Останні 10-15 років високобюджетне епічне історичне кіно не є поширеним явищем у кінотеатрах. І далеко не факт, що відбувся б цей проєкт, якби його не продюсувала компанія Apple. Понад місяць тому вони випустили «Вбивць квіткової повні» Мартіна Скорсезе, які за дійсно чудового маркетингу майже не мали шансів вийти в плюс. Це не збентежило гіганта, адже стрічка виконувала передусім іміджеві завдання.
І от зараз «Наполеон» (2023 рік, США, Великобританія) за участю Хоакіна Фенікса («Джокер») та Ванесси Кірбі («Ґарет Джонс», «Корона») від тих же Apple. Грандіозне, майже історичне кінополотно, на всіх рівнях пронизане цілковитою творчою свободою, яка була надана славетному режисеру Рідлі Скотту.
Що з цього вийшло? Як мінімум — найбільш обговорюване велике кіно цієї осені та ймовірний номінант на премії «Оскар». Спробуємо розібратися, чому.
Події фільму охоплюють французький період з 1793 року до 1821-го — від початку сходження 24-річного амбітного офіцера Бонапарта до влади, через шість батальних битв, повз кілька війн та кілька палацових переворотів, до смерті Наполеона в засланні. Ну як охоплюють? Режисер разом зі сценаристом Девідом Скарпою невимушено, з лише їм зрозумілою логікою висмикують окремі історичні події та сторінки біографії, пов’язані з диктатором та його коханою Жозефіною, не приділяючи ніякої уваги цілим історичним пластам та періодам. Це чи не головна претензія до творців, яка лунає звідусіль.
Apple.com
Проте перед нами не документалка, не багатосезонний серіал, не стаття у Вікіпедії та не підручник з історії. Це ігрове кіно, достовірність та історичність якого залежить від рівня критичності глядача та його історичної обізнаності. Неможливо в обмеженому хронометражі якісно та широко зобразити понад 20 років правління такої особистості в такій країні. Пан Рідлі цього й не намагався зробити, маючи лише йому відому мету, яка або збігається з очікуваннями глядача, або ні.
Акторський діапазон Хоакіна Фенікса вражає. Особливо гарно в нього виходять вбивці, психопати та невротики, різного ступеню запущеності та розкутості. Йдеться передусім про стрічки, як-от «Ганнібал», «Тебе ніколи тут не було», «Брати Сістерс», «Ірраціональна людина» та, звісно ж, «Джокер», після якого Рідлі Скотт безальтернативно визначив, хто гратиме його Наполеона.
Чи побачили ми черговий видатний перформанс у виконанні одного з провідних акторів сучасності? Вважаю, що так. Суміш стриманості та неадекватності, люті на поміркованості, керованості почуттів та руху за емоційними течіями, сталевої цілеспрямованості та психопатичності — усе це в різних дозах передав Фенікс. Наскільки достовірно він втілив деспотичного диктатора, так то вже нехай розбираються історики, які, безумовно, особисто перетинались із цією постаттю.
48-річний Фенікс, який має вигляд на 48, грає і 24-ти, і 30-ти, і 40-річного Бонапарта — гримери абсолютно не переймалися омолодженням актора. Із цим не посперечаєшся. Черговий жарт чи то «авторський погляд» Рідлі Скотта.
Apple.com
Ванесса Кірбі зіграла Жозефіну — чудова роль, органічне втілення кохання всього життя Наполеона, хоча люди за 20 років старіють, чого нам на прикладі Ванесси знову не показали. Зображенню її стосунків з Наполеоном виділена добряча третина стрічки. Цією наскрізною сюжетною лінією, яка голкою прошиває фільм протягом усіх 2,5 годин хронометражу, автори додають картині відвертої мелодрами. Не такої гламурно-глянцево передбачуваної, від якої верне більшість чоловіків, а майже артхаусної — з аб’юзом, зрадами, суцільною нелогічністю в діях, дурнуватим сексом, напіврабською взаємозалежністю та просто якимось хворобливим коханням. Спостерігати за цими стосунками було як мінімум цікаво. Лінія Наполеон-Жозефіна не дала стрічці скотитися у чергову бездушну (псевдо)історичну кінопостановку.
Ось і переходимо до головного. Людина навряд зможе викласти якусь послідовну картину життєвого шляху французького диктатора на основі переглянутої картини. Але на це кіно треба йти насамперед як на видовище. Як на приголомшливу, епічну історичну воєнну постановку (але не історично-воєнну реконструкцію), хоч і вдосталь розбавлену Жозефіною.
Apple.com
Як на фільм Рідлі Скотта, якщо вже геть заглиблюватись у синефільські нетрі. Як на фільм, де витрачені приблизно $200 млн, що видно в усьому. Робота костюмерів, реквізиторів, піротехніків, художників-постановників, втілення епохи як в деталях, так і в загальних рисах — то є найвищий пілотаж.
Постановка батальних сцен — це окрема розмова, і тут навіть завзяті критики замовкають. Аустерліц, Бородіно, Ватерлоо та інші битви зображені з розмахом, видовищно та подеколи по-реалістичному жорстоко. Останнє зі зрозумілих причин може з болем відгукуватись у сприйнятті українського глядача, і це треба мати на увазі перед походом в кіно.
Чого бракує фільму? Окрім іншого, сценарію. Як не дивно, але персонажної глибини Наполеону, якому виділений фактично весь екранний час. Видно, що Скотт захоплюється цією персоною і відкрито не демонізує його.
Apple.com
Та зі зворотним боком особистості теж питаннячка — нам так і не показали ні його дипломатичних, ні політичних, ні змовницьких, ні, можливо, навіть людських якостей, що допомагали йому стільки років правити такою країною. Підкилимні інтриги, роль найближчого оточення в його житті та рішеннях — про це теж вкрай мало. Зате тут є Москва, охоплена вогнем, що особливо тішить українського глядача, хоч і виконана завдяки досить кривому VFX.
Що в результаті? «Наполеон» — це зовсім не класичне історичне кіно. Незважаючи на величезний бюджет, воно нічим не подібне до супергеройських чи супершпигунських кіноатракціонів, де мізки банально можуть заважати. Все ж таки людина, яка йде на «Наполеона», має володіти хоча б загальними знаннями про цього покидька та епоху, інакше під час сеансу можна геть попливти.
Apple.com
Також протягом перегляду не полишало відчуття, що режисер наче трішки насміхається з усіх, видаючи чи то псевдоісторичну, чи жорстко іронічну, чи відверто бурлескну картину, а радше — суміш цього всього. Це може дратувати, а може й навпаки давати інший кут погляду на нове творіння Скотта — не погане і не гарне, батальне і брутальне, мелодраматичне та динамічне, авторське і мейнстрімне, та й, мабуть-таки, цілком варте перегляду кіно.