше, щоб однозначно сказати, де бік добра, а де бік зла. Головне зрозуміти, чи не перетвориться Амлет через бажання помститися своєму дядьку на такого ж монстра, якого він ненавидить усією душею?
Еґґерс — візуальний чарівник: окремі кадри просто хочеться стопати та скрінити собі. Роберт грає з різними символічними образами, що додають об’ємності цій уже всім відомій історії. Тут і Оракули, і Валькірії, і алюзії на пекло — усе це прекрасно працює на атмосферу якогось абсолютно дивного, але не менш прекрасного сновидіння. Еґґерс завжди через свої фільми передає цей стан, проте в «The Northman» масштаби зросли в рази.
І окремо це кіно варто дивитися заради брутального Олександра Скашґорда в ролі слов’янського Амлета, який ні перед чим не зупиниться заради помсти.
Стрічка має вийти в кіно у кінці грудня цього року. Тримаємо fingers crossed, так би мовити.
«Prey» (реж. Ден Трахтенберг)
Ось де реальність перевершила будь-які очікування. Ніхто особливо не сподівався, що чергова історія про Хижака зможе нас чимось здивувати, бо останні проєкти цієї франшизи були, м’яко кажучи, посередні. Проте цього разу полювання Хижака дійсно варте вашої уваги. Події фільму відбуваються у 18 сторіччі, а жертвами Хижака стають члени племені команчі.
Головна героїня Нару хоче стати такою ж мисливицею, як і всі чоловіки племені. Проте через стать до неї ставляться зневажливо. Та коли інопланетний убивця почне полювання на героїв, то саме від дій Нару буде залежати порятунок усіх навколо.
Що фільму вдається найкраще, так це поєднувати фантастичний трилер про Хижака та історичну пригоду про життя племені. Уявіть «Легенду Г’ю Гласса», тільки замість Тома Гарді головним антагоністом є мисливець з іншої планети з купою високотехнологічної зброї. Приблизно такий вигляд і має «Prey», що ставить його на кілька рівнів вище за всі інші продовження та спін-офи про цього монстра.
«Men» (реж. Алекс Ґарленд)
Головний фемініст зі світу наукової фантастики дарує нам нове своє творіння. Якщо хто не знає, то Алекс зняв «Ex Machina», «Анігіляцію» та серіал «Розробники». Спостерігаючи за творчим шляхом Ґарленда, можна помітити, що його історії переважно про жінок, які є заручницями певних аномальних обставин. Чи це робот Ейва, яку розробник зачинив у скляній кімнаті і змушує закохати в себе програміста, чи науковиця Ліна в містичному просторі, який все поглинає, чи стажерка Лілі Чан, що виправляє помилки свого вбитого хлопця і намагається докопатися до брудних таємниць у гігантській IT-компанії.
«Men» — це історія про жінку, яка переживає травматичне розставання з чоловіком, що постійно нею маніпулював, аб’юзив та бив її, а в результаті вистрибнув з вікна та вбив себе. Головна героїня вирішує прийти до тями, поживши за містом, але там із нею починають відбуватися досить дивні та загадкові речі, що зводять її з розуму.З погляду сценарію та ідеї — це, мабуть, найслабший режисерський фільм у біографії Ґарленда, але якщо зосередитись на його режисурі, атмосфері та саспенсі, то це справжній діамант серед сучасного кіно. Якщо дивитися його вночі, то окремі сцени змусять вас параноїти та підстрибувати від кожного шурхоту у квартирі, настільки він моторошно зроблений, не маючи жодного неочікуваного скрімера.
Операторська робота досить типова для Ґарленда з його фірмовими кліповими фрагментами, нестандартними ракурсами камери та постійним відчуттям присутності когось іще. Тут це працює на історію якнайкраще. Можливо, Ґарленд зробив далеко не найкраще у своєму житті кіно, проте воно усе ще кіно Ґарленда, а тому пропускати його ніяк не можна.
«The Unbearable Weight of Massive Talent» (реж. Том Ґормікен)
Ось цей постіронічний шедевр ви точно маєте побачити. Де ви ще зустрінете фільм, у якому Ніколас Кейдж грає Ніколаса Кейджа, що за дорученням ФБР втирається в довіру до свого фаната — авторитетного мафіозі? Разом герої дивляться реальні стрічки з Кейджем, розмовляють про його ролі, обговорюють масову культуру та намагаються відтворювати культові сцени з фільмів Ніколаса.
Це, звісно, не рівень «Бути Джоном Малковичем», але бачити те, як Ніколас Кейдж, чия кар’єра почала воскресати, рефлексує над своїм життям та минулою славою — просто безцінно. А компанію Ніколасу в кадрі склав Педро Паскаль, якого зараз у Голлівуді обожнюють більше, ніж будь-кого іншого.
«Dog» (реж. Ченнінґ Тейтум)
Ця стрічка мала вийти у прокат якраз в день повномасштабного вторгенння рф на територію України..
З постера чи трейлера може здатися типовою сімейною історією про дружбу собаки та людини, яких ми вже бачили десятки. Проте в режисерського дебюту Ченнінґа Тейтума є кілька прихованих козирів, завдяки яким цей фільм стає складнішим за типову милу добру казку.
Ветеран-рейнджер отримує завдання від командування відвезти на присипання собаку свого вбитого на війні побратима, який допомагав під час служби. Собака має ПТСР, а тому його інколи складно контролювати і він може бути небезпечним для оточення. Однак протягом поїздки головний герой прив’язується до свого нового супутника, що ставить його перед вибором: виконати завдання чи забрати пса собі і почати його виховувати.
На перший план тут виходить навіть не тема дружби людини та тварини, а історія про те, що ветерани відчувають себе зламаними та непотрібними суспільству після того, як повертаються до мирного життя. Герой Тейтума намагається навчитися жити з нуля після військової служби в гарячих точках, але це дається йому занадто складно через контраст між ним та людьми навколо.
Для нашого суспільства це кіно як ніколи актуальне, тому наполегливо рекомендуємо звернути на нього увагу попри не дуже якісний постер та банальний на перший погляд концепт історії. У фільмі дійсно є чимало того, що можна підхопити собі, аби зробити певні висновки про військових, які опиняються серед нас. Це хоч і лайтова, але дуже правдива річ. А ще Ченнінґ Тейтум грає тут одну з найкращих своїх ролей у кар’єрі.