Кінематографісти часто знімають фільми, де за непередбачуваних обставин зустрічаються представники різних національностей, культур, ментальностей і, що головне, країн. І не просто зустрічаються, а вимушені співіснувати та вирішувати спільні питання.
Трагікомедія Зази Буадзе «Мій карпатський дідусь» перебуває саме у цій площині: тут поєднуються Італія та Україна, молоде зі старим, відбувається пізнання свого коріння, з яким від самого народження роз’єднала доля.
«Гніздо горлиці», «Ізі», «Коза Ностра: Мама їде» і ось «Мій карпатський дідусь» — не такий вже і малий перелік фільмів на тему україно-італійських відносин.
Яким вийшла стрічка Буадзе, що з минулого тижня демонструється в кінотеатрах країни, та якими жанрами оперує режисер, — у нашому огляді.
Українка на ім’я Ніна ось уже 16 років живе в італійському місті Генуя, куди вона переїхала із новонародженим Мікеле. Нещасний випадок обірвав життя жінки, а заповіт безапеляційно говорить, що її прах має бути розвіяно на Батьківщині – у карпатському селі Бережниця.
Крім єдиного сина більше нікому реалізувати це посмертне бажання. Тож хлопець опиняється в Україні і оселяється у свого дідуся Михайла (Богдан Бенюк). Сором’язливий Міхель не говорить мовою батьків, буркотливий дід не розуміє італійської онука, а для виконання останньої волі Ніни треба відремонтувати стару дерев’яну вежу, звідки і полетить прах у небуття. Варто зазначити, що дід все життя пропрацював клоуном, хоч це і не сильно корелюється з його похмурим образом.
Протягом усього перегляду не полишало враження, що сценарій писали люди, які черпали інформацію про Україну із якихось сумнівних застарілих джерел або сплутали її з якоюсь іншою, можливо вигаданою країною. Якщо дійсно один із сценаристів – грек Григорій Каратінакіс, дійсно не знавець нашої держави (що ми можемо тільки припускати), то режисер та співсценарист грузинського походження Заза Буадзе знімає тут з 2007 року. Творча команда, що складається з півдесятка наших продюсерів, точно знають, що в карпатські села можна добиратися дорогами, а не лише гелікоптером. Й очевидно, що у високогірних помешканнях туалети бувають і в будинках.
Я розумію, коли і для чого в кіно звертаються до спрощення та неправдивого відображення подій. Розумію, чого можна досягати алегоріями, гіперболізацією, фантасмагоріями та створенням певного соціального безчасся. Але навіщо для нас, українців у 2023 році настільки примітизувати карпатське життя-буття? Невже лишився хтось, хто сприйме це за чисту монету? Багато кого дратує образ українців в умовному «Останньому москалі», але «Мій карпатський дідусь», на жаль, йде схожим шляхом, хоча це не телебачення, а жанрово непросте ігрове кіно для кінотеатрального прокату. І відповідно підхід до творення історії мав би бути серйознішим.
У нас нормальна сучасна країна, тож навіщо кінематографісти як не переносять цілий край в минуле, так наділяють його недоречною балканщиною?
Далі йдуть питання до логіки подій, кліше та сюжетних невідповідностей.
Ви повірите, що хлопець, якого виростила в Італії мати-одиначка з України, ні слова ні знає українською? Я – ні. Чому зруйнована дерев’яна вежа – по суті символ стрічки і те, що змушує хлопця залишатись «на чужині» довше за заплановане, – майже відсутня в оповіді, наче про неї забули? Навіщо в тисячу сто сороковий раз повторювати кліше зі звисанням героя на краю обриву та хапання за останній корінець?
У стрічці є кілька флешбеків з молодим Михайлом – показують часи його роботи клоуном. Я розумію, що дуже важко підібрати актора, який грає персонажа в молодості, але поставити на цю роль абсолютно не схожого на Бенюка актора на ім’я... Богдан-Гордій Бенюк... Так, це син Богдана Бенюка, який грає батька в молодості, але все ж краще вибирати за схожістю, а не за спорідненістю.
Але у фільмі є ряд позитивних моментів:
- Богдан Бенюк, під якого і писалась роль дідуся, фізично не може спускатися нижче свого високого рівня. Метр грає так, як у нас з акторів його покоління, грають у кіно одиниці. Це може бути тим випадком, де відкидаються всі упередження, та йдеш на Актора, який з усіх сил намагається витягнути це вкрай неоднозначне кіно.
- Також цілковито органічно та професійно виглядав молодий Сімоне Коста, який грав італійця Міхеля. Хлопчина вправно передав цілу гамму емоцій людини, яка мусить буквально з нуля опановувати цілком нове життя.
- Тематика єднання молодого та старшого поколінь, між якими загубилась надважлива зв’язка, є розкритою. З питаннями та зауваженнями, висвітленими вище, але загалом глядач побачить історію – цікаву, не нудну та наповнену важливими сімейними питаннями.
- Операторський департамент також попрацював на славу. Звичайно ми всі бачили в кіно гарно зняті Карпати, які не гарно зняти важко. Але чому б не подивитись на це у 101 раз, особливо коли до якості зйомок та самої картинки питань немає?
- Важко пройти повз фінал, який дійсно може приємно здивувати, а когось і навіть шокувати. Таку кінцівку було важко передбачити, що завжди добре для будь-якої стрічки.
«Мій карпатський дідусь» – це кіно, яке ніби загубилося у часі, воно ніби зняте іноземцями для іноземців, зі специфічним розумінням місцевих реалій або не менш специфічним підходом до їх відображення на екрані.
Ба більше, чому б не показати справжні сучасні Карпати, а не продовжувати до біса остогидлі шаблони, де гуцули всі до єдиного є мешканцями глибоко віруючого та відверто музейного Дикого Заходу по-українськи? На це питання я не маю відповіді, а водночас значна частина нашого кінематографа продовжує варитись у старомодних шаблонах та примітивізації.
Однак парадоксальним чином «Мій карпатський дідусь» цілком може бути варіантом для відпочинку, – ця кінооповідь може зачепити, розсмішити, а когось може й надихнути нарешті набрати номер родича, з яким роз’єднало життя. Кіно, всупереч своїй трагікомедійній суті, по формі є легким та доступним широкій аудиторії. Головне прийняти всі умовності та «я таке вже багато разів бачив».
Важко сказати, що це комедія, скоріше трагікомедія з відтінками багатьох напівжанрів. Гумор супроводжує це кіно. А от рівень задоволеності ним повністю залежатиме від глядача, його смаків, бази та вміння відключати критика, що в цій картині вкрай необхідне.